– Мам, що у вас із татом відбувається?
Маша на секунду замислилася, а потім, глибоко вдихнувши, відповіла:
– Ми розлучаємося, Катю.
– Мамо, ну що ти таке кажеш! Навіщо одразу розлучення? Через якусь тряпку? Ти добре подумай, розлучення – це не жарти. Тим більше у вашому віці. І через що? Навіть смішно! Просто якесь пальто! Та й тата шкода, він дуже переживає.
– Уже встиг нажалітися? По-перше, Катю, ця тряпка тут ні до чого. По-друге, зі своїм розлученням я розберуся сама. А по-третє – який вік? Мені лише 42 роки, доню. Це в твої 19 здається, що ті, кому за 30 – уже глибокі старці. А насправді це чудовий вік.
– Мамо, мені здається, ти просто шукаєш привід. У тебе хтось з’явився?
– Так! У мене нарешті з’явилися мозки та почуття власної гідності! І давай до цієї теми більше не повертатимемося. Ти вже доросла дівчинка, і виправдовуватися перед тобою я не повинна.
– А про мене ти подумала? Розлучаються вони! Людей не смішіть! Ну, посварилися, з ким не буває? Чого ти як мала? Одразу якісь образи! Ще заплач, як завжди! Ти ж завжди ноєш, слова тобі не скажи!
Маша і справді хотіла заплакати, як завжди, за звичкою, та вчасно прикусила губу. До болю, так, що захотілося крикнути, голосно, з надривом. Відсунувши телефон від вуха, Маша, несподівано для себе, натиснула «відбій».
От завжди у неї так. Трохи – і одразу в сльози. Трохи щось не так – і вже очі на мокрому місці, розведе сирість і плаче собі у куточку.
Коля, чоловік, терпіти не міг жіночих сліз. Одразу починав психувати, дратуватися та кричати, через що Маша плакала ще сильніше.
Він узагалі завжди був грубим, цей Коля. Якийсь неласкавий, подекуди навіть жорстокий. А жарти у нього такі гіркі, образливі. Скаже, не подумавши, сам сміється, зупинитися не може, а оточуючим соромно стає. І боляче. Скільки разів з розбитим обличчям Коля додому приходив, коли про колег та їхніх дружин жартував.
Може, через це у нього і друзів немає в реальному житті. Кому потрібен такий друг?
А Маша – дружина, тут хочеш, не хочеш, а терпи, якщо вчасно йому відсіч не дала. Сама розпестила. Треба було одразу його приборкати з цими жартами, а вона лише нерозумно посміхалася, мовляв, ну не вміє людина жартувати, з ким не буває?
Подружка Машина ще при першому знайомстві з ним так посварилася, що Коля на неї в бійку кинувся, мовляв, хто ти така, щоб мене, Колю Васютіна, дурнем називати? Коля тоді пройшовся по зовнішності Лєни, сказавши, що такі гарні дівчата вірними бути не можуть у принципі. Мовляв, я от молодець, Машку вибрав, вона хоч і не красуня, але до гарної їй далеко, тому й вчепилася в мене, і нікуди від мене не дінеться, а ти, Пашко, роги об двері збиватимеш, бо на обличчі твоєї Лєнки написано, що вона ще та штучка. Звісно, сказав він це все зовсім іншими словами, через що Ленкін кавалер не витримав і розбив Колі ніс.
Коля потім заборонив Маші з Лєною спілкуватися, мовляв, не потрібна тобі така подруга, а Маша Колею і справді дорожила, а тому спілкування з подругою звела нанівець.
Скільки потім таких ситуацій було, коли Коля жартував, сміявся, а оточуючі дивилися квадратними очима від подиву.
Маша для нього стала не дружиною, а такою собі боксерською грушею, тренажером для відточування жартів, способом самоствердитися. І така вона, і сяка. І не гарна, і не розумна, і незграбна, гіршої за неї людини нема. Терпить він її, бідолаха, з останніх сил старається.
Одного разу Маша вирішила, що більше з Колею та донькою за одним столом не сяде після того, як чоловік накричав на неї, мовляв, сидиш тут, пихтиш, аж апетит пропав! Словно не вдома я, а в лікарні, провоняла все своїм спреєм.
У Маші, коли вона нервувала, астма загострювалася, тому починала вона задихатися. А через те, що в присутності Колі нервувала вона постійно, то й інгалятор із рук не випускала.
Звісно, після слів чоловіка вона рознервувалася знову, заплакала і пішла до кімнати, для себе вирішивши, що більше з ним їсти за одним столом не буде.
Що й казати, донька, Катруся, вся в батька вдалася. Така ж груба, зухвала, прямолінійна. Два чоботи пара, і обидва ліві. Що донька, що батько Машу ні в що не ставили.
У той нещасливий день Маша буквально змусила Миколу піти з нею до магазину, бо хотіла купити чоловікові новий одяг.
Маша, хоч і знала, що Коля терпіти не може ходити по магазинах, вирішила використати цю рідкісну можливість. Вона хотіла не тільки купити йому нові штани й сорочку, а й скористатися його допомогою, щоб оновити продуктові запаси. Усе ж, поки є вільні чоловічі руки, гріх не скористатися.
Коля, із нудьгуючим виразом обличчя, плетучись за дружиною, прикидав у думках, скільки часу їй ще знадобиться на шопінг і чи встигне він сьогодні повернутися до свого комп’ютера, щоб продовжити гру.
– Маш, ну ти хоч скоро? – пробурмотів він, зупиняючись біля входу до чергового магазину.
– Ой, Коля, дивися, яке красиве пальто! – вигукнула вона, показуючи на манекен у вітрині. – Давай зайдемо, я приміряю!
Не чекаючи відповіді, Маша вже забігла до магазину, залишивши чоловіка позаду. Вона підбігла до стійки з пальтами, обираючи модель, що сподобалася. Продавчиня миттю підскочила, мило посміхаючись, і почала переконувати Машу, що це пальто – ідеальний вибір.
– Ви знаєте, цей фасон чудово сидить на таких, як ви! І колір підходить, і тканина якісна. Вам обов’язково варто приміряти, – щебетала вона, допомагаючи Маші одягти пальто.
Маша, примірявши обнову, розцвіла, мов троянда. Вона підійшла до дзеркала, розглядаючи себе з усіх боків.
– Коль, як тобі? Гарно? – запитала вона, повертаючись до чоловіка.
Коля, скривившись, обдарував її презирливим поглядом.
– Ага, гарно, як на кобилу сиву! – буркнув він, склавши руки на грудях.
Маша здригнулася від таких слів, але продавчиня, не збавляючи ентузіазму, продовжувала:
– Не слухайте, вам справді дуже личить! Пальто ідеально сидить, немов на замовлення пошите.
– Та ви їй і бочку продасте, якщо добре заговорите! – не вгамовувався Коля. – Маш, ти що, не бачиш? Це пальто взагалі не твоє. Знімай давай, не ганьбися.
Маша, ображена до глибини душі, почала знімати пальто. Її руки тремтіли, а обличчя палало від сорому.
– Коля, припини! Ти вже зовсім межі не бачиш! – ледь стримуючи сльози, прошепотіла вона.
– Ну, скажи, Маш, навіщо тобі це пальто? – продовжував він глумитися. – Ти уяви: ідеш у ньому, а тут дощ, грязюка… Хто в білому пальті ходить у таку погоду? Ти ж його відразу угваздаєш або, ще гірше, у калюжу впадеш. І що тоді? Знову будеш ревіти?
Маша, не витримавши, кинула пальто на стійку й вибігла з магазину, залишивши Колю самотньо стояти посеред торгового залу. Її очі блищали від сліз, але цього разу вона вирішила, що більше не дозволить чоловікові принижувати її.
Цей день став переломним для Маші. Увечері, зібравши речі Миколи, вона вручила йому пакет і тихо сказала:
– Іди. Ми більше не разом.
Коля, ошелешений її словами, спочатку спробував переконати дружину, що все це – лише її емоції, але, побачивши рішучість у її очах, зрозумів, що цього разу все серйозно.
Розлучення було важким, але після нього Маша відчула, ніби скинула величезний тягар. Її життя змінилося. Вона стала впевненішою, почала більше посміхатися і, нарешті, наважилася купити те саме біле пальто, яке так їй сподобалося. Тепер вона знала, що гідна більшого, і ніхто не мав права принижувати її, навіть той, хто колись був найближчою людиною.
