Бабуся Марійки — Ніна Миколаївна — залишилася в її пам’яті доброю, лагідною та чуйною бабусею. Діда вона пам’ятала нечітко: уривки дитячих спогадів зберегли лише різкий і неприємний запах самокруток, поту та грубий, владний голос. Бабуся відгукувалася про нього дуже погано — і бuв її, і oбражав майже щодня без жодної причини.
Працював дід на залізниці: щодня разом із напарником вони проходили кілька кілометрів колій, виявляючи несправності, усуваючи їх одразу, якщо це було можливо, а в інших випадках повідомляли ремонтну бригаду про місце поломки. Робота була важка тим, що треба було ходити затемна, за будь-якої погоди, і це сильно позначалося на здоров’ї. У ті часи держава безкоштовно видавала путівки до санаторіїв і лікувальних закладів — дідові також не раз пропонували, але він постійно відмовлявся.
Взимку в нього сильно заболіло травмоване коліно. Лікар виписав лікування й настійливо порекомендував поїхати в санаторій на оздоровлення. Дід хоч і побоювався медиків, але шанував їх безмежно, тому вирушив на лікування покірно, прихопивши зібрану бабусею велику коричневу валізу з чорною пластиковою ручкою.
Бабуся була щаслива — цілих три тижні свободи від чоловіка! Вона насмажила велику миску насіння, вийшла на вулицю й пригощала всіх сусідок, ділячись своєю радістю. Три тижні без смороду тютюну, без докорів, штурханів і виливаного у відро борщу за те, що кропу в ньому було «занадто багато» або «недостатньо».
Через два тижні листоноша принесла Ніні Миколаївні телеграму, в якій було написано: «Я до тебе не повернусь, буду з Галею жити».
Бабуся кілька разів перечитала це речення, не вірячи власним очам, потім упала на коліна й голосно вигукнула: «Господи, за що ж ти мені таке щастя послав!?» Радості її не було меж.
Найперше, що вона зробила — зібрала всі дідові сорочки та штани, які їй доводилося щодня прасувати. Згори поклала всі його документи й винесла зібрані вузлики й валізи в сарай — щоб навіть духу діда в домі не залишилося.
Коли у діда закінчилася відпустка, він з’явився вдома, уладнавши всі справи щодо переведення на нову роботу, дід остаточно виписався з дому, зібрав речі, прихопив ощадкнижку і пішов без жодних пояснень. Бабуся не стала допитуватись — боялась, що ще передумає та повернеться. Разом із донькою у вихідний день вони рушили до міста — обирати шпалери. Раніше дід категорично забороняв клеїти шпалери, тому стіни в будинку залишалися вибіленими вапном. Та цього разу, крім шпалер, купили ще й тканину для нових фіранок. Бабуся дістала швейну машинку, і, наспівуючи собі щось під ніс, почала шити довгі штори — ті самі, про які мріяла не один рік. Дід же змушував вішати коротенькі завіски на мотузці, що прикривали хіба половину вікна. Вона зневажливо називала їх «портянками» і терпіти не могла.
У дворі вона власноруч, за допомогою сапи, знищила весь молодий самосад, а на його місці висадила ніжні паростки полуниці. Так само безжально викорчувала зарості колючої малини — це була єдина ягода, яку визнавав дід. Він споживав її і свіжою, і у вигляді варення, тоді як ані черешня, ані слива, ані полуниця його не цікавили — забороняв навіть садити.
У хаті бабуся без жалю викинула всі старі надщерблені тарілки й дістала подарований колись на роботі сервіз — тепер щодня користувалась ним із задоволенням. Зі столу нарешті зникла стара біла клейонка, на якій давно вже стерся будь-який візерунок. Газову конфорку вперше за довгі роки вимкнули — більше не треба було економити сірники, як це було раніше: синє полум’я горіло на плиті безперервно багато років.
Біля раковини з’явилось запашне мило з ароматом суниці. Дід не дозволяв мити руки з милом — вважав, що достатньо просто сполоснути водою, а митися з милом треба лише в лазні, раз на тиждень. Бабуся ніби розквітла — навіть зморшки згладились. У хаті стало людно: забігали сусідки, радились щодо городини. Сама ж бабуся почала ходити в гості, пригощаючи домашніми пирогами з лісовими грибами.
І навіть волосся в неї почало темніти біля коріння, ніби роки почали відмотуватись назад. Свати, звісно, не забарились — самотні чоловіки почали придивлятись. Але тут бабуся була твердою, як кремінь: усім залицяльникам категорично відмовляла. Другий шлюб її не цікавив. І прожила вона свої роки щасливо — у затишку, в оточенні дітей та онуків.
