— А наречена ж-то зганьблена, зумiла себе замарати, а хлопчина i не второпав… Приведе Антипка порчену.
— Та ти що, Єрмошко, з глузду з’їхав? Говориш, що на думку спаде, та не забувай, що за слова вiдповiдати треба!
Макар Гужанiн ледве не провалився крiзь землю, почувши такi балачки про майбутню невiстку. Адже ще навеснi син Антип просив засилати сватiв до Марфи Сапронової.
Антип хоч i не вiдзначався високим зростом, проте був дужим, широкоплечим, з мiцними кулаками — у роботi перший, та й виглядом гарний. А обрав Марфу, що її за високий зрiст прозвали «вежа». Вона на пiв голови вища за нього.
Макар невдоволено захрипiв, почувши про обраницю сина, а його дружина Марiя подивилася на Антипа зi спiвчуттям — дуже вже гарний хлопець для такої нареченої.
Макар почистив варену картоплю, пiдсолив i мовчки їв.
— Батьку, ну що думаєш? Коли сватати?
— Оце розiгнався… Чекай до осенi, там i побачимо.
— То виходить, восени я оженюся?
Макар обмiнявся поглядом iз дружиною.
— Кажуть, Авер’ян дочки посагу не пошкодує, та й Марфа дiвка роботяща… Треба брати, Антипу вона до душi, хоч i височенька.
— Ну, батьку, що ти одразу… «вежа»…
— Антипе, та вона ж, як сосна, над усiма височiє, — задумливо мовила Марiя, прикидаючи, чи пасуватиме така невiстка.
— Та й нехай, — раптом погодився Макар. — Якщо що, драбину приставить, — засмiявшись, вiн продовжив їсти.
Згодом, придивившись до неї, Макар i Марiя схвалили вибiр сина. Марфа, хоч i висока, але ладна, красива. Темнi брови, коса аж до пояса, а очi — яснi, мов небо. Та й у працi їй рiвних не знайти, як i Антипу.
I ось тепер стоїть Макар i «ковтає» образливi слова вiд Єрмошки про майбутню невiстку. Невже Антип помилився, пустив у серце легковажну?
— Кажи, Єрмохо, хто пустив поговiр про Марфу? — зажадав вiн.
Єрмолай сховав насмiшку в сиву бороду.
— А ти на ворота подивися, зi свiтання чорнi, вимазанi. Марфушинi ворота, тепер не вiдмити.
Макар погнав коня, загуркотiла пiдвода — поспiшає до двору Сапронових, подивитися на ворота, з ким хотiв породичатися.
Поглянув — справдi, бруд ледве змито. Охнув Макар.
— Ганьба яка… Ото тобi й «вежа»…
— Кажи, негiднице, з ким грiшила?! — Авер’ян замахнувся вiжками, готовий боляче вдарити бiлу спину дочки.
— Нi з ким я не гуляла! Крiм Антипа менi нiхто не потрiбен!
— Залиш її, Авер’яне, — просила Глафiра. — Не гарячкуй, це ж наша дитина.
— Тятю, клянусь, я невинна! — плакала Марфа. Вiд страху перед батьковим гнiвом вона зiщулилася на постелi, наче меншою стала.
— А хто ж тодi зненавидiв тебе так, якщо не винна? Як тепер у вiчi Макаровi дивитися?
— Тятю, помилуй! Я сама хочу довiдатися, хто мене знеславити намагався. I якщо дiзнаюся, не буде йому пощади!
Авер’ян вiдкинув вiжки, сiв на скриню, похилив голову.
— Опозорили… Як є опозорили. Антип, якщо дiзнався, десятою дорогою тебе обiйде.
— Ну вже нi, не дозволю смiятися з мене! — Марфа пiдвелася, випросталася, а в її очах спалахнула рiшучiсть. — Не дам злiдням вкрасти у мене Антипа!
— А нехай вона сама скаже! Тодi й повiрю! — Антип стиснув кулаки, почувши вiд батька про невiрнiсть нареченої.
— А якщо це правда, одружишся? Себе й нас зганьбиш? Шкода, якщо дiвка порченa, ми вже майже породичалися з Авер’яном.
Марфа прибрала розтрiпану косу, плеснула холодної води на обличчя й побiгла на iнший край села, де пiд старим тином увечерi збиралися дiвчата, чекаючи парубкiв.
Помiтивши Марфу, хтось засмiявся, хтось вiдвернувся, а хтось зашепотiвся.
— Ну що, Стешко, це не ти насмiхалася над Антипом? Не ти казала, що в нього нiс картоплиною?
— Я?! Та ти з глузду з’їхала, Марфо! Що вигадуєш?!
— Дiвчата, а ну скажiть, було таке? — Марфа запитально подивилася на подруг. — Насмiхалася Стешка?
— Було, — кивнули тi.
— А коли Антип мене вибрав, сватiв обiцяв прислати, то тобi одразу сверблячка напала — не хотiла упускати його. Ану-бо, покажи руки, бач, на них ще бруд залишився — ворота менi вимазувала!
Марфа хотiла схопити її за руку, але Стеша швидко сховала їх за спину, налякавшись.
— На злодію і шапка горить! — вигукнула Марфа. — Якби ти не винна була, то і руки не боялася б показати.
— Дивись, чисті! — Стешка простягнула руки.
— А хто це сьогодні нарікав, що не виспався? Видно, всю ніч чужі ворота псував! — здогадалися дівчата. — Ти ж Марфу зненавиділа, як тільки Антип її своєю нареченою назвав. Сміялася, що «каланчу» вибрав, а не тебе.
— І зараз сміюся! Не така наречена йому потрібна, — зухвало відповіла Стешка.
Марфа схопила прут, що валявся біля огорожі, і замахнулася. — Це тобі за мою зганьблену честь! За обмазані ворота! Щоб не сміла на чесних людей напраслину зводити! А ще всім розповім про твої наклепи, відмийся тепер, спробуй!
— Антип тобі не повірить! — крикнула Стешка. — Всі вже знають, що ти заплямована!
— Це ще подивимося!
— Зупинися, Марфо, залиш її! — просили дівчата.
Марфа кинула прут і пішла додому.
Літнє сонечко лагідно торкалося її обличчя, намагаючись висушити дівочі сльози. І все ж таки права була Стешка – не повірить Антип, після такого брудний слід довго тягнеться.
А ось і він – Антип! Зупинив коня, прив’язав під деревом, іде назустріч, а в очах його – вогонь.
Кинулася вона до нього, впала на коліна в шовковисту траву, дивиться в очі, погляду не відводить.
— Не вір чуткам, Антипушко, немає за мною провини, чиста я, як джерельна вода. А якщо не віриш, то сам переконаєшся… після весілля точно повіриш.
Антип підняв її, заглянув у вічі. Хоч і вища вона за нього, а здається, наче рівні.
— Вірю, Марфушо. Знаю, хто хотів твою честь в багні втопити. Стешка це! Бачили її, вдома її добре відлупцюють. Дурепа вона, гадала, якщо тебе опозорить, то я сватів до неї пришлю. Не буде цього! Ти моя квітка синя, ти мені одна мила.
Восени весілля Антипа й Марфи зібрало майже все село. Молоді сиділи за столом, боячись поворухнутися і переглянутися.
Макар з Авер’яном, вже добряче напідпитку, ніяк не могли вирішити, де молодим будинок будувати – ближче до Макара чи біля садиби Авер’яна.
Так і не дійшли згоди. А молодих незабаром провели до горниці, де височіли на пишному ліжку подушки, прикриті вишитою накидкою.
Антип обійняв свою «каланчу», згадав, як їх намагалися розлучити, і знову стиснув кулаки, але нічого не сказав своїй молодій дружині. А що казати? Чиста вона. І вірна буде все життя.
