— Твоя вагітна kоханkа телефонувала. Передала привіт! — кинула Ірина в повітря, не відриваючись від плити, де на сковорідці шкварчало щось буденне, давно знайоме, як і їхнє спільне життя.
Дзвінок прорізав затишну вечірню тишу квартири. Запізно для гостей. Таня витерла руки об фартух і пішла відчиняти, чекаючи побачити сусідку.
— Дядечку, в мами сьогодні День народження, мені на букет не вистачає… Пошкодувавши хлопчика, чоловік допоміг купити йому квіти. Але вже за мить побачив той самий букет… на могилі коханої.
МИ УСИНОВИЛИ 3-РІЧНОГО ХЛОПЧИКА — І КОЛИ МІЙ ЧОЛОВІК ВПЕРШЕ ПОВІВ ЙОГО КУПАТИ, ВІН ЗАКРИЧАВ: «МИ МАЄМО ЙОГО ПОВЕРНУТИ!»
Ірина визирнула у вікно. І справді, маленький Михайлик самотньо сидів на лавці, а на вулиці вже сутеніло
— Іванченко, тобі дитину на годування принести? — Ні, я ж вже казала. Писатиму відмову.
Ніна не знала, куди податися. Справді не знала… «Можу переночувати на залізничній станції. А далі?»
УСИНOВИЛА НEМОВЛЯ, ЗНАЙДEНОГО БІЛЯ БУДИНКУ СУСІДКИ — ЧЕРЕЗ 13 РОКІВ ЙОГО БАТЬКО З’ЯВИВСЯ НА МОЄМУ ПОРОЗІ…
— Та як же тебе занесло, дурна ти голово! Кому ти тепер треба з дитиною?! І як ти збираєшся її ростити? Я тобі не помічниця, запам’ятай!
© 2026 Лори
Копирование материалов ЗАПРЕЩЕНО