Дівчата, щиро вас усіх вітаю! І хлопцям, які нас читають, теж гарячий привіт. Сьогодні розповім історію, від якої в мене досі, чесно кажучи, мороз по шкірі. Я була там особисто, бачила все на власні очі, тому передаю, як було.
Уявіть собі початок літа: сонце припікає, ми на затишній дачі у наших друзів — Лєни та Андрія. У повітрі пахне шашликом, стіл накритий прямо в саду, під старезною розлогою яблунею. Гості сміються, атмосфера ідеальна.
А привід для зібрання — чудовий: Лєна з Андрієм чекають на первістка. Надивившись, мабуть, закордонних шоу, вирішили зробити не просто вечірку, а справжнє свято-сюрприз. Ідея проста, але мила — повідомити всім стать майбутньої дитини.
Родзинка свята — торт. Його розрізають у присутності гостей, а колір начинки показує, хто буде: якщо блакитна — син, якщо рожева — донька. Справжня інтрига!
Лєна ходить між гостями, обіймає свій круглий животик, сяє від щастя, але видно — хвилюється. А на чолі столу — її свекруха, Тамара Іванівна. Сидить, як цариця, і весь вечір повторює одну й ту ж платівку.
— Я, — каже вона з такою важливістю, ніби з трибуни виступає, — по покликанню мати сина! В мене на хлопців особливе чуття. З тими вашими дівками — одні клопоти та сльози. Виросте — і все, чужа родина, пішла. А от хлопець — опора, продовжувач роду, наше прізвище понесе!
Ми з подругами тільки перезираємося. Найсмішніше, що в неї самої троє дорослих дочок, з якими вона майже не спілкується, і лише один син — Андрій. А чому ж з доньками не склалося, га? Таємниця за сімома печатками.
Кульмінація. Андрій виходить з тортом — великий, гарний, із білосніжним кремом і ягодами зверху. Усі миттєво замовкають, телефони напоготові. А Тамара Іванівна не вгаває: впевнено бурмоче: «Кажу ж вам — хлопець! Я нутром чую, серце материнське не підведе!»
Усі погляди — на Лєну. Вона бере ніж, Андрій підтримує її поглядом. Лєна робить надріз, затамувавши подих… і всередині — ніжно-рожева начинка, як пелюстка півонії!
Дівчата, що тут почалося! Усі закричали: «Дівчинка! Лєночко, ура! Вітаємо!». Сміх, обійми, хтось навіть просльозився. Справжнє щастя.
І раптом, посеред цієї щасливої метушні, лунає крик. Тамара Іванівна підскакує, її обличчя червоніє від люті, і вона підбігає до Лєни. Просто перед усіма вона репетує їй у саме обличчя:
— Ах ти ж зміюко така! Ти це спеціально! Знала, що я хочу внука, от і зробила дівку! НЕНАВИДЖУ я тих дрібних дівок!
Повітря буквально затріщало. Ми всі оніміли. Свято закінчилось в одну мить.
Поки ми отямлювалися, Лєна вже ридала. Але Андрій, її чоловік, повівся як справжній чоловік. Без крику і скандалу. Він просто підійшов до матері, взяв її за лікоть і повів до воріт, подалі від усіх.
Вона ще щось шипіла йому, але він не слухав. Довів до воріт і чітко, твердо сказав:
— Їдь додому негайно! Подумай, що ти наробила! Пізніше поговоримо.
Вона вже відкривала рота, щоб заперечити, та замовкла під його холодним поглядом. Андрій дістав телефон: «Я викликав тобі таксі. Чекай тут». Вона фиркнула, смикнула плечем, але мовчки залишилася стояти.
Коли машина приїхала, він мовчки відкрив їй дверцята. Тамара Іванівна зло глянула на нього і демонстративно сіла в авто. Таксі від’їхало, забравши з собою зіпсоване свято.
Минуло кілька місяців. Вони не спілкуються. Андрій чекає, коли мати сама зрозуміє і попросить вибачення. А Лєна просто готується стати мамою і береже свої нерви для донечки.
І я от думаю: чи правильно він учинив? Може, варто було одразу все обірвати? Чи такий мовчазний «тайм-аут» — це найкращий шанс дати людині можливість усвідомити свої помилки? А ви як би вчинили на його місці?
