Наприкінці існування Радянського Союзу провідні машинобудівні підприємства країни вже добре розуміли: економічна криза — питання часу. Саме тому заводи намагалися максимально використати залишки ресурсів і потенціалу, активно розробляючи нові зразки техніки, здатні на рівних конкурувати з закордонними аналогами.
Іжевський машинобудівний завод вважався одним із ключових підприємств галузі. Його конструкторське бюро ще до фактичного розпаду країни встигло створити перспективну модель мотоцикла, яка за своїми технічними характеристиками майже не поступалася імпортній продукції.
ІЖ Springbok
Фінальний вигляд мотоцикла ІЖ Springbok був сформований приблизно до 1997 року — у той період, коли більшість радянських заводів уже припинили роботу або перебували на межі закриття.
За маси близько 160 кг, висоти 1300 мм, довжини 2200 мм і ширини 810 мм ця модель виглядала цілком сучасно. За потужністю вона майже не відставала від японських та інших іноземних мотоциклів, які на той час масово заполонили ринки колишнього СРСР.
Потужність у 28 кінських сил, за розрахунками інженерів, була достатньою для впевненого перевезення навантаження до 170 кг. За основу взяли добре зарекомендуваний двигун від «ІЖ Планета Спорт». Його дещо доопрацювали, але кардинальних змін не вносили, зберігши перевірену часом конструкцію.
Трансмісія механічного типу відповідала світовим стандартам і мала п’ять передач. У цьому плані мотоцикл нічим не поступався закордонним моделям того ж класу.
Єдиним параметром, у якому Springbok програвав іноземним конкурентам, була максимальна швидкість. Вона становила близько 130 км/год — цілком пристойний показник, але все ж нижчий, ніж у японських мотоциклів.
Двигун об’ємом 350 см³ вважався оптимальним для вітчизняних умов експлуатації. Тим більше, що спочатку модель проєктували як кросовий мотоцикл, розрахований на їзду без асфальту — по ґрунтових і складних дорогах.
Іжевська мототехніка ще за радянських часів встигла здобути популярність у низці закордонних країн. Після розпаду СРСР завод деякий час утримувався на плаву завдяки дрібносерійному виробництву мотоциклів за індивідуальними замовленнями.
Одне з таких замовлень надійшло з країн Африки та Америки. Замовників цікавила модель, яка поєднувала б риси спортивно-кросового мотоцикла та повноцінного позашляховика.
Так з’явився ІЖ 6.902, відомий також під назвою «Спрингбок» — що в перекладі з африканських мов означає «антилопа-стрибун». Розробка була готова вже давно, залишалося лише запустити серійне виробництво.
На жаль, протягом тривалого часу проєкт не знаходив реальних замовників. Лише у 1979 році з’явився контракт на випуск партії з 200 мотоциклів. Покупцями стали компанії з Африки та Америки, які вирішили викупити кілька сотень одиниць цієї техніки.
Саме цим і пояснюється той факт, що Springbok так і не з’явився на дорогах СРСР. Хоча не виключено, що кілька екземплярів могли бути зібрані для внутрішнього або приватного користування.
Ця модель була цікава своєю універсальністю: її можна було використовувати і як тренувальний кросовий мотоцикл, і як звичайний дорожній варіант. Мотоцикл оснастили всією необхідною світлотехнікою — поворотниками, передньою та задньою фарами.
Хоча за максимальною швидкістю «Спрингбок» поступався «Планеті Спорт», на дорозі він виявлявся значно стабільнішим, особливо під час проходження поворотів. Керованість була більш передбачуваною і впевненою.
Імовірно, саме завдяки високій популярності «ІЖ Планета Спорт» за кордоном продукція Іжевського заводу залишалася цікавою іноземним покупцям навіть у період, коли підприємство балансувало на межі банкрутства.
Де сьогодні експлуатується іжевська техніка та скільки її збереглося — достеменно невідомо. Проте окремі екземпляри цієї серії й досі можна побачити в приватних колекціях і музеях.
