Чи можливо знайти щастя, якщо дитинство пройшло за стінами дитбудинку? Це питання не дає спокою багатьом…
Світлані було всього тринадцять років, коли доля завдала жахливого удару — її батьки загинули в автокатастрофі. Родичі? Вони просто відвернулися. Але дівчинка була особливою: розумною, гарною, вихованою та здоровою. Не дивно, що одна з нянечок дитячого будинку одразу звернула на неї увагу.
А потім, у день її повноліття, відбулася подія, яка назавжди змінила життя Світлани. Няня — Анна Павлівна — фактично «посватала» дівчину за свого дорослого сина Олега.
Який цинічний розрахунок! Державну квартиру Світлани швидко оформили на себе. А її думка? Кому вона була потрібна…
— Ти маєш день і ніч дякувати нам за те, що прийняли тебе в сім’ю! — ці слова свекрухи стали для Світлани звичними.
Життя в новій «сім’ї» виявилося справжнім кошмаром — гіршим, ніж у дитбудинку! Про навчання після школи й мови не могло бути. Куди там? Звісно, на посудомийку! У «турботливої» свекрухи скрізь були зв’язки. Зарплата? Прямо до кишені Анни Павлівни. А одяг? Доношувати речі свекрухи та її подруг — ось доля Світлани.
— Чому? Ну чому зі мною так?! — думала дівчина, слухаючи нескінченні докори: «Ледащиця! Нікчема! Нахлібниця! Потвора!»
Лише знайомі, бачачи її становище, потай приносили одяг і взуття…
Та доля підготувала ще один «подарунок» — народилася маленька Аліна. І знову невдоволення в родині. Щодня Анна Павлівна, відправляючи Світлану на роботу, зітхала:
— У мого красеня-сина — жодної схожості! Якесь чудовисько, а не дитина!
А Світлана… Вона все так само мила посуд. Поруч у візочку спала її крихітка. Лише колеги, добрі люди, з радістю бавилися з малечею, поки мама працювала.
— Що ж мені робити?! — жалілася свекруха всім довкола. — Невдячна! Усюди тягає дитину з собою… Зовсім нам не довіряє! А це ж моя онучка — чому я не можу з нею посидіти?!
Доля часом робить несподівані повороти… Євгенія з бухгалтерії збиралася в декрет. Але перед тим як залишити кафе, вона рішуче підійшла до Світлани:
— Досить! Досить мучити себе й дитину! Залишай усе — і їдь до нас! Місця вдосталь: ми з чоловіком і його матір’ю живемо в основному будинку, а для вас — гостьовий будиночок. З усіма зручностями, власною кухнею… Не бійся, ти не залишишся сама!
У Світлани на очах виступили сльози…
— Євгеніє Михайлівно, я не можу так. У вас і без нас родина велика. А ми з Аліною… просто зайві роти.
— Так, сім’я немаленька, — усміхнулася Євгенія. — Але мамі вже важко самій справлятися. Будеш їй помічницею! І платити будемо добре…
Довго вагалася Світлана. Страшно змінювати життя! Але… бачити свою дитину в обносках, із чужими потріпаними іграшками — серце розривалося. І вона наважилася!
Збори були недовгими — що там було збирати? Дитячі речі, підгузки, іграшки… Головне — встигнути до повернення свекрухи!
У новому домі їх прийняли як рідних. Діти Євгенії не відходили від маленької Аліни. А гостьовий будиночок… став для них справжнім притулком.
А свекруха з чоловіком… Вони добряче перелякалися! А раптом Світлана зажадає свою частку квартири? Чи, гірше того, подасть на них у суд?..
І тоді Анна Павлівна зважилася на страшний крок — розлучити матір із донькою. Вона з’явилася до опікунів із жахливими вигадками: мовляв, Світлана в п’яному угарі забрала дитину, не годує, б’є… І навіть «свідки» знайшлися! Жінка була жорстокою, сповненою ненависті. Вона найняла адвоката…
Навіть зв’язки Євгенії не змогли впоратися з цією машиною зла. Але одного разу… Все змінилося в один прекрасний день.
Стук у двері… Настирливий, вимогливий! Мати Євгенії відчинила і завмерла — на порозі стояв солідний літній чоловік. Високий, у дорогому піджаку, з шкіряним портфелем.
— Світлана Пильцова тут проживає?
— Ви хто такий? — насторожилася жінка. Можливо, це черговий найманець цієї змії-свекрухи?
— Мені необхідно… Терміново потрібно з нею поговорити!
Щось у його голосі змусило впустити незнайомця. У цей час Світлана поралася на грядках, а діти наглядали за маленькою Аліною.
— Доброго дня, Світлано… Я… Я Сергій… — голос чоловіка тремтів, і раптом… сльози покотилися по його щоках.
Неймовірно! Ця людина виявилася рідним батьком Світлани! Історія нагадувала роман… Курортний роман із її мамою, лист про вагітність, яке перехопила і сховала владна мати Сергія. І ось тепер, розбираючи речі після її смерті, Сергій натрапив на це доленосне послання…
Стільки років пошуків! І ось вона — його донька, стоїть перед ним…
Для заможного Сергія не становило проблем владнати всі юридичні питання. Розлучення? Права на внучку? Все вирішилося швидко. Він забрав їх в інше місто, у просторий особняк, оточив турботою та любов’ю.
А колишній чоловік? Коли до нього дійшла вся правда, намагався вимолити прощення. Але… Запізно. Світлана змінила номер телефону і більше ніколи не поверталася до міста своїх страждань.
Ось така історія… З гарним фіналом!
