— Іро, а коли в тебе зарплата? — за вечерею поцікавилася свекруха.
— Ольго Василівно, а вам яка різниця?
— Як це ж, ти ж повинна половину мені віддати.
— Чого це раптом? — здивовано запитала Іра.
— Ну дивись, ти вже більше місяця живеш у моїй квартирі. Я оплачую комунальні, а в мене пенсія маленька, тому ти маєш віддати половину своєї зарплати, — заявила свекруха.
Іра замислилася, не знаючи, як реагувати на таку несподівану вимогу. Вона не була готова до того, що їй доведеться віддавати частину своїх грошей свекрусі.
— Ольго Василівно, але ж я не просила вас пустити мене у вашу квартиру, — спокійно почала Іра. — Я розумію, що вам може бути незручно, але я не можу просто так віддати вам половину зарплати. Ви самі погодилися, щоб ми з Ігорем пожили у вас перший час, а тепер вимагаєте гроші — це дивно.
— А що ти пропонуєш? — насупилася свекруха. — Я ж не можу жити на одну пенсію! Ти мусиш мені допомогти.
Іра відчула, як всередині закипає обурення. Вона не була зобов’язана допомагати свекрусі, тим паче, що та не особливо проявляла турботу.
— Я не можу віддавати вам половину зарплати, — твердо сказала Іра. — Я сама заробляю і вирішую, як витрачати свої гроші. Якщо вам бракує пенсії, шукайте додаткове джерело доходу або скоротіть витрати.
Свекруха подивилася на неї з незадоволенням, але мовчала. На кухню зайшов Ігор.
— Що це ви такі похмурі сидите? — запитав він, поглядаючи на жінок.
— Твоя дружина зовсім знахабніла! — гримнула Ольга Василівна.
— Мамо, я не розумію, про що ти?
— Ігоре, твоя мама хоче, щоб я віддавала їй половину зарплати за проживання, — з обуренням сказала Іра.
— Стривайте, я взагалі нічого не розумію. Мамо, я ж сам оплачую всі квитанції, навіщо ти вимагаєш гроші з Іри? — здивувався Ігор.
Ольга Василівна замовкла, але її обличчя залишалося напруженим. Вона явно не очікувала, що Ігор втрутиться в розмову. Іра відчула, як напруга трохи спала, але емоції ще не вщухли.
— Я просто хочу справедливості, — нарешті відповіла свекруха, намагаючись говорити спокійно, хоча образа в голосі була помітна. — Ти ж знаєш, що в мене маленька пенсія, я не можу так жити.
— Справедливість — це коли домовляються, а не коли одна сторона забирає, що хоче, — заперечив Ігор. — Мамо, я сам можу оплачувати все. Іру не чіпай.
— Але ж я не можу просто так сидіти і дивитися, як ти витрачаєш свої гроші! — вигукнула Ольга Василівна. — Я хочу, щоб Іра теж платила, бо вона тут живе!
— Мамо, заспокойся, — м’яко сказав Ігор, обіймаючи її за плечі. — Я сам розберусь. Іра, не звертай уваги. Ти нічого не винна.
Іра кивнула з вдячністю, відчуваючи, як напруга поступово спадає. Вона знала — ситуація непроста, але була рада, що Ігор на її боці.
— Добре, — сказала вона. — Я просто не хотіла, щоб здавалося, ніби я користуюсь.
— Ти не користуєшся, — подивився їй у вічі Ігор. — Ми сім’я, і кожен повинен почуватися комфортно.
Ольга Василівна зітхнула, але промовчала. Вона була незадоволена, проте зрозуміла — сперечатися марно.
— Ну, я піду, — сказала Іра, встаючи з-за столу. — Дякую за вечерю, Ольго Василівно.
— Іди, — кивнув Ігор. — Ми владнаємо.
Іра вийшла з кухні, серце все ще калатало. Вона розуміла, що це не остання розмова, але була рада, що змогла відстояти себе.
— Ігоре, навіщо ти її захищаєш? — запитала Ольга Василівна, коли Іра вийшла.
— Мамо, вона моя дружина. Я її люблю, а ти поводишся до неї несправедливо.
— Я просто хочу чесності. Я ж турбуюсь про вас, пускаю до себе. Хіба це неправильно? — намагалася стримати сльози свекруха.
— Мамо, твої наміри добрі, але не треба це робити за рахунок нашого з Ірою спокою та поваги. Ми самі розберемось, — твердо відповів Ігор.
Ольга Василівна мовчала, дивлячись на сина. Вона усвідомлювала: її методи не завжди правильні.
— Добре, Ігоре, я зрозуміла, — тихо мовила вона. — Ти правий. Я просто хотіла, щоб ви були щасливі.
— Ось саме, мамо, — усміхнувся Ігор. — Щастя — це коли в родині панує повага.
Через тиждень. Іра зайшла на кухню поснідати — там уже сиділа Ольга Василівна. Відкривши холодильник, вона дістала ковбасу й сир для бутербродів.
— Ковбаса грошей коштує, — заявила свекруха.
— Я розумію, Ольго Василівно, — спокійно відповіла Іра. — Я сьогодні куплю нову.
Свекруха насупилась, але промовчала. Іра відчула, як знову піднімається роздратування, та стрималася. За тиждень напруга трохи знизилась, хоч і не зникла.
— Ольго Василівно, я хотіла поговорити про наше спільне проживання, — почала Іра. — Я розумію, що у вас маленька пенсія, й не хочу, щоб це створювало труднощі.
— І що ти пропонуєш? — насторожено глянула свекруха.
— Давайте домовимося. Я готова допомагати, але не на шкоду собі. Наприклад, можемо визначити фіксовану суму, яку я платитиму щомісяця, — ввічливо запропонувала Іра.
Ольга Василівна замислилася, її вираз обличчя змінився.
— Може, ти й права, — тихо сказала вона. — Я справді занадто багато вимагаю.
— От і добре, — усміхнулася Іра. — Скільки б ви хотіли?
Свекруха подумала.
— Ну, скажімо, двадцять тисяч мене влаштує! — голосно відповіла вона.
Іра з силою встромила ніж у дошку.
— Цього не буде! — гаркнула вона.
Після цього питання більше не підіймалось.
