Світлана з самого ранку займалася приготуванням святкової вечері, намагаючись здивувати всіх своїми незвичними стравами. Вона знала, що свекруха Ольга Миколаївна дуже вибаглива до їжі, але сподівалася, що її старання будуть оцінені.
У повітрі витав аромат запеченої качки з яблуками, пирогів із капустою та м’ясних рулетів. На столі виблискували келихи, стояли пляшки шампанського, а мандарини розповсюджували солодкий цитрусовий аромат. Іван допомагав дружині накривати стіл: розкладав серветки та запалював свічки. Він радів, що зміг зібрати всю родину разом.
Його сестра Катя приїхала з чоловіком Петром, а молодший брат Сашко привів свою дівчину Настю. Усі були у піднесеному настрої, очікуючи веселощів. Ольга Миколаївна прийшла останньою, як завжди, трохи запізнившись. Вона принесла подарунки для всіх, включаючи внучок Машу та Аню — дочок Світлани та Івана. Дівчатка кинулися до бабусі, обіймали її та розгортали подарунки.
— Дякуємо, бабусю! — радісно вигукнули вони, тримаючи в руках нові ляльки та книжки.
Ольга Миколаївна посміхнулася, але її погляд залишався суворим. Вона одразу підійшла до столу, щоб оцінити кулінарні здібності невістки.
— Ну, подивимось, що тут у нас, — сказала вона, беручи виделку і пробуючи салат олів’є. — Хм, картопля занадто крупно порізана… І майонез якийсь рідкий…
— Спробуйте інші страви, я старалася. Можливо, вони вам сподобаються, — спокійно відповіла Світлана.
Свекруха кивнула, але її обличчя залишалося невдоволеним. Вона куштувала одне блюдо за іншим, не забуваючи висловлювати зауваження. Іван, помітивши, як дружина ніяковіє, спробував розрядити ситуацію.
— Мамо, припини критикувати, — звернувся він. — Усе дуже смачно!
Проте Ольга Миколаївна лише зітхнула і похитала головою.
— Я просто хочу, щоб усе було ідеально. Ти ж знаєш, як я ставлюся до свят, — відповіла вона холодним тоном.
Іван хотів заперечити, але вирішив не псувати настрій усім. Святкування тривало, розмови ставали дедалі жвавішими, шампанське лилося рікою, а сміх лунав у всій квартирі.
Єдиною стравою, яку Ольга Миколаївна похвалила, був торт «Пташине молоко», який Світлана придбала в магазині. Нарешті, годинник пробив північ, і всі зібралися навколо ялинки, щоб відкрити подарунки. Діти радісно бігали квартирою, а дорослі обмінювалися побажаннями.
Коли настала черга подарунка від Ольги Миколаївни, Світлана з подивом побачила скромно загорнутий пакунок. Усередині виявилося старе кухонне рушничок із вишивкою.
— Це що? — розгублено запитала Світлана.
— Це рушник, який я вишила багато років тому. Вірю, що він принесе тобі удачу на кухні, — саркастично відповіла свекруха.
Світлана відчула, як у ній закипає злість. Вона хотіла одразу висловити все свекрусі, але стрималася заради дітей та гостей.
Через кілька днів вона вигадала, як відповісти. Світлана зібрала старі речі — зношений одяг, поламані іграшки, навіть розбиту люстру — та красиво запакувала коробку. На ній вона написала: «З любов’ю і вдячністю».
Наступного дня, прийшовши до свекрухи на обговорення святкового меню, Світлана вручила їй коробку.
— Ольго Миколаївно, дякую за ваш подарунок. Я вирішила зробити вам щось особливе у відповідь, — із посмішкою сказала вона.
Свекруха відкрила коробку і побачила вміст. Її обличчя побіліло від злості.
— Як ти смієш? Це образа! — вигукнула вона.
— Я просто вважаю, що ми обидві повинні цінувати речі, які даруємо одна одній, — спокійно відповіла Світлана.
Ольга Миколаївна мовчки виставила невістку за двері. З того часу їхні стосунки стали ще більш напруженими. Світлана розуміла, що її вчинок був ризикованим, але він допоміг їй зберегти власну гідність.
