- Почекай, Настю! Але ж ти повинна...- Ми вже розлучені, дорогенький, я більше нічого не повинна ні тобі, ні твоїй родині!

І що, ось так? – обурювалася Вероніка Данилівна. – Вона просто зачинила перед тобою двері, коли ти прийшов нагадати їй про її обов’язки?
Так, мамо! Вона навіть відповідати мені нічого не стала після того, як я нагадав їй про її обіцянки! А там ще й її новий чоловік вдома був, я спочатку хотів довести її, стояти й дзвонити в двері, але потім вирішив не ризикувати. Мало що він міг би зі мною зробити…
А що б він з тобою зробив, Дімо? Якби він хоч пальцем тебе торкнувся, я б того «шафу» по судах би затягала, а потім разом із твоїм дядьком десь його вивезли! Хтось ще тебе ображатиме! Ага! Зараз ось! – обурювалася жінка.
Та заспокойся ти, мамо! Зі мною ж усе гаразд! Не треба так хвилюватися, а то тиск знову підніметься! – намагався заспокоїти Дмитро свою маму.
Та воно й так уже піднялося, синочку! І так! Я ж думала, що одразу після Нового року поїду відпочивати в теплі краї, а ця змія взяла і розлучилася з тобою! А це ж ви мені обіцяли, що все оплатите! Точніше, вона оплатить! Тепер треба це якось із неї вибити! Навіть якщо я нікуди не поїду, то нехай хоча б грошима віддасть! Триста п’ятдесят тисяч, знаєш, на дорозі не валяються!
Та я все розумію! Але що мені тепер робити, якщо вона навіть розмовляти зі мною більше не хоче? – з певним відчаєм запитав Діма. – Треба було взагалі просто номер у готелі зняти й там із Юлею зустрітися, а не додому її приводити, де нас Настя застукала… Зараз би й жив із нею, і не було б цього мозкоклюйства постійного! І ти б у відпустку полетіла без перешкод…

Згодна з тобою… – задумливо підтримала вона сина. – Ти тут справді схибив, не сперечаюся! Зараз би продовжував жити як у Христа за пазухою! А привів додому цю поношену дівку…
Вона не така!!! – ледь не закричав Діма на матір. – Я її люблю! І з нею я буду набагато щасливішим, ніж із Настею!
Не сперечаюся, милий! Не сперечаюся! – відповіла миролюбно Вероніка Данилівна. – Тільки ось без квартири, машини, грошей і всього іншого, що можна було отримати від твоєї колишньої дружини! Якщо наступного разу захочеш комусь такому вигідному для всієї нашої родини зраджувати, ти у мене поради запитай! Я тобі вже розповім, як і що треба зробити! Але це я не про цю бідолаху Юлю твою говорю! У неї, крім її набутого сина, нічого й немає! – фиркнула вона.
Я його всиновлю! Ми з нею це вже обговорили! – гордо сказав він матері, показуючи тим самим, що син його нової жінки йому подобається.
Що?! Що ти зробиш?! – злякалася, здивувалася і була просто шокована Вероніка Данилівна такою новиною, яка руйнувала всі її подальші плани на сина.
Всиновлю її сина! Хлопчику потрібен батько! Природно, після нашого весілля! – відповів Діма.
Ти ні в якому разі на ній не одружишся! Я тобі цього не дозволю! Тобі треба знайти нову дружину, щоб у неї так само, як і у твоєї колишньої, було повне забезпечення! А інакше як ти збираєшся жити далі? Де?
Взагалі-то я думав, що ми з Юлею у тебе тут жити будемо… – відповів Діма, хоча сам уже розумів, що такого не буде.
Та ні за що в житті!!! – закричала Вероніка Данилівна. – Я тебе-то тут терплю тільки тому, що ти мій син, але і то, моє терпіння закінчується! А якщо ти ще цю дешеву сюди приведеш із її синочком… Ні! Ні за що!!!