Я колись читала, що в давнину гінців, які приносили погані новини, карали. За те, що повідомив мені мій благовірний Коля, я б не просто покарала – душу витрусила. Як можна було віддати гроші, відкладені на найнеобхіднішу річ для нашого малюка, своїй безвідповідальній сестрі? При цьому Коля щиро вважає, що вчинив правильно. Це не перший його подібний вчинок, тому я вирішила провчити чоловіка так, щоб йому небо здавалося вівчинкою.
— Привіт, Колокольчику, — почувся з телефону солоденький голос його сестри Карини.
Почувши це дивне звертання до мого чоловіка, мене аж передерло. Я не люблю підслуховувати чужі розмови, але в Кольки надто гучний динамік, тож я все чула, ніби Карина сиділа поруч у нашій вітальні.
— Привіт, Кар-Каричу, — відповів чоловік усміхаючись. — Як справи? Чим можу допомогти?
«Кар-Карич»… Мене знову пересмикнуло. Схоже, в цій родині заведено звертатися одне до одного, як у дитсадку. Добре хоч, що мені чоловік прізвисько не вигадав. Або яким би воно могло бути? «Маринована»? «Морська»? Дякую, що в Кольки не вистачило фантазії.
Тим часом він продовжував розмову:
— Скільки? Та ти що, не могла знайти дешевший телефон? Ага, камера тут хороша… Зрозуміло. Слухай, я не пам’ятаю, скільки в мене на картці залишилося, перевірю баланс і передзвоню, гаразд?
Він поклав слухавку та винувато глянув на мене:
— Маринко, ну пробач мені. Просто Карина – творча натура, любить знімати фото й відео, а для цього їй потрібен хороший телефон.
— Ах, Карина? — спалахнула я. — А я думала, твою сестру звати Кар-Каричем, їй це вороне ім’я більше пасує. Скільки вона хоче цього разу?
Чоловік назвав суму, і я скептично хмикнула:
— Та що там! Дрібниці, всього лише зарплата якогось кондуктора. Ти ж розумієш, що ця панночка давно сидить у вашої родини на шиї?
— Вона ж пізня дитина, її завжди балували. Все, що Карина просила, їй купували, це нормально, — спробував виправдати сестру Коля.
— Дорогий, коли в двадцять років випрошують дорогезний телефон – це нахабство, — відповіла я твердо. — У цьому віці я навчалася на економічному факультеті та працювала в кафе, забув? Я не лише сама себе забезпечувала, а ще й мамі допомагала, якщо треба було.
— Ну, Маринко, не всі ж такі «залізні леді», як ти, — кинув Коля, ніби комплімент. — Ти зовсім з іншого тіста, а Карина – творча, легка, ніби вітерець…
Я не стала сперечатися, просто пішла на кухню й почала сердито гриміти каструлями. Я вважаю, що чоловік повинен приносити гроші в дім, а не роздавати їх направо й наліво…
Хтось може заперечити, що допомога рідним – це нормально, але важливо розрізняти справжню підтримку і банальне утриманство.
Якщо людина дійсно потребує допомоги – питань немає, я підтримаю. Але якщо говорити про Карину, то тут відповідь однозначна – ні. Вона справжня професійна прохачка, це її стиль життя.
— Карина задумала поїздку з друзями до Москви, знову просить грошей, — повідомив мені чергову новину Микола. — Вона хоче зняти цю подорож на новий телефон і викласти відео у свій блог.
— Хто б сумнівався, — з усмішкою відповіла я. — Почався ланцюжок: телефон — столиця — автомобіль. Продовжуй у тому ж дусі, коханий.
— Який автомобіль? — не зрозумів мого сарказму чоловік. — Йдеться лише про оплату поїздки і трохи кишенькових грошей.
— Коля, а чому твоя сестра звертається до тебе, а не до батьків? Мені здається, вони їй у всьому догоджають, — зацікавилася я. — Виходить, ти у нас «три в одному» – брат, мама і тато.
У такі моменти чоловік починав нервувати, йшов у спальню і довго ображався, ніби я його якось принизила. Але, на щастя, злитися він довго не вмів, тим більше що я була абсолютно права.
Карина мене не любить, бо знає, що я налаштовую чоловіка проти її фінансових запитів. Просто цікаво, як би вона поводилася на моєму місці? Тим більше, ми молода сім’я, у нас кредит за житло, який треба виплачувати.
І тут Карина вирішила нас усіх здивувати – захотіла жити окремо від батьків, бо, бачте, вони обмежують її свободу.
— Наші батьки — люди старої закалки, у них усе за розкладом, рівно о 22:00 всі мають лягати спати, а Карина – «сова», розумієш? — виправдовував сестру чоловік, переводячи їй гроші на оренду житла. — Вона ж блогом займається, може сидіти до ранку. Батькам цього не зрозуміти, вони у нас заводчани.
— А ти не думаєш, що тепер приречений оплачувати її житло, щонайменше поки вона не вийде заміж? — намагалася я донести хоч краплю здорового глузду. — Про навчання і роботу я взагалі мовчу, вони з твоєю сестрою просто несумісні.
— Не кажи так! — обурився Коля. — Карина розповідала мені про успішних блогерів, які заробляють величезні гроші.
— Для цього треба мати хоча б розум і хорошу дикцію, — не погодилася я. — У твоєї Карини немає ні першого, ні другого.
Коля знову образився, перевів гроші сестрі і не розмовляв зі мною до вечора. Якби він був власником нафтових компаній чи заводів, ще можна було б зрозуміти. Але Коля – звичайний автомеханік і заробляє менше, ніж я зі своєю фінансовою аналітикою.
Я замислилася: як часто я сама просила у мами гроші? І згадала лише один випадок – коли дуже хотіла плюшевого ведмедика.
— Вперше і востаннє, Маринко, — сказала мама, даючи мені іграшку. — Я виховую тебе сама, зайвих грошей у нас немає.
З того моменту я зрозуміла, що в житті треба покладатися тільки на себе. Як казав Конфуцій: «Щастя – це гармонія між думками, бажаннями і можливостями». Золоті слова.
Не буду втомлювати вас повним переліком усіх «хотілок» Кари, але чоловік стабільно вкладав у неї свої гроші. Точніше, наші гроші, бо у нас спільний бюджет.
— Дивись, Марина, у Карини чудово виходить! — Коля сидів із ноутбуком, дивлячись новий випуск блогу сестри. — Цей випуск про її поїздку до Москви.
Я вирішила подивитися, на що пішли наші гроші. Як з’ясувалося – коту під хвіст. Золовка не вміла поводитися перед камерою, кривлялася, смикалася, а ще в неї проблеми з вимовою.
— Як називається її блог? — поцікавилася я.
— «Супер Карина», правда ж класна назва? — захоплено відповів чоловік.
— Ну, креативу їй точно бракує, — пробурмотіла я.
— Що ти сказала? — не почув Коля.
— Кажу, у твоєї сестри лише 28 підписників. Оце вже справжній «лідер думок»! Цікаво, коли вона набере хоча б сотню? До свого тридцятиріччя?
Одного дня я відчула сильне нездужання, навіть з роботи мене відпустили.
— Маринка, здається, я знаю, що з тобою, — шепнула мені подруга Таня.
— Напевно, щось не те з’їла, — відмахнулася я.
— Зайди в аптеку, купи тест на вагітність, — підморгнула Таня. — У мене двоє дітей, я бачу такі речі.
І вона мала рацію. Тест показав дві смужки. Я давно мріяла про цей момент, і від радості мало не заплескала в долоні. Але потрібно підтвердити це в лікаря.
— Все правильно, ви станете мамою, вітаю! — посміхнулася лікарка, простягаючи мені брошуру.
Таку подію не можна було залишити без святкування. Я вирішила влаштувати романтичну вечерю для чоловіка, купила продукти і приготувала м’ясо по-французьки.
— Ого, що святкуємо? Тебе підвищили? — здивувався Коля.
— Це найкраща новина у світі! — кинулася я до нього. — Ти станеш татом!
Він підхопив мене і закружляв по кімнаті, на сьомому небі від щастя. Вся наша рідня швидко дізналася новину і засипала нас привітаннями.
Усі, крім однієї людини – Кари. Вона, напевно, була надто зайнята блогом, щоб знайти кілька хвилин і привітати нас. Втім, я не здивувалася.
А потім доля вирішила зіграти з нами злий жарт. Коли я була на шостому місяці вагітності, автосервіс, де працював Коля, закрили, і чоловік залишився без роботи.
— Це ненадовго, кохана, — запевняв він мене. — У мене золоті руки, мене всюди візьмуть!
Але все виявилося складніше. Він шукав вакансії, але гідних пропозицій не було.
— Не піду ж я, автомеханік, вагони розвантажувати, — зітхнув чоловік…
Я не відповіла нічого, адже слів просто не було. На мій погляд, коли сім’я опиняється в такій ситуації, то не тільки вагони підеш розвантажувати, а й будеш працювати на трьох роботах без відпочинку, лише б родина ні в чому не потребувала.
Коли настав час народжувати, стало зрозуміло, що чоловік фінансово мені допомогти не зможе. Довелося звернутися до батьків, попросити у них гроші на найнеобхідніше, зокрема на дитяче ліжечко та коляску.
— Звичайно, Марино, про що мова, — без вагань погодився тато й приніс потрібну суму. — Головне, щоб онучка народилася здоровою.
Я й досі вдячна своїм батькам за цю допомогу, адже більше чекати підтримки не було звідки. На роботі мені виплатили непогані бонуси, але вони пішли на дрібниці та продукти, адже мій чоловік фактично сидів у мене на шиї, як і його сестра Карина.
— Будь ласка, ось цю коляску, — звернулася я до продавця-консультанта.
Того ж дня батько відвіз мене до магазину дитячих товарів, і ми придбали чудову коляску для майбутньої донечки.
— Алёнушці дуже сподобається, — радісно промовила я, розглядаючи покупку. Я вже обрала ім’я для доньки.
Чоловік, який повернувся додому, погодився зі мною, що коляска просто чудова.
Я віддала йому залишок грошей:
— Поки я буду в пологовому будинку, купи, будь ласка, ліжечко й зберіть його, щоб до мого повернення все було готово.
Николай запевнив мене, що все буде в найкращому вигляді. Тож я трохи заспокоїлася й поїхала народжувати з легким серцем. Все минулося швидко й гладко — на світ з’явилася наша чудова донечка.
Коли чоловік зустрічав мене з пологового, я одразу відчула, що щось не так.
— Все нормально, — запевнив мене Коля. — Просто ніч не спав, хвилювався, як ти там…
Ми зайшли в квартиру, і я відразу попрямувала до спальні, яку ми планували облаштувати для маляти. Побачене мене приголомшило — в кімнаті не було ані ліжечка, ані коляски! Я розгнівано глянула на чоловіка:
— Поясниш, що сталося?
Його відповідь приголомшила мене.
— Кохана, я продав дитячу коляску, гроші віддав сестрі, їй вони потрібніші, — заявив чоловік.
— Ти взагалі при своєму розумі? — зашипіла я. — Що може бути важливішим за народження дитини?
— Карина подзвонила й розповіла про курси «Суперблогер», які проводять у нашому місті. Вони дуже перспективні, але дорогі, тож довелося продати коляску, а гроші, що залишилися, витратити на ліжечко. До того ж, дитина може спати з тобою… А носити її можна на руках…
Я слухала цей нісенітний монолог і розуміла, що саме сьогодні моя сімейна історія добігає кінця.
— Мене не цікавить, де ти візьмеш ці гроші, але ти мені їх повернеш. Це гроші моїх батьків, які дали їх на конкретну ціль, — холодно сказала я. — І ще одне, в цій квартирі ти більше не живеш. Всі внески робила я, а ти інвестував у свою сестру. Ось з нею і живи.
На перший час я вирішила переїхати до батьків, адже мені як ніколи була потрібна їхня підтримка. Коля повернув гроші, довго благав пробачити його, але я не змогла цього зробити.
Якщо чоловік так ставиться до власної дитини, нам точно не по дорозі.
