Уявіть собі цю картину. Моя Катя — модниця, завжди худа, як тростинка, така вся стильна штучка. А я… я звичайна жінка. Десь трохи поправилась, десь зморшка з’явилась. Ну, життя ж іде, що тут скажеш.
І от кожна наша зустріч для мене перетворювалась на маленьку тортуру. Вона робила це, мабуть, не зі зла, а з «найкращих намірів». Підходить, значить, до мене, огляне своїм рентгенівським поглядом і починає:
— Свєтік, ой, а це плаття тебе не повнить? Якесь воно… бабусине.
— Свєтік, тобі б інший чубчик, цей тобі років п’ять додає.
— Ой, дівчата, а помада яка! Такий колір уже років десять як ніхто не носить!
І все це з такою милою, співчутливою усмішкою. Ну як вам таке, а?! Наче добра мені бажає. А в мене після кожного такого «компліменту» настрій — нижче плінтуса, і в дзеркало дивитись не хочеться тиждень.
Прикро? Ще й як прикро! Я ж і так не обкладинка з глянцю, а тут ще й рідна сестра постійно б’є в болюче місце.
Спершу я терпіла, жартувала, переводила тему. Але останньою краплею став мамин ювілей.
Я так готувалась до цього ювілею! Купила нову, гарну сукню, зробила укладку, макіяж. Почувалась королевою, чесно!
От ми всі зібралися в ресторані. Гості, родичі, всі ошатні, веселі. І тут підходить до мене моя Катюша. Оглянула мене з голови до п’ят і так голосно, щоб усі почули, видає:
— Свєтік, ну що це за плаття на тобі? І сміх, і гріх… Як у нашої тітки Шури з села. Ти б хоч поради в мене спитала, я б тобі щось пристойне підібрала.
Мої хороші, в ту мить я відчула, як земля з-під ніг зникає. Вона зробила це на очах у всіх! Просто взяла і в душу плюнула. І який же тут, до біса, святковий настрій після такого?
І от тоді в мене просто перемкнуло. Все! Досить мовчати в ганчірку! Думаю, тепер моя черга. А я ж, дівчата, до цього ювілею дуже добре підготувалась…
Я не стала влаштовувати скандал. А навіщо? Глибоко вдихнула, усміхнулась своєю найчарівнішою посмішкою і різко обірвала її на півслові.
— Катюню! — промовила я голосно й життєрадісно. — Щиро тобі дякую! Справді, я так ціную твою турботу! Ти в нас справжній фахівець з виявлення недоліків у інших!
Катя аж засвітилась. Подумала, мабуть, що я її хвалю. Наївність — вона така.
— Раз ти така обізнана у всьому, — продовжила я, піднімаючи зі стільця коробку, яку приготувала заздалегідь, — я вирішила зробити тобі подарунок!
Усі гості зацікавлено подивилися в наш бік. Я подала їй гарну коробку, перев’язану стрічкою. Вона з нетерпінням почала її відкривати, напевно думаючи, що там парфуми чи щось із косметики.
А всередині, дівчата, лежав гарно оформлений сертифікат, надрукований на дорогому папері. На індивідуальну консультацію до відомого психолога — тема звучала так: «Як підвищити самооцінку, не принижуючи близьких». І я це, звісно, зачитала вголос — так, щоб почули всі! І ті, хто в залі, і на кухні, і навіть водій маршрутки, що проїжджала повз ресторан! Ох і дістала ж вона мене тоді!
— Ось, сестричко! — додала я, коли вона здивовано підняла на мене очі. — Я подумала, що тобі це стане в пригоді. Допоможе стати справді впевненою в собі, а не самостверджуватись за мій рахунок! Як то кажуть — точно в ціль!
Треба було бачити її обличчя! Спочатку — повна розгубленість. Потім — усвідомлення. А потім щоки її налилися таким багряним рум’янцем, що не передати словами.
У залі повисла тиша, а потім один із дядьків гучно засміявся. І за ним — усі інші. І всі ті її шпильки, отруйні зауваження — вилізли назовні! Хотіла мене принизити, а вийшло, що сама себе виставила посміховиськом.
Фінал настав миттєво. Катя щось пробурмотіла, схопила сумку і вискочила з залу…
І одразу відповім на ваше неминуче запитання — так, ми помирились. Ми ж рідні сестри.
І от з того дня, уявіть собі, вона жодного разу, жодним словом не зачепила мою зовнішність. Коли бачимося — розмова лише про погоду. І знаєте — це навіть приємно.
Ось така історія. Дякую, що дослухали до кінця! Якщо зачепило — тисніть вподобайку, мені буде дуже приємно! І обов’язково пишіть у коментарях свої історії — чи траплялося у вас щось подібне? А як ще й поділитесь із подругою — взагалі чудово!
