— Незабаром вже приступимо до внутрiшнiх робiт. Майже завершили будiвництво, — сказав чоловiк ввечерi, коли ми готувалися до сну. — Тобто, скоро ремонт i все? — я розтирала крем у долонi та зап’ястя. — Так. Навiть не вiриться, правда? — Аркадiй влаштувався зручнiше, натягнув ковдру. — Ну, давай спати, завтра ж на роботу.
Я лягла, але довго не могла заснути. В душi вiдчувалася дивна тривога, хоч i не зрозумiло, звiдки вона взялася. Ми з Аркадiєм побралися три роки тому. З дiтьми не поспiшали, адже його батько нещодавно помер, залишивши синовi недобудований будинок i великий двiр. Ми вирiшили, що завершуємо будiвництво i переїжджаємо жити за мiсто. Тим бiльше, що вiд нашого майбутнього дому до мiста було всього пiв години їзди. На той момент будiвельнi роботи були виконанi вже бiльш нiж наполовину, але й залишалося ще немало, а це означало значнi фiнансовi витрати. Ми з Аркадiєм це чудово розумiли, тому направили всi сили на заробiток, аби швидше облаштувати власний просторий будинок.
Я виросла в родинi, де панували тепло i взаєморозумiння. Мама часто жартувала, що ми схожi на сiм’ю Ростових з роману Толстого, тiльки не такi численнi. Нас було лише двоє — я i мiй брат Володя, який був старший на одинадцять рокiв. Вiн рано залишив батькiвський дiм, а я, як пiзня дитина, росла у надлишку любовi й турботи. Батьки завжди пiдтримували мене, а мама лагiдно називала “моя радiсть”. Коли настав час вступати до унiверситету, менi було трохи сумно залишати рiдне мiстечко, але я розумiла, що залишатися там не має сенсу. Я вступила на економiчний факультет, успiшно закiнчила навчання i знайшла роботу в будiвельнiй компанiї, де платили доволi добре.
Саме там я i познайомилася з Аркадiєм. Вiн якраз прийшов влаштовуватися на роботу, i його швидко прийняли, бо мав золотi руки й розум. Ми якийсь час працювали разом, потiм його перевели на iнший об’єкт, але на той момент ми вже почали зустрiчатися. Вечорами разом гуляли, вiдвiдували кафе, вiн частенько заходив до мене в гостi. Я добре заробляла i могла дозволити собi зйомну квартиру, яку облаштувала на свiй смак. Аркадiй тодi ще жив iз мамою, i одного разу запросив мене познайомитися з нею, зробивши пропозицiю.
Свекруха, Алевтина Дмитрiївна, була приємною жiнкою трохи за п’ятдесят. Аркадiй був її єдиним сином, i вона дуже його любила. Його батько ще в молодостi чесно зiзнався дружинi, що покохав iншу, i пiшов, залишивши її одну з дитиною на руках. Родина допомагала, але все одно Алевтинi Дмитрiївнi було нелегко. Вона не зламалася, не нарiкала на долю, а доклала всiх зусиль, щоб син був одягнений, нагодований, мав освiту. Аркадiй це розумiв i поважав матiр, нiколи не вiдмовляючи їй у допомозi. Хоча свекруха рiдко зверталася з проханнями, частiше справлялася самотужки. Вона i в гостi до нас не надто навiдувалася. Ми жили на орендованiй квартирi, всi кошти спрямовуючи на будiвництво.
Чоловiк часто казав, що я надто довiрлива. Але я не розумiла, кому саме не мала б довiряти. Моя бабуся любила повторювати, що шлюб подiбний до вiри в Бога: якщо вiриш — ходи до церкви, а якщо нi — тодi навiщо? Я щиро вiрила Аркадiю i була впевнена, що в нашiй родинi панує повага i любов, як i у моїх батькiв.
Та мiй чоловiк не був схожий на мого батька. Той завжди був прямолiнiйним i говорив правду, якою б вона не була. Аркадiй же вмiв гарно висловлюватися, та не завжди його слова вiдповiдали дiйсностi. Вiн називав це «вмiнням бути приємним». Наприклад, вiн сипав комплiментами нашiй бухгалтерцi Ленi, але потiм удома казав, що вона зовсiм негарна i навiть безглузда.
Останнiм часом ми з чоловiком усе частiше обговорювали, яке оздоблення виберемо для дому.
— Я хочу кухню в жовтих відтінках, з великими підвіконнями. Туди поставлю квіти, встановимо хорошу витяжку, замовимо кухонний гарнітур, я вже вибираю варіанти. — говорила я за вечерею.
Сьогодні вирішила побалувати нас смачним обідом, приготувала індичку, яку маринувала цілу ніч і день у соєвому соусі та меді. Індичка вийшла з ароматною хрусткою золотистою скоринкою. На гарнір — тушковані овочі в соусі. Аркадій завжди любив багато і смачно поїсти, і це, враховуючи його активний спосіб життя, абсолютно не шкодило фігурі.
— Подивись, я теж постійно щось шукаю. Хочу максимально компактну передпокійну меблі для коридору. Виявляється, зараз є стільки всього! Я ж не мебляр, але думаю, зможу впоратись. На замовлення дуже дорого. — охоче підтримав розмову чоловік.
Ремонт і меблі ми планували розпочати наступного місяця. Будівництво було майже завершене, ще щось добудовувалося в котельні, але це вже дрібниці. Найбільша частина роботи була завершена, і я вже мріяла про те, як ми переїдемо з орендованої квартири до свого великого дому. Це так важливо мати власне житло. Так, формально будинок і ділянка були оформлені на чоловіка, адже він отримав все це у спадок і ще до нашого шлюбу, але ж між чоловіком і дружиною все спільне. Тому я, не сумніваючись ні на хвилину, вкладала багато сил у цей будинок. Свекруха не переставала хвалити мене перед чоловіком, яка я молодець, як охоче допомагаю, скільки працюю і заробляю.
Алевтина Дмитрівна останнім часом кожні вихідні запрошувала нас на чай, пекла пироги і з цікавістю питала про наші подальші плани.
— Аркаша, бери ще шматочок пирога, цього разу вийшов чудовий. — захоплено промовила свекруха.
— Алевтина Дмитрівна, у вас справжній талант до випічки, вам завжди виходять чудові пироги. — сказала я щиро.
— Вчися, поки я жива! Там же нічого складного, я ж рецепт тобі давала. — тепло посміхнулась старша жінка.
— Я не раз пробувала, навіть зважувала і муку, і сіль, і цукор. Але… Мені не вдається.
— У тебе є інші таланти, Верочка. Не переживай. Мій син щасливий і спокійний з тобою, ми будинок разом побудували. Без тебе він би точно не впорався. Будівельні матеріали коштують багато, а ж більшість була куплена за твої гроші.
— Я ніколи не рахувала, скільки я туди вклала. Це ж наше з чоловіком, у цьому домі наші діти будуть рости. — відповіла я.
— Звісно, Вера, звісно. Ти правильно думаєш. Ми ж колись з Петром мріяли про цей будинок, а його вже немає, і мені нічого не треба. Хай хоч ви, молоді, поживете, а я буду у вас гостювати, з онучками няньчитися.
— Ой, мам, до онучок ще далеко! Тепер нам ремонт робити потрібно. — вставив слово Аркадій, подолавши ще один шматок пирога.
Пиріг був чудовий. Розсипчасте тісто буквально тануло в роті, філе тріски з розмарином всередині ідеально пропеклося. Я насолоджувалася кожним шматочком, шкодуючи, що у мене немає таланту пекти таку смакоту.
— Я знайшла дуже красиві шпалери і диван. Довго шукала на різних інтер’єрних сайтах, ось намалювала, що хочу. — я показала на телефоні картинку з дизайном нашої спальні.
Свекруха продовжувала широко усміхатися, навіть якось не природно. А от у чоловіка обличчя раптом стало серйозним, і він заявив:
— На секундочку, Вера, цей будинок тільки мій. Він мені дістся від батька. Так чому ти лізеш з ремонтом?
Я була шокована такою відповіддю.
— Але ми ж разом все добудовували, і я хотіла б, щоб ремонт і обстановка були по моєму смаку…
— У тебе немає смаку. Я сам вирішу, як і що буде, зрозуміла?
Я замовкла, дивлячись в чашку з недопитим холодним чаєм. Раптом стало дуже холодно, прикро і гірко, що чоловік показався мені в такому непривабливому світлі.
— Аркаша, ну що ти кажеш? Вера ж твоя дружина, синку, звісно, ви все обговорите і разом виберете. — намагалася пом’якшити атмосферу Алевтина Дмитрівна.
Я вибачилася і піднялася зі столу. Чоловік не сказав більше нічого різкого і поспішив додому. Сівши в машину і пристебнувши пасок, я дивилася у вікно. За склом миготіли вогні вулиць вечірнього міста, в якому йшов дрібний неприємний осінній дощ. Очарування осені вже зникло, зірване з дерев золоте листя перетворилося на брудну кашу під ногами. Ми з чоловіком їхали мовчки, і так само мовчки піднялися в квартиру. Я чекала розмови, вибачень, але Аркадій, зберігаючи мовчання, пішов у душ.
Телефон він залишив, як звично, на кухонному столі, і я не втрималася, взяла його в руки. Ніколи раніше я не залазила до нього, оскільки не підозрювала чоловіка. Довіра була на першому місці, але саме зараз тривога всередині мене зросла настільки, що я поспішно ввела пароль. Мені відразу відкрилася переписка чоловіка з його матір’ю.
— Мама, я вже не можу її терпіти. Вона сіренька, нецікава, не може зв’язати двох слів, тільки дивиться на мене з відданістю собаки. — писав Аркадій своїй матері, — Я вже досить потерпів, тепер хочу розлучитися з Верою.
— Потерпи, твоя жінка добудує нам будинок, а потім розійдешся, — прочитала я відповідь свекрові.
Я ледь не випустила телефон з рук від побаченого. Очі застлали сльози. Я швидко заблокувала гаджет, поспішно написала батькам, що їду до них. Вони жили в маленькому містечку, до якого було чотири години на машині. На щастя, у мене були гроші. Я викликала таксі, поки чоловік ще був у душі, швидко одяглася, набрала найнеобхідніше в дорожню сумку. Пояснюватися з чоловіком я не бажала. Все і так було надто зрозуміло — я справді була занадто довірливою. Поїздка обійшлася мені в кругленьку суму, і в машині я намагалася дрімати, але не виходило, настільки я була засмучена.
Мама з татом не спали, хоча вже було давно за північ. Вони чекали на мене, стурбовано вдивляючись у моє обличчя.
— Він тебе образив? — відразу запитав тато.
— Давайте я переодягнуся, наллємо міцного чаю, і я вам все розповім. — сказала я, здригнувшись від холоду.
Від хвилювання мене трясло, хотілося чогось гарячого, і я з радістю накинула на плечі мамину затишну хустку, яку вона мені відразу протягнула.
Ми говорили до самого ранку. Я щиро все розповіла батькам, і вони слухали мене, не перебиваючи. Друг тата був відомим юристом, і саме йому тато подзвонив наступного ранку.
— Савельович, привіт! Це Гена. Ось моя донька приїхала від свого чоловіка. Ти не повіриш…
Тато розповідав Івану Савельовичу, що сталося у нас з Аркадієм. Наступного дня я подала документи на розлучення, повідомивши про це чоловікові. Аркадій навіть не потрудився відповісти, що мене насправді порадувало. Я не хотіла сварок і конфліктів.
Друг тата зміг довести, що я вкладалася в будинок. Вся моя тепер уже колишня родина по закону повернула мені ті кошти, які я витратила на будівництво. Чоловік писав мені довгі СМС з образами, на які я не звертала уваги. Мама і тато були поряд і підтримували мене. На деякий час я оселилася у них, змінивши роботу, коло спілкування і щось в собі. Тепер я більше не буду так беззаперечно довіряти. Аркадій дав мені дуже цінний урок — довіряти, але перевіряти.
Нове відношення я заводити не поспішала. За отриману від колишнього чоловіка суму я придбала квартиру — на перший внесок банку вистачило, а ще батьки допомогли на меблі і мінімальний ремонт. Я з радістю облаштовувала свій затишний жіночий куточок. Що б не сталося, тепер у мене буде своя квартира, за яку я потихеньку розплачуватимусь, і ніхто, крім мене, не зможе претендувати на неї. Навіть якщо я знову вийду заміж, зустрівши хорошу людину, у мене завжди буде можливість відступити. Я не записала всіх чоловіків у непорядних скупих людей, але тепер не дивлюся на людей з дитячою довірливістю, що всі вони хороші. Як виявилось, люди бувають різні. І потрібно бути на поготові.
Через кілька місяців після всіх розборок і виплат Аркадій остаточно зник з моїх радрів. Свекруха взагалі не з’являлась. Тепер я розуміла, як фальшиво вона мені усміхалась, виражаючи хибну симпатію. Їй були потрібні мої гроші, заради яких її синочок і жив зі мною, терпів мене. Це на деякий час підривало мою віру в себе — чи можуть мене полюбити просто за те, що я є? Тут мені теж допомогли батьки.
— А чи потрібна тобі любов, донечко, від такого скверного двулицого чоловіка? — запитав мене тато, тим самим врятувавши мене від сумнівів і самоїдства.
Не потрібна. Тепер я це розумію дуже чітко і йду далі, враховуючи досвід попереднього шлюбу.
