Сергій та Маша вже п’ять років жили в затишній квартирі на околиці столиці. Їхній шлюб здавався міцним, хоча не обходилося без дрібних сварок. Маша — енергійна жінка з гострим язиком — працювала в івент-агенції й часто їздила у відрядження. Сергій, навпаки, був домосідом — програмістом, який надавав перевагу тихим вечорам із ноутбуком. Їхнє життя текло розмірено, поки одного дня все не перевернулося з ніг на голову.
У той злощасний вівторок Маша мала летіти на дводенну конференцію. Ранок почався з хаосу: не продзвонив будильник, таксі запізнилося, а в аеропорту вона застрягла в нескінченній черзі на реєстрацію. Коли Маша, задихана, добігла до виходу на посадку, двері вже були зачинені. Літак полетів без неї. Роздратована, вона намагалася додзвонитися до Сергія, але той не відповідав. «Мабуть, знову в навушниках сидить і код пише», — подумала вона й вирішила не витрачати гроші на новий квиток, а повернутися додому. Конференція могла зачекати.
Маша, все ще зла на весь світ, відкрила двері квартири й завмерла. На вішалці висіла чужа жіноча куртка — яскраво-рожева, з леопардовим шарфиком, якого в Маші точно не було. З кухні долинав сміх — дзвінкий, дівочий — і голос Сергія, який щось весело розповідав. Маша стиснула кулаки, тихо пройшла коридором і зазирнула в кухню. Там, за їхнім сімейним столом, сиділа незнайома дівчина років двадцяти п’яти, з довгим темним волоссям і в обтягуючій сукні. Вона хихотіла, сьорбаючи чай із Машиної улюбленої чашки. Сергій, у своїй старій футболці, виглядав підозріло жвавим.
— Це ще що за цирк?! — гримнула Маша, влетівши на кухню.
Сергій підскочив, ледь не впустивши телефон, а дівчина завмерла з чашкою в руці, широко розплющивши очі.
— Машко?! Ти ж мала бути на конференції! — Сергій побліднів.
— Ага, мала. Але, здається, я вчасно повернулась! — Маша кинула валізу на підлогу й схрестила руки на грудях. — Це ще хто така? І чому вона п’є з МОЄГО горнятка?
Дівчина, видно, розгубившись, обережно поставила чашку на стіл і пробурмотіла:
— Я… ну… Ліза. Я тільки зайшла…
— Просто зайшла? — Маша звузила очі, переводячи погляд із Лізи на Сергія. — У мою квартиру? В мою відсутність? Просто так, чайку попити? Серйозно?
Сергій схопився з місця, намагаючись щось пояснити:
— Машо, це не те, що ти подумала! Вона колега. Забігла… ну, за флешкою! Я ж обіцяв їй проект передати.
— Флешку? — Маша розсміялася, хоча в її голосі не було ані краплі радості. — І для цього вона сидить тут і хіхікає, мов у себе вдома? Сергію, ти мене за дурепу маєш?
Ліза, почервонівши, поспіхом почала збирати речі:
— Вибачте, я справді не хотіла… Я лише за флешкою. Я піду.
— От і котись! — різко кинула Маша, показуючи на двері.
Коли Ліза вислизнула з квартири, Маша повернулась до Сергія, який виглядав так, ніби хотів провалитись крізь підлогу.
— Ну що, герой? Розповідай. Часто у тебе тут такі «чайні вечори» з колежанками, поки я у відрядженнях?
Сергій почав мимрити, що Ліза справді колега, що зайшла на кілька хвилин, що він не очікував її так рано. Але Маша вже його не слухала.
Вона схопила телефон Сергія, який лежав на столі, і почала гортати листування. Повідомлення від Лізи були недвозначні: «Ти вдома сам? 😏», «Може, забіжу ненадовго?»
Маша спалахнула:
— Сам? Ненадовго? — вона швиргонула телефон на диван. — Сергію, ти серйозно? П’ять років шлюбу — і ось так?
Спроби виправдатися лише погіршували ситуацію. Маша, не стримуючи сліз, кричала, що довіряла йому, а він перетворив їхню домівку на дешевий бордель.
Сусіди, зацікавлені гучним голосом, вже визирали з квартир, але Маші було байдуже.
Вона схопила ту саму валізу, яку ще не встигла розпакувати, і голосно заявила:
— Я їду до мами. Подумай, як житимеш без мене. І без своєї Лізи, бо я їй таке влаштую на роботі — мало не здасться!
Двері грюкнули. Сергій залишився сам у дзвінкій тиші, дивлячись на горнятко з котиками.
Він розумів: Маша не з тих жінок, які прощають зраду.
А тим часом Маша вже сиділа в таксі й набирала повідомлення: «Катю, збирай дівчат. Мені терміново потрібен план помсти».
Що було далі?
Маша справді не жартувала — передала скріншоти листування Лізи її керівнику.
Сергій намагався вибачитися, але Маша подала на розлучення.
А через пів року вона познайомилась із новим чоловіком — пілотом, завдяки якому, як вона жартувала, більше ніколи не запізнювалась на рейси.
Але це вже зовсім інша історія.
