Сьогодні на сільських дорогах мотоцикли вже не такі часті гості, як колись. У наш час це вже не престиж, за винятком хіба що підлітків, які нарочито ганяють на скутерах, лякаючи перехожих і водіїв. А от за радянських часів мотоцикл був найбільш доступним видом транспорту для більшості мешканців країни. І особливо для сільської молоді — їй не були важливі зовнішній вигляд чи естетика машини. Вона цінувала інше: простоту, надійність, можливість легко відремонтувати техніку власноруч.
«Мінськ»
Починаючи з 70-х років у вільному продажу з’явилася модель «Мінськ» з двигуном об’ємом 125 куб. см і потужністю, яка залежно від модифікації коливалася від 9 до 12 кінських сил. Молодь у селах одразу полюбила цього на вигляд непоказного, але надзвичайно витривалого «робочого коня». Мотоцикл виявився дуже надійним в експлуатації. «Мінчаки» або ж «макаки», як їх іноді жартома називали, відрізнялися високою якістю складання, не боялися бездоріжжя й коштували значно дешевше за інші моделі.
За час збирання врожаю молоді вдавалося заробити на новий мотоцикл за один місяць. До того ж для сільського населення діяли особливі пільги на придбання дефіцитних товарів. У бензобак можна було заливати пальне практично будь-якої якості, і це майже не впливало на роботу двигуна. Хоча швидкість «Мінська» лише трохи перевершувала мопед, для польових і ґрунтових доріг 60–80 км/год було цілком достатньо.
Якщо один раз правильно відрегулювати запалювання, мотоцикл заводився з півоберта навіть у найлютіший мороз. Чому ж цю модель так полюбили в селах? По-перше, вага — близько 100 кг, компактність і можливість зберігати байк у підсобці. По-друге, навіть невеликий багажник можна було модифікувати, щоб перевозити вантажі солідної ваги. Але головне — «Мінськ» прекрасно справлявся з дорогами без твердого покриття, де інша техніка часто безсила.
Запчастини можна було замовити через службу «Посилторг», яка діяла в СРСР. Обслуговування й ремонт не вимагали ні спеціального обладнання, ні глибоких знань — більшість хлопців упоралися самостійно.
«Восход»
Завод імені Дегтярьова до війни виготовляв зброю, але з 1957 року переорієнтувався на випуск мотоциклів. У 70-х з’явилася модель «Восход 2» — дорожній байк на двох із вантажопідйомністю до 150 кг. Двигун був одноциліндровим, об’ємом 173 куб. см, із потужністю 14 кінських сил. Хоча мотоцикл виготовлявся в Коврові й поступався «Яві» або «ІЖу», він все ж полюбився як міським, так і сільським хлопцям.
«Восход» мав кращі технічні характеристики, ніж «Мінськ», однак був більш примхливим у використанні. Кожен четвертий радянський мотоцикл було зібрано саме на Ковровському заводі. І хоч модель виглядала солідніше, вона часто вимагала втручання у заводські недопрацювання. Проте сільські юнаки вміло навчились виправляти огріхи інженерів.
Максимальна швидкість — до 120 км/год — дозволяла з вітерцем мчати по вулицях сіл, збурюючи повітря й увагу перехожих. На «Восходах» їздили на роботу, за покупками, на танці, по справам — скрізь. Лише під кінець існування СРСР виробник спромігся серйозно вдосконалити конструкцію, але тоді вже молодь почала мріяти про закордонні моделі, навіть уживані, бо ті виглядали значно солідніше.
ІЖ Планета / Юпітер
Іжевський завод славився не лише зброєю та автівками, а й чудовими мотоциклами, які експортували навіть до Європи й Азії. Ще до Другої світової війни конструктори Іжевська створили 12 моделей. Після війни завод знову повернувся до випуску байків — як нових, так і перевірених моделей. ІЖ-49, наприклад, був майже копією німецького DKW 350, документацію на який передали Іжевську після війни.
Хоча німецька якість була досить високою, радянські інженери не зупинилися на досягнутому й розробляли власні проєкти. Мотоцикли «Юпітер» і «Планета» від ІЖ одразу стали популярними серед сільської молоді, особливо серед тих, хто вже мав сім’ю або просто надавав перевагу потужнішим машинам. Попри високу ціну, моделі миттєво зникали з магазинів.
Двигун на 347 куб. см і 24 к. с. легко розганяв байк до 120 км/год (із коляскою — до 100 км/год). Це була техніка не лише для повсякденних справ, а й для далеких поїздок. «Планета Спорт» навіть використовувалася для аматорських перегонів.
«Ява»
Цей мотоцикл не був радянським продуктом, але став символом одразу двох поколінь молоді — повоєнної та тих, хто вже не застав ті жахи. Згідно з міжнародними угодами, Чехословаччина постачала в СРСР техніку, зокрема й мотоцикли «Ява».
Ще під час окупації чехословацькі інженери змогли розробити мотоцикл, який не поступався європейським аналогам. Після війни модель стали виробляти серійно, і вона завоювала світову популярність.
У СРСР перші «Яви» прозвали «вишневками» або «старушками». Їхній дизайн, якість збірки, динаміка — усе це вигідно вирізняло байки з Чехословаччини на тлі радянських моделей. Вони продавалися як у соло-версії, так і з коляскою, і одразу стали мрією для багатьох.
Незважаючи на високу ціну й складність придбання, «Ява» настільки полонила серця, що в СРСР почали з’являтися перші мотоклуби. Мотоцикл легко впізнавали навіть у глибинці — завдяки яскравому лакофарбовому покриттю, хромованим деталям і бездоганному вигляду.
Той, хто мав «Яву», автоматично ставав «першим хлопцем на селі». Дівчата звертали увагу, а хлопці заздрили. Після модернізації мотоцикл став ще кращим, і навіть кінематографісти використовували його у фільмах.
Це був один із небагатьох іноземних байків, які постачали в СРСР аж до самого розпаду країни. Хоча саме розвал соціалістичного табору ледь не знищив завод-виробник, пам’ять про «Яву» залишилася на роки.
