Не можна сказати, що Іра зненавиділа вітчима, — вона просто не змогла його прийняти. Ну який з нього тато? В Іри ніколи не було батька, і цей «дядя Федір з’їв ведмедя» — теж не батько. Але заради мами вона з самого початку намагалася стримувати своє роздратування.
Вона вже не маленька — одинадцятий рік пішов. Добре розуміє: мамі хочеться родини, турботи, підтримки. Та й сам Федір, на перший погляд, нічого — мовчазний, не п’є, як тато у Зіни, її найкращої подруги і троюрідної сестри. Але чужий. Ірину наче не помічає.
Федір теж не надто звертав увагу на доньку своєї коханої жінки. Просто прийняв її наявність як факт і почав мріяти, що згодом Женька народить йому сина. А, можливо, й двох.
Весілля зіграли скромне, обміняли дві квартири на одну простору. У Іри з’явилася власна кімната, і між нею та вітчимом встановився радше «холодний мир», ніж теплий контакт. Після школи Іра швиденько обідала й закривалася у своїй кімнаті — прагнула менше перетинатися з чоловіком мами. Він також не шукав спілкування.
Коли у Жені з’явилася ранкова нудота і запаморочення, всі зраділи — вагітність! Іра мріяла про братика, а Федір — про сина. Та сталося страшне: замість нового життя в тілі молодої жінки поселилася агресивна пухлина. Іра залишилася сиротою у 11. Її шлях пролягав просто до дитбудинку.
Вона ще не встигла усвідомити, що чекає на неї попереду, коли почула на кухні п’яний плач маминої кузини — Зіниної мами:
— Та я б узяла її до себе, все ж Женька — мені двоюрідна, рідна. Але ми самі з Зіною ледве виживаємо, як мій знову нап’ється — тікаємо з дому. Не потягну. Та й більше в нас родичів нема…
Іра не хотіла підслуховувати, але почула — до них уже приходили з органів опіки. Вітчим виклянчив кілька днів, щоб знайти рідню Жені. От звідси й ці розмови.
— Іро, треба поговорити, — почав Федір наступного ранку, але одразу замовк, підбираючи слова.
— Не хвилюйтесь, кажіть, я вже знаю, що пора збиратись у дитбудинок.
— Та ні, не про це… Я хотів би взяти над тобою опіку. Ми з мамою ж офіційно були розписані, тож маю шанс. Але тільки якщо ти не проти. Я розумію, батько з мене так собі… Але я не можу віддати тебе в дитбудинок. Просто не можу. Може, спробуємо? Хоча б заради Жені. Вона, мабуть, дивиться на нас з неба…
Іра не уявляла, що дорослий чоловік може плакати. Особливо Федір. Навіть на похороні він був кам’яним. А тут — сльози… Вона підійшла, обійняла його і почала втішати, як малу дитину.
У них усе вийшло. Хто кого перші пів року більше підтримував — питання. Але з часом біль стих. Навчилися готувати, наводити лад, говорити одне з одним. Федір був не балакун, але Іра до цього звикла. Спочатку — подяка, потім — повага. Він не був байдужим: то морозиво принесе, то квитки на кіно для неї і Зіни купить. Часто в гості приходила тітка, допомагала з паперами. Зіна ночувала. Життя потроху налагоджувалося. Федір ходив на батьківські збори, залишав частину зарплати на господарство і ніколи не вимагав звіту. Іра намагалась не підводити. Але ніколи не кликала його «тато». Навіть подумки.
Цей висновок був не її — хтось «добренький» натякнув: «він же тобі не рідний…»
Коли їй виповнилося 14, Федір знову почав складну для них обох розмову. Йшлося про його нові стосунки.
— На роботі з однією жінкою в нас закрутилися стосунки… І ще — в нас буде дитина. Я б переїхав до неї, але ж ти ще неповнолітня. Опіка знову втрутиться. Та й у неї кімната в службовому гуртожитку — нас двоє туди не вмістяться. Може, якщо я її сюди приведу, ми зможемо ужитися?
Зовні все виглядало мирно. Ліда, його нова жінка, ходила по квартирі, як королева. Федір змінився — розцвів. Іра — навпаки, намагалася згладити конфлікти. Вона дорослішала рано — з відходом мами.
А Ліда…
Іра пробачала їй примхи — списувала на вагітність. Не жалілася Федору, як Ліда після його виходу з дому скидала маску. Показувала — хто тепер господиня. Іра — ніхто, чужа. Лишня.
Коли Ліда зрозуміла, що дівчинка мовчить, стала відкрито висловлюватись. Роздратування, неприйняття, відкрита ворожість. Іра знову вибрала тактику — зникати з поля зору. Але після народження Стасика Федір почав здогадуватися. Ліда і йому стала нашіптувати: чужа дитина заважає, її площу викупимо і хай іде. Нехай держава піклується, а не ми.
Федір важко сперечався — був мовчазним ще з молодості. А Ліду пересперечати було майже неможливо. Але знайшов аргумент: грюкнув кулаком по столу:
— Припини. Щоб більше такого не чув.
І повіз Іру в гості до мами — на цвинтар. Поприбирали, пересадили квіти, пофарбували огорожу. Посиділи мовчки. І ніби знову стали ближчими.
— Потерпи, Іринко. Все минеться. Стас у садок піде, Ліда на роботу — не до дурниць буде.
Та Ліда пішла іншим шляхом. Під приводом слабкого імунітету Стаса заборонила приводити Зіну. Маму Зіни — теж відучила приходити. Взяла під контроль фінанси. Іра вже навіть на найнеобхідніше повинна була просити. Навіть про те, про що дівчаткам ніяково говорити вголос.
Вона мовчала. Не хотіла ссорити Федора з дружиною. Бачила, як той любить сина. І щиро раділа, що його очі знову світяться.
Та одного разу в школі Федору зробили зауваження:
— Федоре Іллічу, Ірина ж прозора вже! Впаде в голодний обморок — хто відповідатиме?
І тут до нього дійшло — він втратив контроль. Усі гроші — у Ліди. Іра мовчала, але чому?
— Пробач, доню. Тугодум я. Але ти ж знаєш — у тебе є власний рахунок. Туди йдуть усі виплати, опікунські. Але давай не чіпати ті гроші — навчання, весілля. Я тобі окрему картку заведу й щомісяця туди кидатиму. Гаразд?
Іра майже не чула про картку. В голові лиш одне: ДОЧКА. Невже він дійсно прийняв її за рідну?
Ліда скаженіла. Почала вимагати опікунські, жалітися, що не може зібрати на відпустку. Мовляв, «цю» ще годувати й одягати доводиться. А тепер і гроші окремо виділяють!
— Отримаємо відпускні — поїдемо, які проблеми?
— Знову в той ваш будинок відпочинку? Я до моря хочу!
Минуло ще кілька років. Ліда колола — Федір захищав. Іра страждала. Зігрівала лише мрія: з Зіною зняти кімнату, знайти роботу. У Зіни вдома взагалі жах — батько запиває, виносить речі. Хто з них у гірших умовах — не ясно.
Та Зіна вийшла заміж одразу після школи — втекла. Іра змінила плани — обрала виш із гуртожитком. Федір не схвалював, але розумів. Думав про іпотеку, але Ліда чинила опір. Вимагала компенсації.
Раптово з’явилось рішення: Федір успадкував квартиру в іншому місті. Саме там — інститут сервісу, куди Іра давно мріяла вступити. Але бюджетних місць не було, гуртожиток не надавали. Він переписав квартиру на неї. І рахунок передав, де було достатньо на оплату всіх років навчання. Поїхав із нею — допомогти з документами. І ще… відпочити від дружини.
Обійшов сусідів, попросив приглядати за Ірою. І це Федір, який навіть у магазини ходив лише до самообслуговування!
— Пощастило тобі з батьком, дитино, — казали сусідки.
— Так, у мене чудовий тато, — відповідала Іра.
На кожному весіллі є момент, коли навіть найсильніші ледь стримують сльози. На Ірининому — це був танець батька з донькою.
Федір налякав усіх — наречена відмовилась іти в РАЦС, доки не приїде батько. А в нього машина зламалася — нову ж гнав, як подарунок. Але встиг.
Встиг усе в житті цей мовчазний чоловік.
