Чоловік зовсім не любив її. І, насправді, це не було таким вже страшним. Багато успішних жінок мають чоловіків, які давно охололи до них. Так уже є в житті…
Чоловіки таких жінок більше за все на світі любили владу і гроші: влада до влади, гроші до грошей. Вони вирощували ці гроші, як прекрасні квіти, насолоджуючись дощем грошей і всевладдям. Це так захоплює: бачити, як сотні, тисячі, сотні тисяч жалюгідних людей схиляються перед ними і тремтять! Це вражаюче, захоплююче — чи може бути порівняння з цим відчуттям жебрацької жіночої любові? Якщо лише жінка не буде повзати перед тобою на колінах і цілувати твої черевики. А краще… жінка, яка б’є, ледве жива, до напівсмерті!
Це було страшно. Несамовито. Галя боялася вечорів. Її спокійний і раціональний Андрій перетворювався на звіра. Він мучив її тіло і душу.
— Для чого я на тобі одружився, люба? — ласкаво пояснював чоловік, стираючи з кінчика її розбитого рота краплину крові, — Жінка — це плоть від плоті, кров від крові свого чоловіка! В горі і в радості! Ти повинна знати, як мені важко, як мені погано тягнути цей нестерпний вантаж. Ти повинна мені допомагати, ти повинна страждати разом зі мною, ти повинна взяти біль на себе. І страх, і мої невдачі… Ти повинна, ти повинна, ти повинна платити за своє красиве життя і життя своїх дітей.
І Галя платила. Дорогою ціною. Тремтячи уві сні, ридаючи у своїй прекрасній ванні, ховаючись від людей у саду, Галя платила, платила, платила, і не бачила жодного виходу з цієї «прекрасної та чудової» життя.
Діти росли і все більше віддалялися від неї. Що їм Галина? Вона не вкладала душу у їхнє виховання, була для них лише «парадною мамою». Потім — джерелом грошей. Галина намагалася налагодити з ними стосунки, намагалася поговорити по душах, але Влад та Марианна ухилялися від зайвих ласк — у них було своє, кипуче, багате, сповнене пригод і вседозволеності життя. Часто від Марианни пахло алкоголем. А у Влада чомусь застигали очі.
Галина зрозуміла, занадто пізно зрозуміла, що бездарно і глупо зіпсувала своє життя. За красивою картинкою, як за ширмою, ховалася брудна, потворна, нікчемна реальність, втекти від якої можна було лише, зробивши останній крок у безодню. Галя поступово готувала себе до цього кроку. Вона не бачила іншого виходу і не хотіла бачити.
— Галино, совість у тебе є? Тобі не соромно? — родичка, з якою Галя не бачилася вже довго, не соромилася в виразах, — батько помер — навіть на похорони не приїхала! Мати до ліжка прикована! Ти справжня стерва! Ліків навіть не купила, до лікарні не відвезла бідну людину, якщо для тебе мати — ніхто!
Хвиля палкого сорому накрила Галю. Вона зовсім забула про це почуття! Сором, сором! Галина витерла піт з чола. І ось вона скаржиться на свою долю? Може, і правильно, що їй дана ТАКА доля? Є за що!
Галя відпросилася у чоловіка з поважної причини. Він, звісно, поморщився.
— Не вистачало ще проблем, так ще й це… Звісно, треба поїхати. Як ти могла забути, ти ж прекрасно знаєш, що будь-який жалюгідний журналіст обов’язково зацепиться за цей факт і хайпанить по повній! А в мене вибори на носі! Візьмеш Петрова. Не обмежуй себе в коштах — найкраща клініка, ліки, все, що треба… Нехай усі бачать, яка ти дбайлива донька. Все, йди, йди, Галино, не мели перед очима, мені працювати треба!
Галя, побачивши свою маму, не стримала сліз. Жахливі умови в кімнаті, її убогість, вічна сирість і занедбаність вбили Галю на місці. Мама впізнала доньку, але нічого сказати не змогла — після важкого інсульту. Тітка, складши руки на грудях, не обирала виразів:
— І що ти ридаєш? Чого ридаєш? Совість заїла? А де ти була раніше, дочечка розкішна? А?
Галя передала тітці пачку грошей.
— Дякую вам, тітко Маріє. Дякую. Я подбаю про маму.
І вона дійсно подбала. Тепер у її житті з’явився хоча б якийсь сенс. Вона могла спокутувати хоча б частину своєї провини. І найголовніше — вона хоча б на деякий час могла звільнити себе від звіра, який ховався за респектабельним і надійним обличчям Андрія.
— У нас дуже хороший лікар, — переконувала Галину завідувачка відділення, — він — лікар від Бога!
Так, згідно з вдячними відгуками про клініку, стало відомо, що Мезенцев Олексій Дмитрович — справжній лікар від Бога. Світило! Чудотворець! Він зможе поставити маму на ноги. Інсульт не вирок. Можливо, так станеться, що мама вийде з цієї клініки на своїх ногах! Галина в це вірила. Вона навіть не сподівалася — вона знала, що так і буде.
Доктор Мезенцев підняв голову від документів, коли Галя, постукавши, обережно увійшла до його кабінету. Він подивився на неї — худорлявий, непомітний, без усмішки. Але його очі… Очі, як у святого, світилися внутрішнім добром і… знанням вищого сенсу, мабуть… І раптом Мезенцев побліднів і широко усміхнувся. І його усмішка була такою… такою… Тільки усмішкою він міг би вилікувати будь-кого.
— Добрий день, Олексію Дмитровичу! Я — Галина. Я по поводу Іванової Ірини…
Він не дав їй договорити.
— Так, так! Я знаю, я в курсі. Я вам допоможу, Галино. Значить, вас звуть Галина…
І він дійсно допомагав. Він був терплячим, щирим і безмежно добрим. Він був надійним, спокійним і рішучим. Він був прекрасний, як Чехов: коли і обличчя, і одяг, і думки! І справа не тільки в зовнішності! Справа була в душі. А у Мезенцева була чиста, чудова, неперевершена душа. Як можна було не закохатися в такого? Галя потяглася до нього, немов магнітом. Вона до нього, а він до неї.
— Альошка, любий, чому я не зустріла тебе раніше? — Галя гладила Мезенцева по щоках, — як я могла жити без тебе? Як я існувала без тебе всі ці роки, Лешо? Мій милий…
— Чудово жила, — Олексій поцілував Галину в очі. — Напевно, краще за всіх. Ти дуже змінилася, Галя. Але ти все та ж — недосяжна зірка. Місячне світло. Найкрасивіша дівчина на землі! Я завжди думав про тебе. Я пам’ятав тебе все своє життя. Я щасливий бути з тобою. Більше я тебе нікуди не відпущу.
— Ти — мій таємний прихильник, — посміхнулась Галя.
— А ти пам’ятаєш той старий, побитий автобус? Пам’ятаєш, як ти демонстративно відвернулася від мене, заздрісна красива дівчинка? Пам’ятаєш, як на тебе пильно дивився якийсь ідіот? Я не міг відірвати від тебе очей. Я тоді був безмовний. Я тільки міг мовчки дивитися. Пам’ятаєш?
Галя згадала.
— Чому я не послухала ту стару ворожку? Чому я, чорт візьми, не послухала її?
Вони вирішили не розлучатися. Не зважаючи ні на що. Він так довго чекав її. Вона так довго жила без нього. Галя навіть не почеснила повідомити про це чоловіку. Навіщо? Нехай обходиться без неї цей могутній, всевладний, великий Андрій, центр всесвіту, ніщо без серця і душі. Діти? Діти зрозуміють. До того ж, вони й не згадають про її існування. Як Галя колись не згадувала про своїх нещасних батьків. Камінь, ні — валун у її городі. Вона постарається пережити це. Якось…
Але Андрій, цей всевладний Андрій, не хотів обходитися без Галини. Він ніколи не прощав нікого і нічого. Це перше. А друге — ось-ось мала початися передвиборча кампанія. Сенсаційна новина: світська дама, дружина відомого бізнесмена, кандидата на виборах, втекла до головного лікаря відомої клініки, що спеціалізується на серцево-судинних захворюваннях! Який поворот! Який скандал! Ось-ось на світ з’являться деякі пікантні подробиці їхнього сімейного життя з колишнім чоловіком.
Цього Андрій допустити не міг!
«Настояще світило, гордість нашої клініки Олексій Мезенцев, — згасло. Всі ми, його колеги, численні пацієнти, рідні та друзі — сумуємо через незамінну, страшну втрату. Олексій Дмитрович, повертаючись із клініки, потрапив у автомобільну аварію і швидко помер. Серце лікаря зупинилося назавжди. Прощай, Олексію! Ми будемо тебе пам’ятати завжди».
Літери в некролозі, опублікованому в районній газеті, пливли. Текст було важко прочитати, а нечітка, огидна фотографія лікаря зовсім не нагадувала його, справжнього Альошу. Людину, яку любила. Єдиного. Назавжди.
Сльози пекли. Наче не сльози текли по щоках, а сірчана кислота. Серце рвалося від душевного болю, і ця біль поглинала фізичну. Він не торкнувся обличчя — йому було невигідно псувати зовнішність ідеальної дружини депутата. Але ось із тілом він «попрацював» добре. Тіло ж ніхто не побачить. На животі він вирізав мерзенне слово. На спині гасив недопалки. Він пинав її, як тряпку. Пинав і ніжно вимовляв:
— Потерпи ще трохи, люба. Через три роки ти випадково потонеш у морі. Або тебе з’їсть зла акула. Або вкусить змія. У цих морях з дружинами поважних людей всяке трапляється. І все одно вони, дурепи, їдуть і їдуть на ці закордонні курорти. Медом їх там намазано? А я не дарма сказав: відпочивати треба на батьківщині! — він вдарив її по каліченої животі, — на батьківщині треба відпочивати! Ти зрозуміла?
Вона втратила рахунок ударам. Він озвірів і повністю втратив контроль. І в черговий раз Андрій розмахнувся з усієї сили і…
Галя поглянула у вікно напроти. Знову цей неприємний дощ, який заливав усе літо, все сонце і все її нудне життя. Але, правда, в автобусі було тепло – і це вже добре. Чомусь Галі стало незручно. Вона перевела погляд і помітила худорлявого непомітного хлопця. Його очі світилися, ніби в його голові хтось увімкнув лампочку. І раптом він усміхнувся. Справді! Весь він наче сяяв ізсередини!
Галя усміхнулась у відповідь і легенько помахала йому рукою. Той, почервонівши, відразу пересів до неї.
— Привіт, Альошка! – сказала вона.
— Як ви мене знаєте? – очі хлопця здивовано розширились.
— Та просто. Знаю – і все! А мене Галею звати. І давай, Лешка, на ти.
— Галя, пробач, я так за тобою пильно спостерігав. Дурень, чесне слово. Але ти… ти така красива! Можна я тебе… запрошу в кіно?
Галя кивнула в знак згоди.
— Можна! Тільки спочатку заскочимо до моїх батьків. Не хочу, щоб вони хвилювались.
