– Я не збираюся цього року святкувати свій день народження, – категорично заявила Лілія, побачивши чоловіка на кухні з чашкою кави в руках.
– Чому? Ще тиждень тому ти щось планувала, – Олексій зупинився біля вікна, злегка здивований.
– Який у цьому сенс, якщо твоя мама знову перетягне на себе всю увагу? – Лілія вирішила не ходити навкруги, висловивши свою думку прямо.
Олексій усміхнувся, поставив недопиту каву на стіл і повільно підійшов до дружини.
– Ти про минулорічний день народження, коли мама впала і потягнула сухожилля? – поцікавився чоловік, взявши Лілію за руку.
– Не тільки про цей, але й про той, що був рік до того, і за два, і за три роки! – Лілія нервово відсунулася від Олексія.
– Так просто виходить. Ти ж не думаєш, що мама робить це навмисне? – Олексій посміхнувся, хоча вже й сам сумнівався у своїх словах.
– Як це не думаю? Ще й як думаю! Більше того, я впевнена! – Лілія плеснула в долоні. – Скільки ми у шлюбі, стільки років твоя мама не дає мені нормально відсвяткувати день народження!
Олексій розгублено знизав плечима, але в голові несподівано промайнула думка, що дружина має рацію.
За чотири роки шлюбу Надія Михайлівна щоразу знаходила спосіб привернути увагу до себе у день народження Лілії. То вона падала і вимагала допомоги, то скаржилася на спеку, якої ніхто, крім неї, не відчував, то заявляла, що її нудить від страв, приготованих іменинницею. Усі ці витівки псували настрій гостям і змушували Олексія проводити частину вечора з матір’ю.
– Тепер ти розумієш, чому я не хочу святкувати? – Лілія схрестила руки на грудях, очікуючи відповіді.
– Можливо, цього разу так не буде? – нерішуче припустив Олексій. – Або ми просто не скажемо мамі про святкування?
– Ти пропонуєш не запрошувати твою маму? – здивувалася Лілія, хоча сама не раз про це думала. – Якщо вона дізнається, то образиться…
– Якщо ти запросиш лише подруг, думаю, вона цього не помітить, – з радістю запропонував Олексій.
Лілія погодилася, вирішивши цього року змінити традицію і запросити лише подруг.
За три дні до дня народження свекруха зателефонувала, щоб обережно з’ясувати плани Лілії.
– На вихідні нічого не запланували? – холодно запитала Надія Михайлівна.
– Ні, – збрехала Лілія.
– А батьки твої не збираються приїхати?
– Ні, – байдуже відповіла Лілія.
– Зрозуміло, – задумливо сказала свекруха, швидко попрощалася і поклала слухавку.
У день народження, поки гості збиралися, Надія Михайлівна кілька разів телефонувала Лілії, удаючи, що забула про свято.
– Що це за голоси у тебе на фоні? – тривожно запитала вона.
– Подруги приїхали привітати, – вирішила зізнатися Лілія.
– Привітати? З чим? Ах, так! У тебе ж день народження. Дивно, що мене ніхто навіть не нагадав! Мабуть, тому, що мене не запросили? – з образою промовила свекруха.
– Я не кликала родичів, лише подруг, – пояснила Лілія.
– Я й не напрошуюся, – різко відповіла Надія Михайлівна і поклала слухавку.
Через десять хвилин вона зателефонувала Олексію. Коли він завершив розмову, його обличчя було серйозним.
– Мама впала зі стільця, коли вішала фіранки, просить приїхати, плаче, – повідомив він.
– Як і очікувалося. Лише дізналася про гостей, одразу вирішила переключити твою увагу на себе! – з сарказмом відповіла Лілія.
Олексій замислився і, зітхнувши, сказав:
– Я поговорю з нею…
Через годину він повернувся додому.
– Ти не повіриш! Як тільки я почав говорити про її витівки, вона буквально злетіла з дивана і почала метушитися по кімнаті. Це театр одного актора!
– Думаєш, вона заспокоїться? – запитала Лілія.
– Ні. Але наступного разу поїдемо святкувати за місто і вимкнемо телефони, – з посмішкою запропонував Олексій.
