Перейти к контенту
— З якої радості я маю вам розповідати, Світлано Вікторівно, що ми з вашим сином збираємося купити машину? — запитала Аня, коли свекруха зателефонувала з черговими претензіями. — До чого тут ви?— А нічого, що Артем — мій син?— То й розмовляйте про це з ним! Я тут до чого? Чому ви постійно телефонуєте мені з якимись закидами?— Ти його дружина, ти маєш нам розповідати про все, що у вас відбувається! У тебе ж є свої діти, ти повинна розуміти, що батьки не можуть залишатися осторонь життя своїх дітей!— Нашим із Тьомою дітям тільки п’ять і сім років! — відповіла Аня. — А не тридцять, як Тьомі! Ви не вважаєте, що в такому віці діти мають жити своїм життям, а не звітувати перед батьками за кожен крок?— Це тільки якщо діти недостатньо сильно люблять своїх батьків!— Ой, та не кажіть! Серйозно? — іронічно вигукнула Аня.— Так! Або ж це батькам байдуже на своїх дітей! Як, наприклад, твоїм на тебе! — заявила Світлана Вікторівна з високим тоном.— І до чого тут мої батьки? Вони вам десь дорогу перебігли не там, чи що?! — розсердилася Аня на ці слова.. Продовження читайте в коментарі👇👇👇
