Олег одружився з Надією навмисне — щоб зробити боляче Марії. Він прагнув довести, що не потерпає після її зради. З Машею вони були разом майже два роки. Любив її до нестями, ладен був і небо прихилити, і все життя підлаштувати під її мрії. Йому здавалося, що справа йде до весілля. Але її постійні ухилення від розмов про шлюб його дратували.
— Для чого нам весілля зараз? Я ще інститут не закінчила, а у тебе на фірмі — ні риба ні м’ясо. Ні нормальної машини, ні власного житла. І, чесно кажучи, жити з твоєю сестрою на одній кухні я не хочу. Якби не продав той будинок — жили б собі й не знали проблем, — таку відповідь часто чув від Марії.
Олегові було прикро, але визнавав: у словах дівчини була правда. Вони з сестрою Олею мешкали у батьківській квартирі, бізнес тільки починав оживати, а сам він — ще студент останнього курсу. Довелося взяти керування справами на себе, не дочекавшись диплому. Дім продавали за спільною згодою з Олею: важливо було врятувати справу батьків. За пів року накопичилось чимало боргів, а обом ще навчатися. Продаж дав змогу погасити всі зобов’язання, поповнити товарні запаси магазину і навіть залишити трохи грошей про запас.
Марія ж вважала, що треба жити сьогоденням, а не чекати на уявне завтра. В її позиції, коли всі турботи на плечах батьків, це звучало легко. А Олег став дорослим миттєво — зобов’язання перед сестрою, бізнес, побут. Він вірив: усе налагодиться — і будинок буде, і машина, і сад.
Нічого не віщувало біди. Вони домовились сходити в кіно, і Маша попросила не заїжджати — мовляв, сама доїде. Олег чекав її на зупинці, як раптом побачив, як вона під’їхала на дорогому авто. Вийшла, простягла йому якусь книжку й сказала:
— Пробач, ми більше не можемо бути разом. Я виходжу заміж, — і повернулась до машини.
Олег онімів. Що могло змінитися за ті кілька днів його відсутності? Коли повернувся додому, Оля все зрозуміла з його обличчя:
— Уже знаєш?
Він лише кивнув.
— Вона виходить заміж за багатія. Мене просила бути свідком — я відмовилася. Вона зрадниця! За твоєю спиною з ним крутити…
Олег обіймав сестру, гладив по голові:
— Заспокойся. Хай у неї буде добре. А в нас — ще краще.
Після цього він на цілу добу зачинився в кімнаті. Оля вмовляла його вийти:
— Ну, хоч поїж. Я млинців напекла…
До вечора він вийшов з вогнем в очах:
— Збирайся.
— Куди? Що ти вигадав?
— Одружуся на першій, хто погодиться, — холодно відповів Олег.
— Так не можна! Це ж не лише твоє життя, — марно намагалася його зупинити сестра.
— Ти не підеш — піду сам, — відрізав він.
У парку гуляло багато людей. Одна дівчина крутила пальцем біля скроні, інша втекла, налякана. Але третя, глянувши йому в очі, сказала «так».
— Як тебе звати, красуне?
— Надія.
— Помолвку треба відсвяткувати! — і потягнув Надю з Олею в кафе.
За столиком запанувала незручна тиша. Оля не знала, що сказати. А в голові Олега вирували думки про помсту. Він уже вирішив: зробить усе, щоб і його весілля відбулося двадцять п’ятого.
– Напевно, є серйозна причина, з якої ви зробили пропозицію незнайомій дівчині, – порушила мовчання Надя. – Якщо це спонтанне рішення, я не ображусь і піду.
– Ні. Ти вже дала слово. Завтра подаємо заяву і їдемо знайомитися з твоїми батьками.
Олег підморгнув:
– Для початку, давай на «ти».
Увесь місяць до весілля вони бачилися щодня, розмовляли, пізнавали одне одного.
– Може, скажеш, чому саме так? – якось запитала Надя.
– У кожного в шафі свої скелети, – ухилився від відповіді Олег.
– Головне, щоб не заважали жити.
– А ти чому погодилась?
– Уявила себе царівною, яку цар-батечко за першого зустрічного видає заміж. У казках це завжди добре закінчується: «Жили вони довго і щасливо». Ось і захотіла сама перевірити.
Насправді все було не так просто. Велике кохання залишило по собі розбите серце й втрату, хоч і незначну, заощаджень. Але воно навчило розбиратися в людях. Залицяльників, які зграями вились довкола, Надя відганяла з першого погляду.
Спеціально вона не шукала того єдиного, але добре знала – їй потрібен розумний, самостійний чоловік, здатний на вчинки. В Олегові вона побачила рішучість і серйозний підхід до справи. Якби він був не з сестрою, а з друзями – Надя пройшла б повз, не зупинившись.
– То яка ж ти царівна? – Олег задумливо дивився на дівчину. – Несміяна, Василиса Прекрасна чи Царівна-жаба?
– Поцілуй – дізнаєшся, – усміхнулась вона.
Але ні поцілунків, ні більшого між ними не було.
Олег сам займався підготовкою до весілля. Наді залишалось лише обирати з того, що він пропонував. Навіть сукню і фату купував він сам.
– Ти будеш найкрасивіша, – повторював він.
У РАЦСі, в очікуванні урочистої реєстрації, вони несподівано зіткнулись із Марією та її нареченим. Олег натягнув усмішку:
– Дозволь тебе привітати, – поцілував колишню у щоку. – Будь щаслива зі своїм гаманцем на ніжках!
– Не влаштовуй цирк, – нервово відповіла Маша.
Вона уважно оцінила обраницю Олега. Статна, вродлива, не просто красива – ефектна жінка. І тримається гідно, мов королева. Маша програвала в усьому. Ревнощі краяли душу. Відчуття щастя не було. Її не полишало відчуття, що вона помилилася і не отримає того, на що розраховувала.
Олег повернувся до Наді:
– Все добре, – натягнуто сказав він.
– Ще не пізно зупинитися, – прошепотіла Надя.
– Ні. Граємо до кінця.
І тільки вже в залі реєстрації, заглянувши в сумні очі тепер уже дружини, Олег зрозумів, що накоїв.
– Я зроблю тебе щасливою, – вимовляючи це, він вірив своїм словам.
Почалися сімейні будні. Оля й Надя швидко знайшли спільну мову, гарно ладнали, доповнюючи одна одну. Імпульсивна Оля навчилася контролювати емоції, а Надя вправно влаштовувала побут і непомітно всім керувала.
Як грамотна економістка і фахівчиня з бухгалтерії та податків, Надя швидко навела порядок у фінансах. Через пів року відкрили другий магазин, а згодом організували бригади майстрів – тепер вони не лише торгували будматеріалами, а й займалися ремонтами. Прибутки зросли в рази.
Вона виявилася справжньою Василисою Премудрою – вміла подати свої ідеї так, що Олег вважав їх своїми. Здавалося б – живи та радій. Але Олега тяготило, що немає того запаморочливого почуття, яке було з Машею. Усе розмірено, передбачувано, спокійно. «Рутина, – думав він, – яка засмоктує, як трясовина. Я її не люблю – цим усе сказано».
Завдяки старанням Надії вони вийшли на новий рівень – зайнялися будівництвом котеджів під ключ. Перший дім звели для себе.
Чим краще йшли справи, тим частіше Олег згадував Марію: «Не могла трохи потерпіти. Побачила б, на якій машині я зараз їжджу. А дім – не будинок, а палац!» – пишався він собою. Все частіше думав: «А що, якби…»
Надя помічала, як мучиться чоловік. Вона прагнула стати коханою, але серцю – тим більше чужому – не накажеш. «Не всі казки мають щасливе завершення», – гірко думала вона, та все ж не втрачала надії – ім’я зобов’язувало.
Оля теж спостерігала за братом.
– Ти втратиш більше, ніж знайдеш, – сказала вона, заставши його на сторінці Маші в соцмережі.
– Не втручайся! – відрізав Олег.
Ольга зиркнула темним поглядом:
– Дурень, Надя тебе щиро кохає, а ти в ігри граєшся!
«Тільки цього мені й не вистачало – щоб дитина мені вказувала», – кипів Олег. Його все сильніше тягнуло до Марії. І він їй написав.
Маша скаржилася, що особисте життя не склалося. Чоловік вигнав її без нічого. Інститут вона так і не закінчила. Постійної роботи не має, до батьків не повернулася, живе в орендованій квартирі в обласному центрі.
Кілька днів Олег вагався: «Їхати? Чи не варто?» Але обставини склались так, що він залишився вдома сам на кілька днів – Надя поїхала до хворої бабусі в село.
Він зважився, призначив зустріч. До Челябінська мчав на крилах, не зважаючи на знаки. Серце тріпотіло, уявляв, що скаже, куди піде з нею.
Реальність виявилася суворою…
– Який же ти красунчик, – Марія кинулася йому на шию.
Запах немитого тіла різко вдарив у ніс. Він зі зневагою відсторонився:
– Люди дивляться.
– А мені байдуже! – розсміялася вона.
Коротка спідниця, дешевий макіяж, парфуми сумнівного походження… Ця вульгарна жінка у всьому поступалася його Надюші: «А вона ж і раніше була такою. Як я цього не помічав?» – мучився він, спостерігаючи, як колишня кохана заливається пивом.
– Дай мені грошей, я тебе віддячу, – Маша грайливо облизала губи.
Він уже не знав, як від неї позбутися.
– Пробач, у мене справи, – підвівся Олег із-за столу.
– Ми ще зустрінемось?
– Не думаю, – Олег покликав офіціанта. – Рахунок, будь ласка.
– Я ще хочу посидіти, – занилила Маша.
– Нехай дівчина відпочине в межах цієї суми, – у папці офіціанта опинилася досить велика купюра.
Хлопець кивнув із розумінням.
Додому мчав на межі дозволеної швидкості.
– Точно, дурень, – лаяв себе Олег, – Олька була права! Навіщо я взагалі це все затіяв? Хоча… може, й не дарма поїхав.
«А я ж жодного разу не назвав дружину Надюшею. У мене ж немає нікого ближчого і ріднішого», – різко загальмував, усвідомивши це. П’ять хвилин сидів, прокручуючи в голові прожиті з дня весілля роки.
Олег бачив перед собою обличчя дружини, її очі — яскраво-сині, з легкою імлою, згадував, як Надюша усміхається при його появі, як ніжно розтріпує йому волосся своїми довгими, доглянутими пальцями.
«Я ж пообіцяв зробити її щасливою», – він озирнувся, згадавши, де зупинився, завів авто й, проїхавши кілометрів двадцять трасою, звернув на сільську дорогу.
– Тиждень — це занадто довго. Я не зміг прожити без тебе навіть двох днів, – сказав він, коли Надя вибігла йому назустріч з будинку бабусі.
– Ото вже божевільний, – вона всміхалася крізь сльози.
– Надюша, кохана моя, – шепотів Олег на вушко дружині, й у обох паморочилося в голові від щастя.
