ІНОЗЕМНЕ — ЗНАЧИТЬ ЯКІСНЕ?
У пізньорадянському суспільстві слово «імпортний» стало майже синонімом «хороший» — чи йшлося про їжу, одяг чи меблі. Подібним чином сприймалося і поняття «експортний»: товари, вироблені в СРСР для закордонного ринку, автоматично вважалися кращими за ті, що потрапляли у вітчизняну торгівлю. Особливо це стосувалося автомобілів.
Щасливцям, яким вдавалося придбати (а точніше — дістати) експортну версію машини, яка завжди коштувала дорожче стандартної, заздрили. Такі авто іноді можна було купити в магазинах «Берізка» — спеціальних торгових точках для привілейованих громадян, які часто бували за кордоном. Для звичайної людини ці машини були недосяжною мрією.
ЕКСПОРТНА ТУРБОТЛИВІСТЬ
На автозаводах дійсно приділяли експортним моделям більше уваги. Наприклад, у 1970-х на АЗЛК навіть клеїли на лобове скло спеціальні наліпки, що попереджали технічний контроль про особливий статус машини.
Ще з 1950-х автомобілі, що йшли на експорт, почали вирізнятися зовнішнім оздобленням і декоративними елементами. Заради поставок за кордон почали фарбувати «Москвичі» та «Волги» у два кольори. Для заводів це було справжнім клопотом: спочатку наносили світлу фарбу, потім темнішу — й потрібен був ідеальний перехід. На «Москвичах-407» навіть з’явилися хромовані молдинги, які приховували межу фарбування. Подібні елементи з’явилися і на дослідних зразках «Волги» ГАЗ-21, але в серійне виробництво не пішли. Зате деякі моделі отримали білі дахи, особливо у «південному» виконанні.
Подвійне фарбування припало до душі покупцям — виглядало ефектно, і навіть власники звичайних машин самостійно перекрашували кузови, імітуючи експортний стиль. Окремі експортні «Волги» отримували додаткові хромовані елементи — навколо скла, декоративні «стрілки» на крилах, написи «Волга» спереду.
Навіть «горбаті» ЗАЗ-965АЕ отримували бічні молдинги, а першою серйозно переробленою для експорту моделлю став «Москвич-403ІЕ» 1963 року — з дзеркалами на крилах, новими ґратами радіатора, контрастними вставками, іншим кермом та задніми ліхтарями. Такі авто продавали і в СРСР, хоча коштували вони на 600 рублів дорожче. У 1970-х чотирифари «Москвичі» вважалися найпрестижнішими.
ЩО ВСЕРЕДИНІ
Експортні модифікації відрізнялися не тільки зовнішнім виглядом. Вони мали якісніші оздоблювальні матеріали салону, кращу шумо- та теплоізоляцію. У деяких — навіть модифіковані двигуни. Наприклад, на «Волзі» ГАЗ-21 у 1950-х замість 70-сильного мотора встановлювали 80-сильний варіант з підвищеним ступенем стиску — щоправда, він виявився проблемним. Пізніше з’явився 75-сильний, а потім і 85-сильний двигун. Такі мотори не продавалися в Союзі, оскільки вимагали бензин з високим октановим числом, який тоді був рідкістю.
Згодом експортні двигуни меншої потужності створювали спеціально для закордонних ринків — це стосувалося ВАЗ-21013 (1,2 л), 21033 (1,5 л), 21061 (1,5 л) і 21063 (1,3 л). Навіть Нива мала варіант ВАЗ-21211 з мотором 1,3 л. Такі модифікації відповідали податковим нормам деяких країн. Пізніше їх почали продавати і в СРСР — і багато хто радів їхній економічності.
ЕКСПОРТНИЙ ЛЮКС
Наступним «показовим» авто став «Москвич-2140 Люкс» (він же 1.5 SL або 2140‑117), покликаний повернути інтерес до АЗЛК на міжнародному ринку. З технічної точки зору він мало чим відрізнявся від звичайного «2140», але мав більш розкішний салон з велюровою оббивкою, кращий радіоприймач, модні бампери з вбудованими габаритами та спеціальні емалі «металік» — золотисто-коричневу «страдиварі» і сріблясту «сніжна королева». Салон тонально відповідав кузову. Деталі імпортували з Югославії. Але експортувати в великих об’ємах ці авто не вийшло — з 170 тисяч одиниць більшість залишилися в СРСР. Згодом ці машини втратили свою привабливість, бо їх почали фарбувати звичайною емаллю.
Спеціальні «шістки» готували й для Канади — ВАЗ-2106‑37 (1,6 л) і ВАЗ-21061‑37 (1,5 л). Їх відрізняли помаранчеві габарити спереду, масивні алюмінієві бампери з гідроопорами, червоні поворотники, інерційні ремені Klippan і навіть підсилені балки в дверях. У салоні були індикатори непристебнутих ременів, англійські написи на панелі приладів: Hazard, Brake тощо. Таких функцій не було навіть у найновіших авто для внутрішнього ринку. Але згодом деякі бампери встановлювали й на інші версії, а автолюбителі з ентузіазмом переробляли звичайні ВАЗи під «канадку».
НЕ ВСЕ ЙШЛО НА ЕКСПОРТ
Частина експортних авто залишалася в країні з банальної причини — вони не були повністю укомплектовані. Бракувало деталей, тому машини пускали в торгівлю, аби не тримати на складах.
До речі, багато інновацій спочатку створювали саме для експорту — наприклад, «м’яка» панель і нові ручки дверей у «Москвичах-408» і 412, але пізніше ці рішення поширювалися на всі моделі. Аналогічно було й із «Запорожцями».
І головне: серед радянських громадян існувала думка, що експортні авто збиралися значно якісніше. Частково це відповідало дійсності: технічний контроль справді був ретельнішим. Але збирали машини на тих же конвеєрах, із тих самих деталей. І хоча деякі комплектуючі були імпортні, їх отримували одиниці.
Але факт залишається фактом: експортні моделі принаймні не були гіршими за «звичайні». А от виглядали — престижніше, сучасніше і привабливіше. І це вже було достатньо, щоби викликати захоплення тих, хто бачив їх на дорогах.
