В історії автомобілебудування вистачало нестандартних рішень, які й сьогодні викликають подив. Причому сміливі інженерні експерименти з’являлися не лише у дорогих флагманських моделях. Яскравий приклад — Volkswagen Passat покоління B3, який на фоні конкурентів вирізнявся повною відсутністю класичної решітки радіатора. Спробуймо розібратися, чому конструктори пішли на такий крок і яким чином охолоджувався двигун цього «народного» німецького автомобіля.
Відмова від «зайвого»
Решітка радіатора — елемент простий, але не без суперечливих моментів. Через неї повітря потрапляє у підкапотний простір, забезпечуючи природне охолодження двигуна. У більшості випадків зустрічного потоку достатньо, щоб мотор не перегрівався навіть без активної роботи вентилятора.
Водночас така конструкція погіршує аеродинаміку: повітряні завихрення, особливо на великій швидкості, збільшують опір. Крім того, через отвори в передній частині кузова всередину потрапляють камінці, бруд і комахи. Радіатор поступово забивається, гірше віддає тепло, а іноді навіть пошкоджується, що може призвести до витоку охолоджувальної рідини.
З урахуванням цих факторів інженери Volkswagen вирішили відмовитися від традиційної решітки у Passat B3. Автомобіль отримав незвичний зовнішній вигляд, який одразу привертав увагу, а коефіцієнт аеродинамічного опору знизився до 0,28 — дуже гідний показник для кінця 1980-х років.
Як мотор не перегрівався
Навіть сьогодні більшість автомобілів усе ще мають решітку радіатора. Виняток — електрокари, де система охолодження організована зовсім інакше. Але як же вдалося обійтися без неї наприкінці минулого століття, коли технології були значно простішими?
Для цього фахівці розробили оригінальну систему прихованих повітряних каналів, яку назвали Bottom breather — тобто «дихання знизу». У нижній частині бампера, під номерним знаком, розмістили спеціальний повітрозабірний елемент. Через нього потік спрямовувався пластиковими кожухами безпосередньо до радіатора та ефективно його охолоджував.
Завдяки цьому система вийшла відносно герметичною. Це позитивно вплинуло не лише на аеродинаміку, а й на акустичний комфорт — рівень шуму на швидкості помітно знизився. Узимку з’явився ще один бонус: закритий підкапотний простір допомагав двигуну довше зберігати тепло і не переохолоджуватися під час руху трасою.
Не менш цікаво було вирішено й питання забору повітря для самого двигуна. Вхідний патрубок розмістили прямо за логотипом Volkswagen, у якому зробили спеціальні прорізи.
Втім, деякі власники згодом встановлювали неоригінальні панелі з класичними отворами, повертаючи авто звичний вигляд.
Чому від ідеї відмовилися
Попри очевидні переваги, експлуатація показала й слабкі сторони такого рішення. Нижній повітрозабірник не лише не захищав радіатор від листя та бруду, а іноді навіть сприяв їх накопиченню. Очищати систему доводилося значно частіше, ніж у машин із традиційною схемою. Узимку ж усередину потрапляв сніг, який згодом замерзав і знижував ефективність охолодження.
Ще одним мінусом стала складність конструкції. Пошкодження пластикових каналів або кожухів одразу погіршувало тепловідведення. Усунути таку несправність десь у дорозі було непросто, що могло обернутися серйозними проблемами для водія.
З погляду дизайну відсутність решітки теж припала до смаку не всім. Для багатьох брендів вона стала впізнаваною рисою — достатньо згадати, наприклад, «ніздрі» у BMW. Passat без решітки виглядав футуристично й нестандартно, але вже за кілька років ефект новизни зник, і концепція втратила свою привабливість.
