Зранку чоловiк подзвонив Риті просто у відділ і беземоційно повідомив, що після роботи йде до Васильєвих – святкувати професійне свято.
— Якщо хочеш, приходь, — додав байдуже, будучи впевненим, що вона не піде, а краще залишиться вдома за книгою чи біля комп’ютера.
— Добре, — так само рівно відповіла Рита, але в обідню перерву все ж вирушила до універмагу за подарунком чоловікові.
Жінки юрмилися біля прилавка з парфумерією. Ритин погляд одразу впав на пляшечку дорогого одеколону: на чорному глянцевому упакуванні красувався елегантний чоловік у недбало накинутому піджаку, з нахабним примруженням і ледь помітною усмішкою. Точнісінько її Григорій.
Продавчиня спритно загортала подарунки в яскраву фольгу, прикрашала бантиками. Раптом підійшла старенька і зітхнула:
— Ех, дівчата, даруєте чоловікам одеколони, а нюхати їх будуть інші, на краватки милуватися теж…
Жінки весело розсміялися, а Рита задумалася. Все життя вона тільки й робила, що старалася для Гришеньки, а він — для когось іншого. У молодості любила його до безтями, а він поблажливо це приймав. Коли Григорій вступив на заочне навчання, ночами вона писала за нього контрольні. Коли народилися діти, всі турботи теж лягли на її плечі.
Спочатку вона ще відчувала його вдячність, але згодом він просто звик і приймав її старання як належне. Зі сторони їхня сім’я здавалася ідеальною: достаток, спокійне життя, слухняні, розумні діти. Та ось діти виросли, поїхали. Рита залишилася з чоловіком і зрозуміла, що в її житті чогось не вистачає.
Колись її мати була проти цього шлюбу.
— Подивися, він же дуже красивий, і знає про це, і милується собою, — повторювала вона закоханій дурненькій. — Гарний чоловік — це спільний чоловік. Усі будуть на нього задивлятися, а тобі дістанеться найменше, хоч прав матимеш найбільше.
І ось підсумки: по-перше, вона нелюбима дружина. По-друге, їй уже 43. По-третє, вона нікому не потрібна…
Рита підійшла до вікна. Сонце вже припікало по-весняному.
«Скоро жіноче свято, — подумалося їй байдуже. — І що? Знову одна… Життя майже прожите… І що попереду?..»
З вулиці долинуло веселе щебетання, потім — наполегливий стукіт у скло. Вона опустила очі — по підвіконню стрибав розтріпаний горобець і пильно дивився на неї круглим оком.
«Це ж знак», — подумала Рита. І в ту ж мить настінний годинник голосно пробив.
«Отже, ще не пізно. Перший пункт — якщо нас не люблять, ми полюбимо себе самі…»
Хлопнувши дверима, вона побігла сходами вниз: спочатку до перукарні, потім у магазин…
О пів на сьому дзеркало зачудовано дивилося на загадкову незнайомку. Вона неквапливо сиділа у кріслі біля комп’ютера: маленька чорна сукня, коротка зачіска, модно розтріпаний триколірний чубчик. Глибокий, трохи загадковий погляд (вміла підводка, тіні, розтушовка), губи — варто лише торкнутися олівцем і блиском, і вони вже пухкі, з кокетливим вигином.
«Отже, другий пункт: у 40 років життя тільки починається…»
Вона пройшла на кухню, повернулася з келихом вина, чокнулася із власним відображенням.
«Третій пункт — а чи потрібен нам чоловік, який не зміг оцінити таку жінку?..»
І чи варто казати, що до Васильєвих вона увійшла, граційно похитуючись на тонких шпильках…
Загальне замішання — і відразу кілька чоловічих рук потягнулися: допомогти зняти пальто, запропонувати стілець чи пригостити яблуком.
— Ах, справді… Що ви кажете?! І мій чоловік тут?.. Якось одразу його не помітила…
Суперник був приголомшений несподіваним вторгненням, збитий з пантелику тактикою та стратегією, остаточно розгублений загальним захопленням.
Вранці, бажаючи взяти реванш за вчорашню поразку, він, як завжди, нахабно заявив своїм колишнім владним тоном:
— Ми взагалі-то снідати будемо?
Але тут він помилився. Чи, може, ще не до кінця прокинувся, бо поруч уже була зовсім інша жінка. Не та, що раніше, не та, що «принеси-подай».
Поряд безтурботно сопіла ніжна, примхлива жінка, яка була впевнена у собі.
Не повертаючи своєї скуйовдженої триколірної зачіски, вона примхливо промуркотіла:
— А ти вже приготував сніданок, коханий?
Вона потягнулася, знову заплющила очі й, засинаючи, подумала: «Ось так, милий. А інакше доведеться повернутися до пункту третього.»
