— Дякую тобі за тридцять років спільного життя, але тепер я прошу розлучення! — урочисто оголосив Григорій дружині просто за святковим столом за годину до Нового року.
— Що ти щойно сказав? — спантеличено запитала Світлана. — У новорічну ніч ти вирішив зробити мені такий «подарунок»?
— Мені здається символічним розпочати нове життя саме в перший день року, — впевнено відповів Григорій. — Далі немає сенсу приховувати мої стосунки з іншою жінкою, бо у нас все серйозно.
— Скажи, що це жарт, — не вірила почутому Світлана. — У нас же все було добре: виростили дітей, жили у злагоді, ще годину тому разом нарізали салати.
— Я все сказав, більше додати нічого, — холодно відповів Григорій, потираючи руки. — Речі заберу через кілька днів, про поділ майна поговоримо пізніше.
Після цих слів Григорій швидко вдягнувся й вийшов, залишивши Світлану саму за святковим столом. Вона не могла прийти до тями, не хотіла псувати свято дітям, але й залишатися на самоті було нестерпно. Жінка набрала номер подруги Лариси, яка жила у сусідньому під’їзді, і вже через десять хвилин та прийшла зі словами підтримки. Світлана проплакала всю ніч під звуки салютів, крики святкуючих і дивні концерти по телевізору. Лише під ранок вона заснула, а Лариса тихо прибрала зі столу й пообіцяла частіше навідувати подругу.
Перший час Світлані було дуже важко. Вона шукала розраду у роботі, намагалася зрозуміти, чому сталося так, і зберігала спокій.
— Мамо, ти ж нас зрозумій, — виправдовувався старший син Ілля. — Ми на твоєму боці й усе висловили батькові, але повністю припинити з ним спілкування не можемо.
— Та й наші стосунки з ним важко назвати дружніми, — додала молодша донька Вікторія. — Просто ситуація така незрозуміла, що ми самі не знаємо, як поводитися.
— Ви дорослі, — спокійно відповіла Світлана. — Григорій залишив мене, а не вас, тож не бачу причин для вашої відмови від спілкування з ним.
Світлана намагалася зайняти себе домашніми справами: розвела квіти на балконі, завела кота, більше часу проводила з подругами. Лариса постійно підбадьорювала її:
— Ти ще гарна жінка, знайдемо тобі нормального чоловіка. Після п’ятдесяти життя тільки починається!
— Не хочу більше романтики, — зітхала Світлана. — Один раз мені вистачило.
Перший раз після тієї ночі Григорій з’явився через п’ять місяців.
— Хотів забрати рибальські снасті з комори, — сказав він, відводячи погляд.
— Забирай, я не буду заважати, — відповіла Світлана й пішла на кухню.
— Що це так смачно пахне? Невже твоє запечене м’ясо? — запитав він через кілька хвилин.
— Так, діти обіцяли прийти на вечерю, — відповіла жінка, уникаючи його погляду.
— Могла б і мене запросити, — раптом сказав Григорій. — Ми ж усе-таки не чужі люди.
— Думаю, тебе чекають в іншому місці, — сухо відповіла Світлана. — Нам і без тебе добре.
— Жорстока ти стала, — зітхнув Григорій, збираючи речі.
Він пішов, але згодом знову став частим гостем, знаходячи різні приводи.
— Що, нова кохана не відпускає? — саркастично запитала Світлана. — Мабуть, життя з нею не вдалося.
— Неправда, — бурмотів Григорій. — Просто хотів переконатися, що тобі не важко.
Згодом він з’явився знову, цього разу з коробкою цукерок.
— Навіщо ти приходиш? — не витримала Світлана. — Ми почали нове життя, як ти і хотів.
— Давай разом зустрінемо Новий рік і все почнемо спочатку, — несподівано запропонував він.
— Ти хочеш повернутися тільки тому, що у вас щось не склалося? — холодно запитала жінка.
— Я зрозумів, що наша з тобою сім’я була кращою, — зітхнув Григорій. — Почнемо все спочатку.
— У такому разі, йди геть і більше не з’являйся! — відповіла Світлана, відчиняючи двері.
Вона заблокувала його номер і розповіла дітям про його пропозицію. Той Новий рік Світлана зустріла в компанії друзів, розуміючи, що не дозволить більше нікому знецінювати її життя.
