45-річний Олексій Кудашкін зручно влаштувався у своєму улюбленому кріслі, передчуваючи чудовий вечір. Ось-ось мав розпочатися важливий матч. Кубок кубків — справа серйозна. Чоловік навіть щільно зачинив двері вітальні, щоб ніхто не заважав. Ще трохи реклами, і…
Раптом за дверима пролунав знайомий звук — хтось нявчав. Це був його улюбленець — кіт Василь, який вимагав, щоб його впустили.
«Гаразд, — подумав господар квартири, — Васю можна. Він же теж справжній чоловік, футбол поважає».
Олексій підвівся та відчинив двері, але кота там не було.
— Дивно, мабуть, здалося, — пробурмотів він собі під ніс і повернувся на місце. Пройшло всього кілька хвилин, як за дверима знову пролунав голосний нявкіт.
— Вася, та скільки можна? Сам би вже давно навчився відкривати двері! — сердито сказав Кудашкін, різко потягнув ручку, визирнув у коридор… і знову не побачив кота.
Матч почався, але фанат футболу вже не міг спокійно сидіти. Він точно чув нявчання! Вирішив розібратися: зробив вигляд, що відійшов, і завмер у тиші, прислухаючись.
І ось, коли почулося протяжне «мяууу», чоловік миттєво вискочив у коридор і встиг помітити, як до спальні перевальцем біг Жорик — улюблений папуга дружини, еклектус.
— Ах ти ж, фарбований півень! Ну, зараз я тобі покажу! — Кудашкін підтягнув шорти і рвонув було за птахом, але в цю мить з вітальні пролунали шалені крики натовпу та голос коментатора, який зривався від захоплення:
— ГОООЛ! Це неймовірно! Так! Так! Це було чудово!
Алексій кинувся до телевізора, розуміючи, що найважливіший момент гри вже позаду. Звісно, можна буде переглянути повтор, але це зовсім не те.
Господар квартири кипів від злості. Він не раз жартував, що зварить суп із цього нахабного папуги. Але зараз ця думка здалася йому не такою вже й смішною…
Після матчу Олексій вийшов на балкон, де стояла клітка, але хитрий Жорик з сумом дивився на господаря і перетягував свої іграшки в спеціальний ящик — прибирав свою територію.
Еклектуси — напрочуд розумні птахи. Недарма їх називають благородними папугами. Вони не тільки вимовляють окремі слова, а й будують правильні фрази, ідеально імітуючи звуки. Вони чарівні, кмітливі та швидко підкорюють серця.
Все це Катерина неодноразово розповідала своєму чоловікові. Вона давно мріяла про такого папугу, але через його високу вартість покупка постійно відкладалася. І ось настав момент, коли Олексій сам подарував дружині еклектуса, про що тепер неймовірно шкодує.
Два роки тому їхній єдиний син Іван закінчив школу з відзнакою і вступив до Будівельного університету в Москві. Тепер він навчається на архітектурному факультеті та живе далеко від батьків.
Після від’їзду сина Катерина почала дуже сумувати. Її нічого не тішило, і чоловік вирішив будь-що повернути їй гарний настрій.
Він радився з друзями, знайомими, перечитав безліч інформації в інтернеті. Усі джерела сходилися в одному: щоб допомогти близькій людині впоратися з сумом, потрібно здійснити її заповітну мрію.
Не мудруючи, Олексій просто запитав дружину, чого вона бажає найбільше. Виявилося, що Катя мріє про внуків і про розумного папугу.
Питання з онуками — завдання Івана, яке він коли-небудь вирішить. А ось папуга… Кудашкіну не давала спокою лише його висока ціна, але заради коханої дружини він пішов на це.
Так у домі з’явився Жорик — він же Жора, він же Гога. Катерина повністю занурилася у виховання «хлопчика». Жорик швидко освоївся і незабаром став повноправним господарем у квартирі, віддаючи перевагу ходьбі ніж польотам.
Кота Василя він ігнорував і зовсім не боявся. Вася також не звертав на нього уваги. Дружби між ними не було, але й ворожнечі теж.
Дратував Жорик лише Олексія. І не тільки тому, що тепер чоловік і кіт опинилися на другому плані після птаха, а й тому, що папуга був хитрим і нахабним. Наприклад, якщо Георгій просив у Катерини смаколик, а вона йому відмовляла, він йшов на хитрість.
Чекав, поки Олексій зайде на кухню, і стрибав йому під ноги. Кудашкін, звичайно, обходив його, але Жорик падав і починав жалібно пищати. Катерина одразу підбігала:
— Льоша, ти що, Жорика штовхнув? Наступив? Вдарив?
— Та не чіпав я твого Жорика, він сам упав, — обурювався чоловік.
— Чомусь поки тебе немає, він не падає, а як тільки ти поруч — обов’язково зачепиш його, — сердито відповідала Катя. — Можна ходити акуратніше? Ти ж як слон, чесне слово.
— Я навіть не торкався його! — обурювався Олексій, але дружина вже не слухала його, а ніжно годувала папугу й оглядала його крила на наявність пошкоджень.
— Папуги повинні сидіти в клітках, — невдоволено пробурмотів чоловік. — А цей ходить по квартирі, як господар. Скоро нам з Василем взагалі місця не залишиться.
Кіт, наче розуміючи розмову, зістрибнув з підвіконня і сів поруч з господарем. Олексій обійняв його та тяжко зітхнув. Папуга ж підлетів ближче до Каті, усівся на шафу і вигукнув:
— Пора на роботу! Льошо, пора на роботу! Вася, геть!
— Ось, будь ласка, — кивнув на папугу Кудашкін. — Скоро він нас усіх побудує і змусить марширувати. І все через твоє виховання, Катя.
— Та годі тобі, — саркастично відповіла дружина. — Ти просто ревнуєш.
Вона почала пестити Жорика:
— Жорочка хороший! Жорочка гарний, розумний хлопчик! Мамина радість.
Олексій скривився, узяв кота і пішов до вітальні. Але незабаром сталася ситуація, через яку Кудашкіну, Василю та Жорику довелося залишитися на три тижні самим.
Катерина збирала валізу: вона мала вирушити у термінове відрядження до Владивостока. Олексію здавалося, що дружина більше за все переймається за свого папугу.
Вона лише побіжно згадала, що купила корм для Васі й продукти для чоловіка, а про харчування Жори говорила вже третій день:
— Нічого не переплутай, я тебе знаю, — суворо сказала Катя.
— Так, я все запам’ятав: каші, салати, пророщене зерно, горіхи, — зітхнув Кудашкін.
— І не тільки. Ягоди та фрукти обов’язково. На кілька днів я купила, а далі сам будеш ходити. Тільки не в магазин, а на центральний ринок.
— Їздити на інший кінець міста за ягодами для цього…, — Олексій не закінчив фразу, бо Катерина прострелила його поглядом.
— Раз на тиждень будеш давати Жорі вітамінку. Дві грами за прийом і не більше. Ти мене почув?
— Почув, почув, Катю, з твоїм улюбленцем усе буде чудово.
— Леша, ти не розумієшь всієї серйозності. Це дуже ніжна птаха. Щодня мий його мисочки та міняй воду. Щотижня промивай піддон, чисти жердь та іграшки. Велику частину доби Жорік має бути поза кліткою.
— Катю, ти про чоловіка менше хвилюєшся, ніж про свою пташку. Думаєш, мені не сумно? Хоч би борщу заздалегідь наварила на перші дні, — прискупився супруг.
— А я й зварю, — усміхнулася Катерина та обняла чоловіка.
Наступного ж дня після від’їзду Каті Жорик вирішив взяти владу в будинку у свої лапи. Бідна пташка ще не усвідомила, що райське життя закінчилося, i поки господиня не повернеться, треба сидіти тихіше води та нижче трави.
Георгій поводився жахливо й вимагав забагато уваги. Олексій вже почав підозрювати, що колись не витримає. Тоді йому спала на думку iдея: сусід Михайло Шмакін!
Михайло був студентом медичного унiверситету та мешкав в орендованiй однокiмнатнiй квартирi, за яку платили його батьки. Мати регулярно висилала йому грошi, але студенту завжди бракувало коштiв — вечiрки, дiвчата, i ось вiн знову голодний. Олексiй вирiшив скористатися ситуацiєю.
— Привiт, Мiшаня. Хочеш заробити? — без зайвих слiв запитав Кудашкiн.
— Звiсно, дядьку Льошо. А що потрiбно робити?
— Оце правильний пiдхiд! — зрадiв Олексiй. — Треба, щоб наш папуга пожив у тебе два тижнi. Всi необхiднi речi я надам. Тобi тiльки годувати його, прибирати в клiтцi та трохи розважати. Ну, або телевiзор вмикати — вiн iз ним непогано спiлкудіється.
— У вас балакучий папуга? Круто! — усмiхнувся студент, а потiм спохмурнiв. — А скiльки заплатите?
— П’ять тисяч, нормально? — запитав Кудашкiн.
— Сiм, — почав торгуватися Михайло.
— Шiсть i фрукти вам обом, по руках? — простягнув долоню Олексiй, i вони скрiпили угоду рукостисканням.
Наступнi пiвтори години з квартири в квартиру переносили речi Жорика. Папуга, спостерiгаючи за цим дiйством, притих i навiть втягнув голову в пiр’я. Олексiй помiтив це й вирiшив позбиткуватися:
— Що дивишся? Все, Георгiю. Продав я тебе. Вiдправляю в зоопарк, будеш жити з павичами. Iнших мiсць немає. Ось так, друже.
— Катi розкажу, — буркнув папуга, — ганьба Джунглям! Розкажу Катi!
— Розкажеш, розкажеш, мрiй далi, — засмiявся Олексiй.
На новому мiсцi Жорик два днi мовчав. Михайло навiть засмутився:
— Дядьку Льошо, ви ж казали, що вiн балакучий!
Але через три днi папуга заговорив… Навiть не заговорив, а заспiвав! I цим зiрвав побачення, до якого студент готувався. До Михайла прийшла дiвчина, довго милувалася гарним птахом, поки той раптом не заспiвав: “Ну що ж ти страшна така, ти така страшна. I ненамальована страшна, i нафарбована…”
Дiвчина обурилася й пiшла. Але Михайло не засмутився: якщо образилася на папугу — значить, дурна, а таких Шмакiн не любив. Краще вже провести вечiр за комп’ютером i поспiлкуватися з Жориком.
За два тижнi студент i сусiдський папуга так здружилися, що Михайло навiть просльозився, коли прийшов час повертати Жорика.
— Як почну заробляти, обов’язково куплю собi такого, — зiтхнув Шмакiн, передаючи птаха Олексiю.
Дома Жорик швидко освоївся. На згадку про життя у студента вивчив кiлька молодiжних слiв, проспiвав приспiв пiснi групи “Кiно” i навчився робити комплiменти дiвчатам.
Завтра мала повернутися дружина, тому Кудашкiн i кiт Вася намагалися Жорику догодити, щоб Катерина не дiзналася про його двотижневий “вiдпочинок”. Але скандалу уникнути не вдалося.
Увечерi за столом, коли всi випили по келиху шампанського, Жорик чiтко промовив:
— Женечка гарна, Женечка мила, поцiлуй мене, крихiтко.
Усi застигли, витрiщившись на папугу, а той, наче нiчого не сталося, продовжив:
— О, моя дорогенька. Женечка хороша, хороша крихiтка.
— Хто тут був, поки мене не було? — з прищуром запитала Катя.
— Кать, ну що ти, нiкого ж не було! — злякався Олексiй.
— Та точно приводив когось! Бачиш, як очi забiгали! — додала теща.
Катя почала збирати чоловiковi речi в чемодан.
— Кать, ну стривай! — кинулася заспокоювати її мати. — Давай розберемося.
Довелося Кудашкiну зiзнатися. Викликали й студента, який пiдтвердив кожне слово. Скандалу уникнули, але тепер Олексiй зрозумiв: з Жориком краще дружити i поменше базiкати в його присутностi.
“Слава Богу, що я й справдi нiкого не приводив, а то б точно вилетiв разом iз валiзою”, — подумав Олексiй i полегшено зiтхнув.
