Бабуся була дуже кволою, з висушеними руками, якими все життя копала город, доїла корову, доглядала за курми й овечками, стирала, готувала їжу. Руки її стали як пташині лапки. І часто, сидячи на дивані, бабуся тихенько теребила свій платок. Із її сліпих очей капали старечі сльози. Здавалося, що бабуся потрапила в кращі умови: теплий туалет, м’який диван, столик з тарілкою. Дім у селі продали, а всіх тварин теж забрали. Як могла б вона жити сама, сліпа й стара? Тому внучка забрала її до себе.
Бабуся, яка все життя важко працювала, тепер могла б відпочивати на дивані. Але вона не звикла до бездіяльності, і почала відчувати себе пригніченою без роботи. І ось що сталося: бабуся по пам’яті мила посуд. Внучка, приходячи додому з роботи, змушена була переполірувати тарілки, оскільки те, що мила сліпа 90-річна жінка, не можна було назвати чистим. Але робити це потрібно було таємно, адже бабуся вважала, що вона все добре вимила і навіть просила залишити їй роботу на день, щоб самій помити посуд. Але тарілки залишалися брудними, а по підлозі лилися калюжі і стіни були в бризках води. Втомлена після роботи жінка кожного разу перемивала все і прибирала. Це був подвійний труд, але вона робила це без зайвих слів і скарг. Щоночі, коли бабуся вже засинала, внучка тихо мила посуд і прибирала.
І бабуся чула від внучки, що посуд вимито чудово, дякую, ти мені дуже допомогла! І старенька радісно посміхалася, кивала головою… Їй було дуже важливо відчувати свою корисність, що вона не дарма їсть хліб. Вона була потрібна внучці, вона ще могла щось робити! І бабуся брала ганчірку й наосліп витирала пил або прибирала речі. І питала, чи не накопичилося ще посуду — вона його помиє!
Це маленьке терпіння. Невелика жертва, невелика заслуга, правда? Шість років бабуся жила у внучки і до останнього дня мила посуд. Вона не лежала, не хворіла; ні дня не пролежала. Тому що могла працювати й відчувати себе потрібною. Вона не вміла жити по-іншому. А внучка любила свою бабусю. Любила усім серцем. І інколи любов ось у чому — не в митті посуду, а в тому, щоб його перемити. В терпінні. Це маленьке самопожертвування, навіть мізерне; не великий подвиг.
Але це — любов.
