– І давно у тебе інша? – стримуючи сльози, запитала Наталя.
– Зайченя, ну що ти таке кажеш? Нічого ж немає! Ти все не так зрозуміла, зробила неправильні висновки! Я ж кажу – нічого немає! – злякано бубонів Вадим.
Він і справді був наляканий. Перед ним замаячила загроза незручних змін. Одне – мати інтрижку на стороні, зовсім інше – втратити звичне, рідне життя з дружиною, з якою прожив три десятки років.
Наталя і Вадим познайомилися ще в інституті, почали зустрічатися, швидко зрозуміли, що їм добре разом. Отримавши благословення батьків, вирішили узаконити свої стосунки. Це були складні 90-ті, коли грошей катастрофічно не вистачало, тож весілля влаштували власними силами. Весільну сукню Наталі пошила тітка, святкували вдома – зсували меблі, зносили столи й стільці від сусідів. Гостям було зрозуміло, що з частуванням складно, тому приносили, хто що міг. Дядько Вадима навіть із Владивостока привіз рибу та ікру – не полінувався прилетіти здалеку.
Свято вийшло душевним і теплим. Друзі й рідні бажали молодятам довгого щасливого життя. І воно справді було таким – п’ять років тому, відзначаючи срібне весілля, Вадим з Наталею згадували той день. Як весело гуляли, як їх вітали гості. Прожили разом 25 років у коханні й злагоді. І здавалося, ще довгі роки попереду.
Але на 31-му році шлюбу Наталя отримала анонімного листа на електронну пошту. Там повідомлялося, що її чоловік зустрічається з молодою колегою Валентиною, і це далеко не просто флірт. «Будьте пильні, – писав невідомий, – а то залишитеся без чоловіка».
Спершу Наталя відмахнулася – не повірила. Хотіла навіть показати лист Вадиму, щоб посміятися разом. Але щось її зупинило. Вона вирішила сама перевірити ситуацію.
Наступного дня Наталя простежила за чоловіком. У листі були вказані деталі – час, місце. І виявилося, що все правда. В обідню перерву Вадим вийшов з офісу під руку з молодою жінкою. Вони проїхали кілька кварталів, заїхали у двір під шлагбаумом і зникли.
Наступного дня Наталя знову взяла відгул, викликавши здивування начальника. Вона знову вирушила до того ж місця, ховаючись під капюшоном та темними окулярами.
Цього разу вона побачила, як чоловік із коханкою заходять у під’їзд. Наталя вирішила дочекатися їхнього виходу. Начальство обривало її телефон, але їй було байдуже.
Коли Вадим нарешті з’явився – задоволений, розслаблений, без Валентини – Наталя підбігла і вліпила йому такого ляпаса, що він ледь не впав. А вже ввечері вдома почулися його боязкі виправдання.
– Просто скажи правду! Твої брехливі відмовки ще гірші, ніж сам факт зради!
Вадим важко зітхнув. Їхнє подружнє життя останніми роками втратило близькість. Вони навіть спали в різних кімнатах. Діти давно виросли: старший син, Максим, переїхав до моря, одружився, вже подарував їм онучку. Молодший, Дмитро, живе з дівчиною у Дубні. Вадиму здавалося, що їхня сім’я розчинилася – начебто на папері вони разом, але фактично кожен живе своїм життям.
А потім з’явилася Валя. Спочатку це були просто обіди разом, розмови, сміх. Вона була на 20 років молодшою, наповнювала його енергією, життям. І якось непомітно все перейшло межу. Вадим не думав, що дружина про все дізнається. І вже точно не хотів її втрачати.
– Добре, я зізнаюся! Тільки, будь ласка, не кидай мене!
– Я не можу нічого обіцяти! – з гнівом відповіла Наталя. – Мені так боляче, що я ледь дихаю! А ти кажеш…
– Але ж у нас нічого не було! – раптом зірвався Вадим. – Ти ж сама мене не хотіла! А я – чоловік, мені це потрібно!
– О, то ось у чому справа? Я думала, що це було мовчазне рішення обох… Якщо тобі так треба – ти мав сказати!
– Але ж ти не хотіла!
– Не перекладай відповідальність! Збирай речі й іди до своєї Валентини!
– Нізащо! – Вадим раптом впав на коліна. – Прости мене! Благаю!
– Боже… Бідна жінка. Вона для тебе нічого не означає? То навіщо ти з нею був? І встань уже! Не принижуйся!
Вадим, зітхаючи, підвівся.
Наталя справді була емпатичною людиною. Вона уявила, як це – бути Валентиною, яка, можливо, теж не мала жодної значущості для цього чоловіка. Або ж… можливо, їй самій нічого не треба, окрім цього? Тоді навіщо їй дорослий чоловік, коли є молодші?
Наталя знала одне: пробачити зараз вона не могла. Потрібен був час. І вона вирішила взяти його – поїхати до старшого сина, до моря.
– Я їду до Максима. Візьму відпустку за власний рахунок. Якщо не відпустять – звільнюся!
– В лютому? До моря? – здивувався Вадим.
– Не розмовляй зі мною! Я дуже зла!
Однак чоловік ходив за нею тінню. Він постійно намагався догодити та допомогти. Зварити каву, накрити пледом, коли вона сиділа в кріслі, і таке інше. Якось він спробував наблизитися, але Наташа подивилася на нього таким поглядом, що він одразу відступив. Вона вже придбала квиток і подзвонила синові. Дійсно, з роботи їй довелося звільнитися. Та Наталя не могла зараз працювати і залишатися з Вадимом під одним дахом. Вона дочекалася свого поїзда і поїхала до Новоросійська, де син обіцяв зустріти її.
З Геленджика зустрічати її приїхала його дружина, Даша. Вона була місцева. Познайомилися вони з Максимом у Москві, коли Дар’я приїжджала туристкою. Спочатку Наталя не була дуже задоволена тим, що активна Даша забрала її сина, але потім подумала, що жити біля моря — не така вже й погана ідея. А ще буде до кого поїхати, не треба платити за готель.
— А Олеся де? — здивувалася Наташа.
— В саду.
— Ви що, з розуму зійшли? Їй тільки два роки!
— Вона в приватному саду. Ми з Максом багато працюємо. Якщо хочете, можемо забрати її з садка на час вашого візиту.
Наташа поміркувала і ввічливо відмовилася.
— Я ввечері посиджу з нею.
— І насидитесь, не хвилюйтеся! Вона така швидка! Ми просто в шоці…
Наташа прикусила язика, щоб не сказати, що внучка вся в свою маму.
Даша відвезла свекруху додому — у них з Максимом був власний будинок на чотири кімнати, одна з яких була простора гостинна. Наталі виділили спальню в самому кінці коридору, поруч з гостинною.
— Ого, ви тут будиночок наварили! — здивовано сказала Наталя.
— Та ми банку позичили вагон грошей! Але зате комфортно. Наталя Михайлівна, розташовуйтеся. Я знову бігла на роботу, а ввечері ми з Олесею повернемося. Ось вам ключі, їжа в холодильнику. Якщо захочете прогулятися — ось адреса. Точно не заблукаєте. А що у вас сталося?
Наташа здригнулася. Переход був занадто різким.
— Нічого не сталося. Звідки ти взяла? — фальшиво весело сказала вона.
— Ну, не хочете — не розповідайте, — кивнула невістка і втекла.
А Наташа пішла до виділеної кімнати і впала на ліжко обличчям вниз. І тут дозволила собі заплакати. Вдома вона не хотіла показувати свою слабкість Вадиму. В поїзді при сторонніх теж не поплачеш. Ось і ридала Наташа в будинку сина, на подушці, голосно схлипуючи. Поки нікого не було вдома.
Вона навіть не помітила, як заснула. Спала довго, її розбудили якісь вигуки за дверима. Вона підскочила, не одразу зрозумівши, де знаходиться.
— Де баба? Ви що, з глузду з’їхали! — голосно говорила дитина.
— Я сам не знаю! Дашка, куди ти мою маму забрала, швидко зізнавайся!
Наташа зрозуміла, що це Максим. А дитина — Олеся. Її внучка, яку вона бачила тільки після народження. Наташа поспішила до гостинної.
— Привіт, сонечко! — радісно сказала вона, побачивши дівчинку.
Дитина застигла з озадаченим виразом обличчя.
— Маму… тобі б умитися! — сказав Макс і чомусь провів рукою по горлу.
Наташа кинулася до ванної. Боже ж мій! Вона ж плакала з макіяжем, так і заснула. Який вигляд! Наталя умиллася, а коли вийшла — Даша вже накрила стіл. Олеся грала з великою лялькою. Тихо бубнів телевізор.
— О! Зовсім інший вигляд! — Макс підійшов і обняв маму. — Ти схудла, що ли?
Вона справді погано їла після того, що дізналася про чоловіка. Наталі не хотілося їсти. Вона втратила апетит через нерви, а тут стрес був дуже сильний.
— Розповідай! — наказав Максим за вечерею. — Ви з батьком ніколи не їздили без один одного.
— Макс, ну не при дитині! — Наташа поглянула на внучку.
— Дитині на наші справи все одно. Вона своїми справами зайнята, а я переживаю. За тебе і за батька. За вас, в цілому.
Наташа знизала плечима і почала їсти салат. Раптом з’явився апетит. Вона несподівано зрозуміла, що не врахувала цей момент своєї подорожі. Діти будуть розпитувати її, що ж сталося з їхнім батьком. І що тепер робити? Розповідати?
— У нього коханка! — випалила Наталя.
Даша закашлялася, прикривши рот кулаком.
— Що? Я ж просила не говорити про це при дитині.
— Та справа не в цьому. Просто шокована.
— А я, думаєш, не шокована?! — гірко засміялася Наталя. — Він просить мене не розлучатися з ним. А я навіть дивитися на нього не можу. Ось такі новини. Точно хотіли про це дізнатися?
— Я не розумію, де тут трагедія? — озвався Максим. — Ну… буває. Як там кажуть? Сивина в бороду?
— Якщо у тебе буде така «сивина», — мстиво сказала Даша, — я тебе задушу. Краще одразу мене попередь!
— Та ніхто нічого такого не планує! Але чоловіки — вони такі.
— Які «такі»?! — спалахнула дружина.
— Грішні, Дашо. Мам, ну подумай сама… Ти готова перекреслити тридцять років шлюбу через один проступок?
— Він з нею зустрічався! Кожного дня! Це не випадковий момент у відрядженні! — вигукнула Наталя, кинула виделку на стіл і затулила обличчя руками. — Господи! Чому я взагалі обговорюю це з вами? Та ще й дитину лякаю…
Вона відчула, як хтось торкнувся її ніг. Підняла голову і побачила Олесю. Дівчинка поклала свої маленькі рученята на її коліна і серйозно кивнула.
— Бабуся, не пац! — сказала дитина.
— Я не плачу, сонечко, що ти… Не плачу!
Після цього більше не поверталися до теми зради. Говорили про буденні речі, дивилися телевізор, вкладали Олесю спати по черзі. Заснули пізно, а коли Наталя прокинулася вранці, зрозуміла, що вдома вона одна.
Вирішила навести лад у домі. Було помітно, що Даша прибирає похапцем — часу не вистачає. Наталя вимила холодильник, кухонні шафи, плиту, склала іграшки внучки. Коли закінчила, без сил упала на диван. Тут згадала про телефон. Дістала його і побачила десятки пропущених викликів та повідомлення від Вадима. «Я доїхала», — коротко відповіла вона. Чоловік відразу ж передзвонив.
— Ти що, з глузду з’їхала? Я ж хвилююся!
— Вадиме, я спеціально від тебе поїхала! Не потрібно діставати мене дзвінками. Дай мені час подумати. Без тиску!
— Гаразд, гаразд, зрозумів.
— Якщо вже так хвилюєшся, міг би подзвонити Максиму! Чи боїшся?
— А ти розповіла йому?
Наталя мовчала.
— Навіщо? — засмутився Вадим.
— Для того, щоб ти не думав, що можна просто забути все і зробити вигляд, що нічого не було. Май це на увазі. Все. Не дзвони мені!
Вадим так злякався, що справді перестав бачитися з Валею. Вона плакала, питала, що сталося.
— Ти ж знала, що це не назавжди! Я сімейна людина. У мене дружина, ми тридцять років разом!
— Вадю, але ж нам було добре! — схлипувала вона.
— Ти тут ні до чого! — різко відповів він. — Я просто не хочу втрачати дружину!
Валентина образилася і пішла. Тепер не хотіла навіть розмовляти з ним. Дружина його не хоче бачити, Валя теж. А він думав, що вони з Валею розійдуться по-дружньому. А вийшло, що образив і колегу. Ще й помститися може!
Втім, Валя про помсту поки не думала. Вона навіть пішла на крайні заходи, щоб відвести Вадима з сім’ї — створила тимчасову пошту і надіслала анонімний лист Наталі. І що? Все дарма! Та стара стерва не вигнала його! Валя була закохана. Чи, принаймні, думала так. Вона не хотіла його втрачати. І що з того, що він старший? У кожного свій шлях! Але як так? Все прорахувала, а воно не склалося…
Тим часом Наталя жила в Геленджику своїм розміреним життям. Допомагала невістці, доглядала внучку, спілкувалася з сином. Вдень їздила до моря на машині Максима, заходила в магазини, іноді у кафе. Відпочивала від усього. Дійсно, Вадим мав рацію — не найкращий час для моря. Але тут, далеко від нього, думати було легше.
Проте вона так і не дійшла остаточного рішення. Розлучатися? Вона не уявляла життя на самоті. Залишитися з Вадимом? Але як? Вона не могла його пробачити. Неможливо пробачити за замовленням. Можливо, колись… Але що робити весь цей час до того самого «колись»? Терпіти? Ненавидіти?
— Наташо? Масленкова? — почула вона раптом.
Свою дівочу фамілію вона не чула вже багато років. Наталя здригнулася і підняла голову. Перед нею стояв чоловік приблизно її віку. Щось знайоме промайнуло в ньому, але вона не могла згадати.
— Женя. Веселов, — сказав він і сів за столик навпроти неї.
Наталя зайшла в кафе випити кави з чизкейком.
— Женька?! — ахнула вона. — Боже мій! Я б тебе нізащо не впізнала!
— Сподіваюся, це комплімент? — посміхнувся він.
— Навіть не сумнівайся! — вигукнула Наталя і тут же засоромилася.
У школі Женька Веселов бігав за нею мало не з першого класу. Спершу смикав за коси, намагався відібрати портфель, щоб донести додому. Потім почав виявляти увагу ще настирливіше. Женя був звичайним хуліганом, а Наташа – вихованою дівчинкою, яка добре навчалася. Та ще й не можна сказати, що він був красенем. Як же він так змінився?
-Ти тут живеш? – запитала Наталя.
-Живу. Займаюся будівництвом квартир, будинків. Мені подобається клімат на півдні. А ти як тут опинилася?
-У гостях у сина.
-Так… час летить, – сказав Женя. – Може, вип’ємо за зустріч?
-А ти одружений, Веселов?
Він витріщив на неї очі.
-Розлучений, а що? Ти з одруженими однокласниками не випиваєш?
-Я взагалі ні з ким одруженим не випиваю і все інше теж. І тих, хто так робить, зневажаю.
-Зрозуміло! Гіркий досвід, так?
Наталя покрутила пальцем над столом і відповіла:
-Угу. З іншого боку.
-Чоловік, чи що, зрадив?
-В точку!
-Та ну, дрібниці! Не варто через це засмучуватися, Масленкова. Повір мені!
-Ти теж зраджував дружині? – вона подивилася на нього зацікавлено.
-Дружинам. Я двічі був одружений, Натусю. Але не зраджував. Знаєш, чому?
-Ні. Чому?
-Не мав часу. Спочатку працював на ім’я, тепер ім’я працює на мене. Поїхали!
-Куди?
-На об’єкт! Покажу тобі, чим займаюся.
Наталя подумала і раптом сказала:
-Поїхали!
Вона ходила по новому будинку – невеликому, охайному, гарному. Торкалася рівних дерев’яних стін, відчувала їхню гладкість. Дощечка до дощечки, рейка до рейки. Проста, але красива робота. Гарна підлога, великі вікна.
-Будівельники вчора закінчили. Завтра власник має прийняти об’єкт. То вип’ємо, Масленкова? – і Женя показав їй пляшку вина.
-Звідки?
-З машини.
-Ловелас, – засміялася Наталя. – Вино з собою возиш?
-Не для того, про що ти подумала!
Вони випили. Довго розмовляли. Згадували школу, сміялися. Потім Женя, який лише пригубив вино, відвіз Наталю додому. І запросив на побачення. А їй так сподобалося проводити з ним час, що вона взяла – і погодилася.
Вони почали зустрічатися. Наталя ніби помолодшала і зрозуміла, що її життя зовсім не закінчилося. А ще вона дивувалася примхам долі. Раніше була впевнена, що життя йде прямим і логічним шляхом. А виявилося, що ні!
Вона вирішила залишитися у Геленджику і розлучитися з Вадимом. Повідомила йому це телефоном. Коли він, розлючений, примчався повертати дружину, Максим сказав, що мами немає. Живе в іншому місці.
-У якому? – оторопів Вадим.
-Не знаю, це ви самі розбирайтеся.
Наталя погодилася зустрітися з чоловіком на нейтральній території. Сказала, що щаслива, подякувала за зраду. Буквально подякувала. Він ошелешено дивився на помолоділу дружину, а в грудях у Вадима нила якась невидима рана.
-Ми ж усе одно будемо спілкуватися, – усміхнулася вона. – У нас діти!
Вадим подавлено мовчав. Йому не було чого заперечити.
Наталя повернулася додому і втягнула носом повітря.
-Чим так смачно пахне?!
-Готую тобі вечерю, – виглянув у коридор Женя. – Як справи?
-Просто чудово! – усміхнулася вона, ледве стримуючи сльози щастя.
Вадим повернувся і переїхав до Валі. Вона, до речі, була цьому рада. Навіть щаслива.
