Мирослава Петрівна завжди обожнювала розкішне життя. Поки вона працювала, її доходів вистачало, аби щотижня відвідувати ресторани та кафе, а також щороку насолоджуватися відпочинком на морі.
Однак після виходу на пенсію її фінансові можливості суттєво зменшилися. Про подорожі та походи у ресторани довелося забути.
Недовго думаючи, Мирослава Петрівна вирішила звернутися по допомогу до свого сина. Але вона не наважилася зізнатися, що їй бракує грошей на кафе та ресторани. Замість цього вона збрехала, що їй важко оплачувати комунальні послуги.
Роман уважно вислухав матір, коли та розповіла про свої фінансові труднощі.
— Мамо, я розумію, що тобі зараз складно, — стурбовано сказав син. — Не хвилюйся, ми з Олею це обговоримо і знайдемо рішення.
— Дякую, мені ж багато не треба… Головне, щоб продукти були в холодильнику, комуналка оплачена, та на ліки вистачало, — зітхнула Мирослава Петрівна і поклала слухавку.
Увечері Роман розповів дружині про розмову з матір’ю.
— Давай допоможемо твоїй мамі, — запропонувала Оля. — Ми можемо взяти на себе оплату комунальних рахунків. Це не надто вдарить по нашому бюджету, зате їй буде спокійніше.
— Чудова ідея! — радо погодився чоловік.
Наступного дня вони разом подзвонили Мирославі Петрівні й повідомили, що відтепер комунальні рахунки оплачуватимуть вони.
— Дякую вам, дорогі мої, — щиро сказала жінка. — Ви такі турботливі! Дуже вам вдячна.
Знаючи, що ці витрати більше не ляжуть на її плечі, Мирослава Петрівна вирушила у своє улюблене кафе й влаштувала собі святкову вечерю. Про це, звісно, синові й невістці вона нічого не сказала.
Минуло кілька місяців. Жінка почала все частіше згадувати ті часи, коли могла дозволити собі щорічний відпочинок на морі. Вона вирішила діяти хитріше.
Одного ранку, тримаючи чашку чаю, вона набрала Романа.
— Привіт, синку. Як справи? — лагідно запитала Мирослава Петрівна.
— Привіт, мамо. Усе добре. Як ти? — відповів Роман.
— Знаєш, мені так хочеться ще раз поїхати на море… Уже два роки там не була, — зітхнула жінка.
— Мамо, зараз із грошима непросто, тому я не можу дати тобі кошти на відпочинок, — з ніяковістю відповів чоловік.
— Ну, тоді нічого. Жила без моря і ще рік проживу, — засмучено відповіла пенсіонерка і поклала слухавку.
Вирішивши, що напряму грошей у сина не отримати, Мирослава Петрівна придумала новий план. Вона заблокувала свою банківську картку й через кілька днів зателефонувала Роману.
— Синку, сталася біда! — схвильовано сказала вона. — Картка заблокована, я не можу зняти грошей. Що робити?
— Не переживай, мамо, я завтра приїду й допоможу, — запевнив її Роман.
Наступного дня вони разом вирушили до банку. Співробітник пояснив, що картка була розблокована ще два місяці тому. Роман не міг повірити почутому.
— Мамо, чому ти нас обманювала? Навіщо казала, що картка не працює? — обурено запитав він.
Мирослава Петрівна опустила голову.
— Пробач, синку, — тихо прошепотіла вона. — Я не хотіла, щоб це зайшло так далеко…
— Нам потрібно серйозно поговорити, — суворо сказав Роман. — Ти мусиш повернути ті гроші, які ми тобі дали.
Мирослава Петрівна мовчки кивнула. Їй стало соромно за свою поведінку. У наступні тижні вона поступово повернула всі кошти, які взяла у сина й невістки.
