— Мама дала мені гроші на відпустку. Я поїду сам, раз ти ще не назбирала, — озвався Сергій з кімнати, коли Анна перевертала млинець на сковорідці. Вона завмерла, дослухаючись до тихої розмови чоловіка зі свекрухою.
Їхні стосунки з Любов’ю Іванівною давно були натягнуті, але зараз ситуація виходила за рамки звичних сварок.
— Сергію, тобі треба відпочити, синочку, — наполягала свекруха. — Ти вже стільки років працюєш без перерви. Коли востаннє кудись їздив? Усі гроші не заробиш. А дружині твоїй завжди буде мало.
— Мамо, — тяжко зітхнув Сергій. — У мене немає зайвих грошей, а в Ані відпустка лише через три місяці. Зараз ніяк не вийде…
— Я ж сказала, що сама тобі дам. Їдь один, і все. Аня якось впорається без тебе, — відрізала Любов Іванівна.
Анна ледве не впустила тарілку з млинцями. «Як це – один?» Їй стало не по собі. Але свекруха не думала про її почуття.
— Чоловік і дружина не їздять у відпустку окремо! — Анна увійшла до кімнати з чайником, ледве стримуючи себе, щоб не вилити той окріп комусь на голову. — Підзаробимо й поїдемо разом через кілька місяців.
Свекруха мовчки допивала чай, посміхаючись, як хитра лисиця.
— Любове Іванівно, ви ж розумієте, що я також мрію про відпочинок. Але не можу взяти відпустку зараз. А ви даєте гроші з умовою, щоб Сергій їхав зараз, сам…
— Та ти просто заздриш! — відмахнулася свекруха. — А за тебе я платити не зобов’язана. Хочеш у відпустку – попроси у своїх батьків!
Анну наче облили крижаною водою. Вона почувалася приниженою.
— Дискутувати марно! — буркнула Любов Іванівна, вже рушаючи до виходу. — Завтра куплю тобі путівку, сину. На добраніч!
Через тиждень Сергій справді поїхав. Без зайвих слів чи прощань. Анна почула, як у коридорі лунає звук валізи, потім — шурхіт куртки, кілька невиразних фраз і гучний грюк дверима.
Залишившись одна, вона занурилася в роботу, намагаючись не думати про образу. Ввечері зателефонувала мамі.
— Мам, — ледве стримуючи сльози, прошепотіла вона. — Він поїхав сам.
— Доню, я ж тебе попереджала. Він не прагне більшого. Йому досить і маминих подачок на відпочинок, — відповіла мама тихо. — Тридцять років людині.
Анна згадала, як познайомилися ще у старших класах. Потім вона вступила до університету, а Сергій — до профтехучилища. Вона мріяла про кар’єру, він же звик до стабільної, нехай і скромної зарплати. Змінювати щось не хотів. Його улюблена фраза: «Усі гроші не заробиш».
Проте вона його кохала — це було її перше й єдине кохання. Але з роками вони стали надто різними.
Минув тиждень. Повертаючись із роботи, Анна помітила, що у квартиру навпроти заселяється новий мешканець. І раптом — впізнала Ігоря, давнього знайомого, з яким навчалась в інституті.
— Анно?! Оце так зустріч! — вигукнув він, усміхаючись. — Я купив тут квартиру. Район сподобався. І тут — ти. Ну що, будемо сусідами?
— Схоже, що так! — Анна посміхнулася, хоча всередині щось тремтіло.
— Зазирни на чай, — запропонувала вона. — Як обживешся.
Вже через день Ігор прийшов з тортом. Вони довго сиділи на кухні, згадуючи студентські часи, сміялися, ділилися новинами.
— Як ти? — поцікавився він, наливаючи чаю. — Заміжня?
— Так… — зітхнула Анна. — Але чоловік зараз у відпустці… без мене.
— Як це — без тебе? Це ж абсурд!
Анна коротко переповіла про свекруху, про гроші, про Сергія, що поїхав сам.
— Співчуваю, — серйозно сказав Ігор. — Я б тебе одну не залишив. І знай: завжди можеш на мене розраховувати.
Ігор був успішним, керував підрозділом у великій компанії, часто їздив у відрядження. Розмови з ним надихали.
Та раптом — клацнула замкова щілина. Анна завмерла. На порозі стояла свекруха з єхидною посмішкою.
— Як ви сюди зайшли?! — обурилась Анна. — І з якого дива у вас є ключі!?
— Узяла в сина. Знала, що ти така. Варто йому зникнути — ти вже мужика до себе затягуєш! — злісно випалила Любов Іванівна.
— Низько з вашого боку, — втрутився Ігор. — Особливо в такому віці.
— А змушувати мого сина працювати на двох роботах заради неї — це не низько? — розридалась свекруха. — А вона тут крутить романи за його спиною!
— Ми просто старі друзі, — спокійно відповів Ігор.
— Я розповім усе Сергію! — вигукнула вона і грюкнула дверима так, що чашки затремтіли.
«Що тепер буде?» — подумала Анна.
Сергій не відповідав на дзвінки. Вона не знала, що вигадала свекруха, але передчувала, що брехні буде чимало.
Ігор підтримував її, як міг. Анна почала відчувати до нього прив’язаність, порівнювала з Сергієм — і Ігор щоразу переважав: зрілий, надійний, амбітний. Якби тоді вона вибрала не Сергія…
І ось — довгоочікуваний дзвінок.
— Аню, — голос був глухий. — Збери речі й до мого приїзду з’їдь з квартири. Я вирішив. У мене інша. Я йду від тебе.
— Що?! — Анна змерзла зсередини. — Це жарт?
— Досить, закінчуй розмову, — пролунав жіночий голос на фоні. — Ти все сказав!
— Не жарт, — пробурмотів Сергій. — Я повернуся не сам.
Анна не знала, як реагувати. Уявила ту «іншу» поруч із чоловіком, але, на диво, не відчула болю — тільки порожнечу і… полегшення.
— Зрозуміло, — відповіла вона сухо. — Значить, розлучаємось.
— Так… — він ніби вагався, але знову пролунав голос — і дзвінок обірвався.
Анна глянула на екран. Все. Крапка. Сльози підступили, але вона швидко витерла їх. Він зробив свій вибір.
Квартира була записана на батька Сергія. Свою ще планували купити. Анна почала шукати нове житло.
Наступного дня подала на розлучення. Мама підтримала: «Це не твоя вина. Нехай іде».
Минув місяць. Одного вечора вона випадково зустріла Сергія на сходах. Він із валізою, роздратований.
— Чого ти досі тут? — буркнув він. — Це моя квартира! Я ж казав, щоб тебе тут не було!
— Привіт, Сергію. Я й не живу у тебе. Я — в квартирі навпроти.
— Що?! Ти що, поселилася поруч, щоб стежити за мною?
— Та це в тебе, мабуть, дах поїхав, — розсміялася Анна. — А де твоя нова кохана?
— Не твоє діло! — спохмурнів він. — Відійди, я поспішаю.
Від нього тягнуло перегаром. Це був уже не той чоловік.
У цей момент відчинилися двері квартири навпроти. Вийшов Ігор, глянув на Анну:
— Все добре?
— Та ні, — буркнув Сергій. — Я розмовляю зі своєю дружиною. Не втручайся!
— Я вже не твоя дружина, — спокійно сказала Анна. — Я подала на розлучення. Скоро отримаєш повідомлення.
Сергій щось пробурмотів, а Анна підійшла до Ігоря, поцілувала його і зачинила двері просто перед здивованим обличчям колишнього.
Згодом з’ясувалося: нова пасія просто витягла з Сергія гроші — ті, що дала його мама. Як закінчились — зникла. А він повернувся ні з чим і без дружини.
Свекруха шипіла на Анну, приходила з докорами, але Ігор зустрічав її так, що вона ледве встигала втекти.
Зрештою Сергій оселився у мами. Квартира залишилася порожньою. Щоб хоч якось платити за себе, він вирішив здавати її.
Так завершилась одна історія. А для Анни почалося нове життя. Тепер вона знала: поряд з нею — чоловік, гідний її. Минуле залишилося позаду — з образами, сварками й нездійсненими надіями.
