Мар’яна вже збиралася лягати спати, коли раптом почула стукіт у двері. Гості в такий пізній час були рідкістю, і їй стало цікаво, хто міг переплутати адресу.
— Хто там? — здивовано спитала вона, підійшовши до дверей.
— Це я, Кіра! — долинуло у відповідь.
Відчинивши, Мар’яна побачила на порозі налякану молоду жінку з маленькою дівчинкою. Вони не так давно працювали разом, непогано спілкувалися на роботі, а кілька тижнів тому Мар’яна запросила Кіру до себе на день народження. Хотілося розвіятися, адже новий знайомий якраз поїхав у відрядження.
Тоді вони трохи випили вина, поговорили, послухали музику, і Кіра вирушила додому. Схоже, щось трапилося, раз вона тепер стояла тут пізньої ночі.
— Привіт. Щось сталося?
Кіра ступила у світло, і Мар’яна побачила велике червоне пляма на її обличчі, а синяк під оком уже починав темніти.
— Пусти нас пожити! — благально промовила Кіра. — Ненадовго. Лише на пару днів. Будь ласка!
— Звісно, заходьте! — відповіла господиня.
Не залишати ж їх уночі на вулиці. Маленька Ріта виглядала так, ніби пережила справжню війну. Діти важко переносять подібні події. Та й дорослим непросто.
— Ти розкажеш, що трапилося? — запитала Мар’яна, коли гості увійшли до вітальні.
— Дозволь спочатку вкласти Ріту спати?
— Добре, — погодилася господиня.
Фактично подругами вони ще не стали — скоріше знайомі, але хтозна, що буде далі.
Мар’яна принесла постільну білизну, допомогла розкласти диван.
— Їсти хочеш? — звернулася вона до Ріти. Дівчинка похитала головою.
— Лягай тоді спати. Уже пізно!
Кіра полежала поруч із дочкою, доки та не заснула, а потім пішла на кухню, де на неї вже чекав чай.
— Хочеш бутерброд?
— Ні, дякую. Їсти зовсім не хочеться.
— Ну, хоча б чаю попий. У мене смачне печиво є!
Кіра ковтнула кілька разів, подивилася на Мар’яну й почала:
— Мій Льонька з глузду з’їхав! Я прийшла додому, а він почав кричати, накинувся з кулаками. Ледве втекла. Навіть речі не змогла зібрати…
— Чого він так?
— Та я й сама не розібралася. Кричав щось про дитину, ображав.
— Навіть не уявляю, — щиро сказала Мар’яна.
Їй не доводилося стикатися з подібним. Її розлучення зі Стасом було мирним.
У випадку Кіри шлюб не оформлювали — так Мар’яна дізналася з розмов.
— Не переймайся. Все владнається. Спи, завтра на роботу.
Вранці Кіра попросила підвезти їх із Рітою до садочка, а потім дівчата разом поїхали на роботу. Кіра замазала синяк косметикою, але намагалася уникати людей.
Вони працювали в одному супермаркеті: Мар’яна — управляюча, Кіра — касиркою. Сьогодні її поставили на фасування товарів, аби не привертати зайвої уваги.
Після роботи Кіра пішла раніше — їй потрібно було забрати доньку. Мар’яна дала їй ключі, аби вона змогла потрапити в квартиру.
Повертаючись додому, Мар’яна зателефонувала Кірі, аби попросити поставити чайник. Але та не брала слухавку.
Довелося звернутися до сусідки, тітки Даші, щоб та впустила її у під’їзд.
Біля власних дверей Мар’яна дзвонила довго. З квартири лунав звук телевізора, але ніхто не реагував. Нарешті двері розчинилися — на порозі стояла Кіра в одному рушнику.
— Пробач! Я слухала музику у навушниках і нічого не чула!
Мар’яна розлютилася, але сварку вирішила не влаштовувати. Чай допоміг заспокоїтись, а Кіра увесь вечір вибачалася. Маленька Ріта тим часом ховалася в кутку.
Наступні дні минули подібно. Ранки були метушливі, вечори — тихі. Але Кіра уникала розмов про плани.
У п’ятницю Мар’яна вже прямо сказала:
— Ти ж обіцяла всього на пару днів!
— Ми тобі заважаємо?
— Не скажу, що сильно. Але завтра у мене побачення…
— Може, підеш до нього? — винувато запропонувала Кіра.
— Це не варіант. Ти шукаєш квартиру?
— Шукаю. Але все або дорого, або через агентство…
Побачення довелося скасувати. В суботу зранку Мар’яну розбудила Ріта.
— Є щось поїсти? — спитала дівчинка.
Кіри вдома не було. На столі — записка: «Повернуся за дві години. Їду дивитися квартиру».
Мар’яна нагодувала дитину, увімкнула мультики на ноутбуці й залишила поруч. Але скоро Ріта почала бити руками по екрану.
Мар’яна влетіла до вітальні й забрала ноутбук. Ріта образилася й пішла в куток.
Коли повернулася Кіра, Мар’яна їй усе розповіла.
— Ноутбук цілий?
— Так, на щастя!
— Ну й добре!
Потім вони пішли пити чай, а коли повернулися, побачили, що Ріта розмалювала маркером шовкові шпалери.
Мар’яна застигла в шоці.
— І що тепер? — запитала вона у Кіри.
— Це ж просто шпалери! — легковажно відказала та.
Мар’яна ледь стримувалася. Зламаний ноутбук, розлите молоко, тепер ще й стіни… Це була остання крапля.
— Вибач, але гостям я більше не рада!
— Ти виганяєш нас?
— Ти просилася на два дні. Вони минули. Пакуйтесь!
Кіра ще пів години вмовляла залишити їх, але безуспішно. Врешті вона зателефонувала Льоньці і попросилася назад.
Підслухавши частину розмови, Мар’яна зрозуміла, що Кіра зрадила йому, і тепер благала прощення.
— Я думала, ми подруги! — ображено промовила Кіра, виходячи.
Мар’яна зачинила за ними двері й полегшено зітхнула. Краще вже самій, ніж з такими «подругами».
