– Привіт, – озвався Бучин. – Віро, ти вдома?
– А де ж мені бути, – беземоційно відповіла дружина. – Привіт. Що, вже йти ескалопи смажити?
Бучин вирішив, що цього разу діятиме рішуче – мужньо, прямо, не відступаючи. Поставити крапку в подвійній грі, поки ще на губах не згас смак поцілунків коханки, поки знову не втягнуло в рутину.
– Віро, – він прочистив горло. – Я прийшов, щоб сказати… нам треба розійтися.
Віра сприйняла це надто спокійно. Вивести її з рівноваги взагалі було майже неможливо. Колись Бучин навіть жартома називав її Вірою Холодною.
– Це що, не смажити ескалопи? – запитала вона з кухонного порогу.
– Як хочеш, – відповів він. – Можеш смажити, можеш не смажити. Я йду до іншої жінки.
У більшості жінок після такого – сковорідка летить у лоба або слідує сцена з істерикою. Але Віра не з таких.
– Велике діло, якийсь там фіфіль-міфіль, – знизала вона плечима. – Ти мої чоботи з ремонту забрав?
– Ні, – знітився Бучин. – Але якщо це так важливо – зараз поїду й заберу!
– Ех, – зітхнула Віра. – Отакий ти і є, Бучин. Пошли дурня по чоботи – старі принесе.
Йому стало прикро. Він відчув, що щире й серйозне зізнання про розрив стосунків йде не так, як уявлялось. Ні емоцій, ні пристрасті, ні обурення! Хоча чого чекати від крижаної дружини на прізвисько Віра Холодна?
– Мені здається, Віро, ти мене не чуєш! – вигукнув він. – Я офіційно оголошую: йду до іншої жінки, залишаю тебе, а ти мені про чоботи!
– Та правильно, – знизала плечима Віра. – Я ж не ти – у мене взуття в ремонті, а твої ноги вільні. От і крокуй, куди хочеш.
Вони жили разом давно, але Бучин так і не навчився розрізняти, коли дружина говорить серйозно, а коли саркастично. Власне, саме її спокій і розважливість колись його і підкупили. А ще її фігура та хазяйновитість.
Віра була мов якір – надійна, холоднокровна, незрушна. Але тепер Бучин був закоханий в іншу. У ту, з якою було палко, солодко й трохи грішно. Тому треба було все вирішити і піти.
– І ось, Віро, – сказав він з пафосом, сумом і краплею жалю. – Я вдячний тобі за все, але я тебе більше не люблю. І люблю іншу жінку.
– Ну й ну, – відповіла Віра. – Не любиш він мене, шнурок недозав’язаний. Моя мама, наприклад, сусіда кохала. А тато – горілку та доміно. І що? Диви, яка чудова я з того вийшла.
Бучин знав, що сперечатися з Вірою – собі дорожче. Її кожне слово – мов гиря. Його запал поступово згасав, сваритися вже й не хотілося.
– Вірочко, ти й справді чудова, – сказав він мляво. – Але я закоханий в іншу. Без пам’яті, без краю. І хочу піти до неї, розумієш?
– Інша – це хто? Наталка Кропивіна, чи що? – підняла брову Віра.
Бучин поперхнувся. Рік тому в нього дійсно був роман із Кропивіною, але він не думав, що Віра її знає!
– А звідки ти її… – почав він і змовк. – Хоча не важливо. Ні, не Кропивіна.
Віра позіхнула.
– Тоді, може, Свєта Бурбульська? Теж туди намірився?
У Бучина пішли мурахи по спині. І з Бурбульською у нього щось було – хоч і давно. А Віра мовчала? Ну так, вона ж мовчазна, як танк.
– Ні, не вона, – відповів він. – І не Кропивіна. Це зовсім інша, прекрасна жінка, мій ідеал. Без неї не уявляю життя, я йду до неї. І не відмовляй!
– Значить, напевно, Майка, – зітхнула Віра. – Ох, Бучин-Бучин… пластик ти тріснутий. Теж мені – великий секрет. Кохана твоя – Майя Валентинівна Гусяєва. Тридцять п’ять років, одна дитина, два аборти… Правильно?
Бучин схопився за голову. В яблучко! Саме з Майєю в нього й був роман.
– Але як?.. – промимрив він. – Хто нас здав? Ти за мною стежила?
– Та все просто, Бучине, – спокійно відповіла Віра.
– Любий мій, я гінеколог з досвідом. І я руками перевірила майже всіх жінок у цьому клятому місті, поки ти – лише жменьку з них. Мені достатньо просто глянути, куди треба, щоб зрозуміти – ти там був, мій гороховий герой!
Бучин намагався взяти себе в руки.
— Припустимо, ти вгадала! – відповів він із показною впевненістю. – Ну хай навіть це Гусяєва. Це нічого не змінює – я все одно йду до неї.
— Дурник ти, Бучин, — зітхнула Віра. – Хоч би з цікавості в мене спитав! До речі, в тій твоїй Гусяєвій нічого такого вже захопливого немає, звичайна жінка, як усі, це я тобі як лікар кажу. А історію хвороби в своєї богині ти бачив?
— Н-ні… — зізнався Бучин винувато.
— Отож-бо! По-перше, марш у душ. По-друге, завтра я подзвоню Семеновичу, хай прийме тебе в диспансері без черги, — сказала Віра спокійним тоном. – А вже потім будемо розмовляти. Ганьба якась – чоловік гінеколога, а не здатен знайти собі жінку без букету діагнозів!
— І що ж мені тепер робити? – запитав Бучин розгублено.
— А я піду смажити ескалопи, — відповіла Віра. – А ти мийся й займайся чим хочеш. Якщо вже так хочеш собі вершину мрій без болячок – звертайся, пораджу, в мене база велика…
