Раїса смажила картоплю, коли у двері подзвонили.
— Заходьте! — крикнула вона, витираючи руки об фартух.
Двері скрипнули. На порозі стояв молодий чоловік. Він тримав у руках невеликий чемодан. Темне волосся трохи кучерявилося, а на обличчі була невпевнена посмішка.
— Добрий день. Мене звуть Петро. Мені сказали, що тут здають кімнату.
Раїса окинула його поглядом. Чистий костюм, начищене взуття.
— Так, здаю. Заходьте, — кивнула вона, відступаючи вбік. — Роздягайтеся.
Петро ступив у передпокій, поставив чемодан на підлогу і зняв пальто. Під ним був сірий піджак.
— Я інженер, — пояснив він. — Тільки приїхав по розподілу.
Раїса повела його на кухню.
— Сідайте, — запропонувала вона, вказуючи на табурет. — Я от картопельки смажу, угощайтесь. А звідки ви будете?
Петро сів. Оглянув кухню. На підвіконні стояли горщики з геранню, на підлозі дрімав рудий кіт.
— З Воронежа, — відповів він.
Раїса поставила чайник на плиту і дістала з шафки дві чашки.
— А ви давно в Москві? — запитав Петро.
— Давно, — відповіла Раїса і розлила гарячу воду в чашки. — Все життя тут. Народилася, виросла. Ось, квартира мені велика в спадок дісталася. От і здаю, кому потрібно. Пам’ятаю, як складно було з житлом.
Вона поставила перед Петром чашку чаю та принесла цукорницю.
— Цукор? — запитала вона.
— Так, дякую.
Попили чаю. Поговорили.
Петро обживався, розклавши речі в комоді. Квартирка була затишна. Раїса принесла йому чисті рушники.
— Ось, тримайте, — сказала вона. — Якщо що потрібно, звертайтесь.
Петро посміхнувся.
— Велике дякую.
Життя пливло своїм руслом. Петро працював на заводі, а Раїса — в бібліотеці. Вечорами інколи сиділи на кухні, пили чай і розмовляли.
Одного разу Петро повернувся з роботи з букетом ромашок.
— Це вам, — сказав він, простягуючи букет Раїсі.
Раїса засоромлено посміхнулася і поставила квіти у вазу.
— Завтра у мене вихідний, — сказав Петро. — Може, підемо кудись? В кіно?
Раїса на секунду задумалась.
— Так, давайте. Давно ніде не була.
З того часу їхні стосунки змінилися. Вони почали проводити більше часу разом. Петро дарував Раїсі квіти, допомагав по господарству, а вона його балувала вечорами з вечерею. Незабаром вони стали не просто сусідами, а й почали зустрічатися.
Петро старався радувати Раїсу: то квіти принесе, то з роботи якусь цікавинку. Якось подарував їй шовковий східний платок, якого попросив привезти колегу з відрядження. Раїса весь вечір захоплено милувалася переливами тканини.
Петро був людиною з неприборканою енергією. Його розум постійно шукав нові рішення, нові можливості. Робота на заводі була стабільною, але цього було мало. Він мріяв про більше. У ті часи здобути щось дефіцитне було справжнім мистецтвом.
Петро це розумів і почав паралельно з основною роботою «крутитися». Спочатку через знайомих доставляв запчастини для автомобілів, а потім перепродував їх. Справа йшла непогано. Петро читав книги з економіки, вивчав ринкові механізми, вірив, що зможе створити власну справу.
Ось за вечерею Петро поділився з Раїсою своїми планами.
— Слухай, я тут одну ідею виношую. Хочу спробувати…
— Що спробувати? — запитала Раїса.
— Зараз же з цією побутовою технікою проблема. Все важко знайти. А я ось думаю, може, налагодити ремонт? Люди ж викидають техніку, а там часто щось дрібне ламається. Я міг би її ремонтувати. Запчастини знаходити. Думаю, попит буде.
Раїса трохи помовчала. Вона звикла до стабільності. Петро працює на заводі, отримує зарплату. А тут якийсь незрозумілий бізнес.
— А це дозволено? — запитала вона обережно.
Петро усміхнувся.
— Ну… як сказати. Поки що ніхто не забороняє.
Він захопився своєю ідеєю і почав розповідати Раїсі про свої плани.
— Ну, якщо ти так думаєш… — сказала вона, нарешті. — Тоді спробуй.
Петро схопив її за руку і поцілував.
— Дякую, Ра! — сказав він. — Я знав, що ти мене зрозумієш.
І він відкрив майстерню. Спочатку в маленькому підвальчику. Він ремонтував все: від простих радянських приладів до складної імпортної техніки. Іноді приносив додому особливо «цікаві» випадки. Розкладав на кухонному столі деталі і щось бубонів під носа. Раїса в такі моменти намагалася не заважати.
А потім про нього дізналися люди. І справи пішли вгору. Життя налагоджувалося. Бізнес процвітав.
І ось, наче все добре. І тоді Петро вирішив зробити Раїсі пропозицію. У планетарії. Під куполом зоряного неба. Спочатку Раїса навіть не зрозуміла, що відбувається. А коли побачила кільце, слова застрягли в горлі. Сльози щастя заблищали на її віях. Вона кивнула, не здатна вимовити ані слова.
Життя кипіло новою силою. Ремонтна майстерня Петра розрослася. Він вже не лише ремонтував техніку, але й продавав її. Дефіцитні товари з’являлися, як за помахом чарівної палички. Раїса звільнилася і почала допомагати чоловіку з бухгалтерією.
Працювали пліч-о-пліч. Незабаром у їхній родині з’явилося поповнення. Народилася донька — Світлана. Раїса повністю поринула в материнство.
Петро працював з подвоєною енергією. Хотів дати родині все найкраще.
Через кілька років вони купили нову квартиру. Поїздки за місто, пікніки на природі. Дачу ось купили. Не дуже велику, поруч був сосновий ліс.
Ну, про що ще можна було мріяти? Любляча сім’я, успішний бізнес. Раїса і не очікувала, що це колись зміниться…
Минуло двадцять років. Світлана виросла, закінчила школу та вступила до університету. В домі стало тихо. Виявилося, що Раїсу з Петром уже нічого не зв’язує. Спільні спогади та дочка — ось і все. Чоловік постійно був у відрядженнях, нові контракти, нові проекти. Раїса намагалася не втручатися. Лише чекала його вечорами з вечерею. Але Петро все рідше з’являвся вдома. Його цікавили тільки гроші, нові угоди та розширення бізнесу.
Одного разу чоловік повернувся додому пізніше звичайного. Раїса чекала його в вітальні. Петро увійшов, кинув портфель на диван і сів навпроти жінки.
— Нам потрібно поговорити, — сказав він сухим, офіційним тоном.
Раїса поклала книгу на стіл. Серце здригнулося.
— Я йду.
Що?
— Куди? — запитала вона хрипким голосом.
— Не важливо, — відповів Петро. — Я зустрів іншу жінку. Ми любимо один одного.
Раїса затамувала подих. Вона почала благати його не робити цього. Вони ж так багато пережили разом… Вона не могла уявити своє життя без нього. Але Петро лише холодно відповів:
— Все закінчено, Раїса. Я йду.
Двері грюкнули.
Наступного дня після розлучення прийшли юристи. Петро переписав усе своє майно на нову коханку. Квартира, дача, машина, банківські рахунки — все вже не їхнє. Раїса залишилася ні з чим. Лише стара батьківська квартира, в якій вони колись почали своє спільне життя.
Двадцять років спільного життя, як картковий будинок, розлетілися. Дочка намагалася підтримати матір, але сама була в шоковому стані. Дні тягнулися нескінченно. Але поступово, крізь туман відчаю, почав пробиватися гнів. Вона віддала Петру найкращі роки свого життя. Підтримувала його у всьому, допомагала будувати бізнес. А він так з нею вчинив. Залишив ні з чим. Викинув, як непотрібну річ.
Ну ні, Раїса почала діяти. Вона перевірила всі старі документи. Шукала будь-які докази того, що вона брала активну участь у розвитку бізнесу Петра. Знайшла старі квитанції, чеки, договори.
Раїса згадала всіх людей, які могли б підтвердити її слова. Колишні співробітники, клієнти, партнери. Вона зібрала всі необхідні матеріали, а потім звернулася до адвоката. Той уважно вивчив документи та підтвердив, що є всі шанси виграти справу.
Судові розгляди затягнулися. Петро явно не очікував такого спротиву від колишньої дружини. Він звик, що все вирішується грошима. Але Раїса була непохитною. Кожен суд був для неї справжнім випробуванням.
Петро поводився зухвало, намагався принизити колишню дружину. Прагнув представити її жадібною та корисливою жінкою. Але Раїса залишалася стійкою.
Суди тривали місяцями. Петро почав нервувати. Його нова коханка очікувала розкішного життя, а він змушений був витрачати час і гроші на нескінченні судові тяжби. Репутація почала піддаватися загрозі. Партнери по бізнесу почали дивитися на нього з підозрою.
Суд ухвалив рішення на користь Раїси. Їй присудили значну компенсацію. Раїса довела собі та всім іншим, що вона сильна жінка, здатна постояти за себе та свої права.
На отримані гроші вона відкрила власний бізнес. Чула, що у Петра справи йдуть не дуже добре, але, чесно кажучи, Раїса вже не переживала. Цю людину з її життя вона давно викреслила.
