— Ти — нікчемна жебрачка, — виплюнув він на увесь зал. Але вже за кілька хвилин усі присутні аплодували мені стоячи…
Покоївка пожаліла сирітку й нагодувала його, поки господарів не було вдома. Коли ж повернулися багатії — не повірили власним очам…
Я виховувала чужу дівчинку як рідну. Минуло багато років, і вона зникла… А потім повернулася з чоловіком, схожим на її батька…
Чоловік пішов, кинувши на прощання фразу: «Ти була старшою, а тепер узагалі стара», так і не відкривши таємницю, яку вона берегла стільки років…
Братик притягнув у дім якусь даму і оголосив її господинею. Але я швидко поставила всіх на місце…
У 1990-му мені підкинули двох хворих дітей, я доглядала їх, як рідних, але одного з них я не вберегла…
У 1993 році мені підкинули глухого хлопчика. Я взяла на себе роль матері, навіть не уявляючи, що чекає його в майбутньому.
Донька повільно згасала, лікарі виявилися безсилими. І от одного дня до вікна її лікарняної палати проникла юна крадійка…
Тітонько, а ви не хочете забрати братика? Йому п’ять місяців від народження, він дуже знесилений від голоду і сильно хоче їсти…
© 2025 Лори
Копирование материалов ЗАПРЕЩЕНО