«Цього не може бути!.. Не може!» – думала Надія, дивлячись на фотографію, де молода вагітна дівчина обіймала її чоловіка за шию, сиділа в нього на колінах і щасливо посміхалася. Двадцять п’ять років шлюбу… невже тепер усе коту під хвіст? Серце стискалося від болю, а Надія продовжувала вдивлятися в знімок, забувши, що взагалі-то зайшла до соцмережі на прохання колеги, аби оновити інформацію в їхній робочій групі.
Скроні здавило так, що довелося змусити себе підвестися з-за столу, щоб випити заспокійливе. У голові не вкладалося, що Аркадій здатен на зраду. Але як інакше пояснити те, що відбувається? Дівчина підписала фото «Папік».
Адже справді, він їй у батьки годиться! А кого так називають, добре всім відомо. Останнім часом у Аркадія були проблеми з грошима, він казав, що премії на роботі скасували, тому отримує значно менше. Але тепер усе ставало на свої місця… Можливо, гроші були потрібні на утримання коханки? Їхній накопичувальний рахунок раптово спорожнів. Надія не запитувала, на що чоловік бере кошти, вона повністю довіряла йому й була впевнена: якщо витрачає, значить на важливе. А тепер сумніви з’їдали її зсередини.
Повернувшись до комп’ютера, Надія ще раз з огидою подивилася на фотографію й закрила її. Робити щось зовсім не хотілося, але вона відчувала відповідальність перед колегою, тож змусила себе оновити інформацію в групі. Завершивши справу, швидко надіслала повідомлення й вимкнула телефон. На кухні почала готувати вечерю — це завжди її заспокоювало.
Почула, як клацнув замок вхідних дверей. То був Максим, прийомний син, якого вони з Аркадієм взяли з дитбудинку, коли той ще був зовсім малим. Хлопець знав правду, але безмежно дякував своїм прийомним батькам і вважав їх найріднішими.
— Ти сьогодні рано, — Надія спробувала усміхнутись, але посмішка вийшла вимушеною.
— Я лише на хвильку, мам. Ми з хлопцями йдемо в шаховий клуб. Буду пізно. Ви з татом вечеряйте без мене, ми піцу замовили. Перед змаганнями хочемо ще трохи потренуватися. — Він зупинився й уважно подивився на матір. — З тобою все гаразд? Ти сьогодні якась… похмура.
— Все добре, просто спека мене втомила. Як завжди, в такі дні почуваю себе виснажено. Не хвилюйся, йди, бажаю вам перемоги.
Максим пішов, а Надія залишилась сама. Вона не знала, як говоритиме з Аркадієм. Любила його щиро, з усією відданістю, і навіть думки не допускала про зраду. Але тепер усе змінилося. Вона не знала, чи зможе бути з ним після всього.
Коли чоловік повернувся, він тримав у руках букет лілій. Це були її улюблені квіти. Він подарував їх і поцілував у щоку.
— Як тут смачно пахне! Завжди з нетерпінням повертаюся додому, де мене чекає смачна вечеря і кохана сім’я, — усміхнувся Аркадій.
Надія мовчки поставила квіти у вазу. Вона намагалася тримати себе в руках, хоча серце розривалося. За вечерею вона мовчала, але коли він запитав:
— Чому ти така сумна сьогодні? Проблеми на роботі?
Вона лише подивилася на нього й спокійно сказала:
— Я все знаю, Аркаше. Більше нема сенсу щось приховувати. Ти ж розумієш, що це не твоя дитина?
Він мовчав. Вона продовжила:
— У тебе ж безпліддя. Ми разом проходили лікування, пам’ятаєш? Ми вирішили всиновити Максима саме з цієї причини. То що ти тепер робиш на фото з вагітною дівчиною?
Аркадій розвів руками:
— Навіть боюся питати, звідки ти це дізналася, моя Шерлок. Але так, я підозрюю, що мене обманюють. Обіцяю, що у всьому розберуся. Я не думав, що вона таке зробить. Я їй прямо сказав: або тест ДНК, або я зникаю з їхнього життя.
Надія мовчала. Її душили емоції. Потім вона обурено вигукнула:
— Як ти міг? Вона ж у доньки тобі годиться!
— Надю, ти про Лєну? Вона виглядає старшою за тебе, якщо чесно. Але ти, напевно, про Світлану?
— Так! Про ту, що сиділа в тебе на колінах і назвала тебе «папіком»!
І тут Аркадій зітхнув і все розповів: про те, як його колишня Лєна приперла до офісу дівчину, назвавши її їхньою спільною дочкою. Та начебто вагітна, залишена хлопцем, шукає підтримки. Один раз він пішов з нею до кафе, де вона зненацька залізла на коліна й попросила зробити фото. Він тоді й подумати не міг, що фото потрапить у мережу.
Наступного дня Аркадій домовився про зустріч зі Світланою. Вона прийшла з усмішкою, але отримала холодний прийом.
— Ви чужа мені людина. І будь ласка, не забувайте про межі, — жорстко сказав він.
Світлана спробувала тиснути на жалість, але Аркадій був непохитний. Урешті вона зізналася:
— Це мама все вигадала. Вона знала про твої успіхи й вирішила тебе повернути. Дала мені гроші, щоб я зіграла дочку. Я не думала, що ти такий «дріб’язковий»…
Світлана втекла, а Аркадій повернувся додому, обійняв Надію й розповів усе. Вона заплакала, але вже від полегшення.
— Ти ж мій пінгвін, Надю. Назавжди разом, пам’ятаєш?
— А гроші з накопичувального рахунку? — обережно спитала вона.
— Я хотів сказати тобі ще вчора, але не наважився. Я відкрив власну справу. Все пішло чудово. Скоро купимо квартиру Максиму, поїдемо у відпустку. Житимемо ще краще.
Надія посміхнулась крізь сльози. Її серце наповнилось теплом і вдячністю. Вона знала, що з цим чоловіком вони подолають будь-які труднощі.
