Я ніколи не думала, що моє весілля перетвориться на справжню виставу. Все почалося ще до церемонії: моя свекруха вирішила, що раз у неї немає чоловіка і вона «молода й гарна», то саме вона гідна бути дружкою нареченої. Я намагалася заперечити, але заради чоловіка поступилася. «Ну що може статися? – думала я. – Зрештою, це ж просто традиція».
Але сталося найгірше.
На церемонію свекруха з’явилася у довгій білій сукні. У білій! У сукні, яка більше пасувала б справжній нареченій. У якийсь момент вона буквально вихопила в мене з рук букет і гордо стала поруч, наче вся увага мала бути прикута саме до неї. Я ледве стримувала сльози, а фотографуватися поряд із нею категорично відмовилася.
Та найстрашніше трапилося пізніше. Коли ми стояли біля вівтаря й виголошували обітниці, священник поставив те саме запитання: «Чи є хтось, хто проти цього союзу?»
І тоді моя свекруха підняла руку.
— Я проти, — голосно промовила вона. — Це мій єдиний син, і я не готова віддати його іншій жінці. Синку, ходімо додому, навіщо тобі це весілля?
Гості приголомшено завмерли, хтось не втримався й пирснув зі сміху. Чоловік стояв у ступорі, не знаючи, що відповісти. Я закипала від злості, але в ту ж мить придумала, як врятувати ситуацію.
З абсолютно спокійним виглядом я повернулася до свекрухи й голосно, так, щоб усі почули, сказала дещо дуже несподіване.
Я різким голосом промовила:
— Мамо, ви знову забули випити свої ліки? Лікар же попереджав: якщо пропустите прийом — почнуться марення. Давайте я принесу вам води, ви заспокоїтеся. Сьогодні ж весілля! Я — ваша невістка, а це ваш син. Хіба ви забули мене?
Потім я повернулася до гостей і пояснила:
— Вибачте, моя свекруха серйозно хвора, і часом вона не усвідомлює, що говорить. Святий отче, продовжуйте, будь ласка. Її слова нічого не означають. У неї просто недуга, пов’язана з розумом.
— Але я не хвора! — вигукнула свекруха, намагаючись виправдатися.
— Так-так, ви абсолютно здорові, просто трохи забули про таблетки. Зараз усе завершиться, і я їх вам дам, — спокійно й лагідно відповіла я.
Вона розгубилася, відступила вбік і сіла на стілець. А церемонія продовжилася. Ми стали чоловіком і дружиною, і саме в ту мить я зрозуміла: іноді, щоб відстояти своє щастя, потрібно діяти не прямолінійно, а з кмітливістю та хитрістю.
