– «І тепер він з нами жити буде?» – запитав він у своєї дружини, дивлячись на сина…
Віра Іванівна прийшла додому і дуже здивувалася, побачивши сина. Діма вже другий рік жив окремо зі своєю дружиною, і вони зустрічалися не частіше, ніж пару разів на місяць, і то лише у вихідні. А тут робочий тиждень.
– Щось трапилось? – замість привітання запитала Віра Іванівна.
– А ти що, не рада мене бачити? – спробував пожартувати Діма, але, зловивши строгий погляд матері, відповів: – Так я від Ленки пішов.
– Що значить пішов? – суворо запитала вона сина.
З її характером, вона не любила жартувати. Мабуть, робота справляла свій вплив, адже вона працювала в колонії для неповнолітніх.
– Ну… ми посварилися, – пробурмотів Діма, намагаючись усім своїм виглядом показати, що ця тема йому неприємна.
– І що? – подивилася вона в очі синові: – Ти будеш до мене бігати після кожної сварки з дружиною?
– Ми розлучаємось! – різко сказав Діма.
Віра Іванівна продовжувала дивитися йому в очі, і цей погляд був чітким сигналом, що вона чекає пояснень. Зітхнувши, Діма сказав:
– Вона хоче на мене ще домашні справи навісити. А я і так з роботи втомлений приходжу.
– А ти що, переламався, щоб допомогти дружині? – не підтримала його мати.
– І вона мені те ж саме сказала. Тільки я їй сказав, що жінка – берегиня вогнища, і домашні справи повинна робити вона.
– І де ти того гна навчився? – запитала мати, втрачаючи терпіння.
Вона втомилася після роботи, їй хотілося прийняти душ, відпочити, спокійно поїсти з чоловіком, а тут він зі своїми проблемами. Та ще з якимись патріархально-середньовічними поглядами. Вона все життя прожила з чоловіком, але такого від нього ніколи не чула. Вони разом працювали, разом домашні справи робили, разом дітей виховували, і не було у них поділу праці. А тут, бачите, МУЖЧИНА в родині знайшовся!
– Я тебе запитую! – крикнула на нього мати так, що, якби він не був чоловіком, напевно б одразу не витримав. – Ти де того наслухався? Поділився справами! А ти що, від полювання на мамонта втомився? Ви обидва працюєте, і ви обидва годувальники. Значить, і домашні справи разом робити повинні. Чи ти їй запропонував звільнитися з роботи і сидіти вдома? Ні? То чого вигадуєш? Ти хоч раз бачив, щоб ми з батьком через домашні справи сварилися? А все тому, що у нас вистачило розуму йти впряжкою рівно.
Тим часом з роботи прийшов батько і, побачивши сина, здивовано запитав:
– Щось трапилось?
«Навіть питання одні й ті ж» – подумав про себе Діма, а вголос сказав:
– Ми з Ленкою розлучаємось.
– Ну і дурень, – коротко відповів батько і поніс на кухню сумку з продуктами.
– Ігорю, наш син – балван, – сказала Віра Іванівна чоловікові і розповіла про причину сварки.
– І що, він тепер з нами буде жити? – запитав Ігор у дружини, а потім звернувся до сина:
– А ти знаєш, що вихідне слово «супруг» – це…
«Супруг» — це співупряжник? А співупряжник — це той, хто знаходиться в одній упряжці зі своїм супутником життя. Тому й тягнути вашу візку, тобто сімейні обов’язки, ви повинні на рівних. І якщо один починає ухилятися від роботи, то іншому доводиться тягнути за двох. І закінчується це тим, що або один зламається, або візка зламається.
Діма замислився, але образа на дружину все ще не відпускала його. Він сподівався, що батьки його підтримають, а насправді вони стали проти нього. Далі вони обговорювали Діму, зовсім не звертаючи на нього уваги. Ігор Володимирович викладав продукти з сумки, а Віра Іванівна розкладала їх по місцях. Вони своїм виглядом давали зрозуміти, що Діма тут зайвий, і вони не збираються ним опікуватися.
Діма дивився на їх сімейну ідилію і не розумів, як вони, такі жорсткі в житті, між собою поводяться як милі зайчики.
– Ну і що ти тут стоїш? Іди мирись з дружиною! — суворо сказав йому батько. — І забудь про всю цю дурницю, хто кому що винен! Берегти один одного і допомагати — ось що ви повинні! Все, йди, у нас з мамою свої справи.
Діма вийшов від батьків вражений, не такого прийому він очікував. Зате образа на Лену вже пройшла, і він зрозумів, що й сам не кращий, влаштував сварку на порожньому місці. Але одне він все ж зрозумів: він хоче побудувати таку ж щасливу сім’ю, як у його батьків.
