Екран телевізора мерехтів рівним блакитним світлом, вириваючи з темряви вітальні контури бездоганно розставлених меблів. Галина сиділа на дивані, підібравши ноги й відчуваючи приємну вагу вовняного пледа на колінах.
У квартирі панував той особливий порядок, який можливий лише за відсутності чоловіків і малих дітей. Кожна дрібничка стояла на своєму місці, а ворс килима зберігав пухку м’якість, не прим’яту чужими кроками.
Раптовий скрегіт металу в замковій щілині прозвучав, мов постріл у порожнечі. Галина повільно перевела погляд на двері, відчуваючи, як усередині все стискається в тугий, напружений вузол.
У передпокій увалився Борис, принісши з собою запах сирого асфальту та якусь недоречну, розв’язну бадьорість. Він був не один, і це було водночас передбачувано й боляче.
Слідом за ним, ледве не зачепивши плечем дзеркало, увірвалася тоненька дівчина у виклично яскравій пуховику. Христина — так він представив її в короткому повідомленні тиждень тому, коли пішов «розбиратися у своїх почуттях».
Борис навіть не спробував зняти взуття, прямуючи просто в центр вітальні й залишаючи на світлому покритті брудні, виразні сліди. Його обличчя світилося тією фальшивою впевненістю, яку вдягають як маску перед цинічним вчинком.
— Галя, ми прийшли, — заявив він, навіть не глянувши дружині в очі. — Ситуація, коротше, така: ми з Христиною вирішили, що досить тулилися по знімних кутках.
Христина тим часом, надувши губи та притискаючи до себе величезну плюшеву іграшку, зневажливо оглядала простір. Її погляд ковзав по фамільному фарфору та важких рамах картин з виразним, не прихованим презирством.
— Квартира велика, три кімнати, місця всім вистачить, — продовжував Борис, розправляючи плечі й намагаючись здаватися значнішим. — Але нам потрібна спальня, там ліжко з хорошим матрацом, у Христини спина слабка, їй не можна спати на абиякому.
Галина мовчки натисла на паузу, й у кімнаті запанувала тиша, яку порушувало тільки важке дихання чоловіка. Вона дивилася на людину, з якою прожила понад два десятиліття, і бачила перед собою зовсім чужого.
— Посунься, Галя, нам потрібна спальня, — додав він, коли мовчанка стала для нього нестерпною. — А ти переберешся сюди, на диван, він цілком зручний для однієї людини.
Галина повільно опустила ноги на підлогу, відчуваючи ступнями звичну прохолоду ламінату. У голові не було хаосу, тільки дивна, майже лячна ясність, яка приходить перед вирішальним боєм.
— Ми житимемо як сучасні люди, без оцих ваших старих забобонів, — Борис уперто провадив свою тираду, удаючи, що не бачить погляду дружини. — Будемо як шведська сім’я, поки питання з поділом майна не вирішимо остаточно.
Христина зробила крок у бік коридору, що вів до святині цього дому — спальні. Вона обережно торкнулася дверної ручки, ніби перевіряючи, наскільки легко їй здасться це нове місце.
— Борік, тут якось… душно, — пропищала вона, зморщивши свій акуратний носик. — І взагалі, цей стиль позаминулий вік, треба все здерти й пофарбувати стіни в перлинно-рожевий.
Галина підвелася, поправляючи складки домашньої сукні. Спокійно, без зайвого поспіху, вона прямувала до великої шафи-купе, де зберігалися речі, підготовлені на крайній випадок.
Борис самовдоволено хмикнув, вирішивши, що мовчання дружини означає повну й беззаперечну покору. Він чекав бурі, сліз і биття посуду, та така поступливість тішила його самолюбство.
Галина дістала з полиці звичайну коробку з-під взуття, яка стояла там ще з минулого сезону. Взяла з тумби чорний маркер і повільно намалювала на кришці великий, жирний хрест.
Чорнильні лінії вбиралися в картон, перекреслюючи назву фірми й сам зміст цього предмета. Борис і Христина спостерігали за її діями з нерозумінням та легким острахом.
— Гаразд, Борисе Валерійовичу, спальня ваша, — голос Галі звучав рівно й глибоко. — Але спершу прийміть від мене цей символічний подарунок.
Вона урочисто вручила коробку чоловікові, який машинально взяв її обома руками. Христина витягнула шию, очі її алчно блиснули під шаром дорогої косметики.
— Це стартовий набір для вашого нового життя, — ледь помітно всміхнулася Галина. — Відкривати можна тільки в спальні, коли повністю роздягнетеся і вимкнете верхнє світло.
Борис самовдоволено хекав, відчуваючи легке тремтіння в коробці. Його уява, підігріта словами про інтимну атмосферу, миттю намалювала картинки з дорослих каталогів.
— Бачиш, Крис, я ж казав, що Галька в мене світова жінка, — підморгнув він коханці. — Може, там якісь іграшки для дорослих? Ну, стара, здивувала!
Парочка швидко сховалася за дверима спальні, і незабаром звідти почувся звук повернутого ключа. Галина залишилася стояти в порожній вітальні, дивлячись на зачинені двері, за якими тепер вершилася її помста.
До неї долинув хихіт дівчини, скрип ліжка, яке вони з Борисом вибирали разом десять років тому. Потім — шелест одягу, що падає на підлогу, і характерне шарудіння перед насолодою.
Галина пройшла на кухню й налила собі склянку прохолодного журавлинного морсу. Вона пила повільно, маленькими ковтками, дивлячись у вікно на вогні міста, що засинає.
Вона одягла пальто, взяла заздалегідь зібрану сумку з документами та ключами від іншої квартири. Тим часом у спальні щось гупнуло, і сміх різко змінився переляканим вереском.
— Ой, фу, Боря, що це таке?! — голос Христини зірвався на писк.
— Навіщо тут ватні палички та якісь баночки з зеленню?!
Галина зупинилася перед дзеркалом у передпокої, легенько поправивши пасмо волосся, що вибилося з зачіски. Із зачиненої спальні долинали шалене шелестіння пакетів і сердите бурмотіння її чоловіка.
— Зеленка? Дитячий жарознижувальний сироп? — Борис звучав так, ніби не може осягнути суті того, що відбувається. — Галя! Та ти що, зовсім дахом поїхала?! Це що за насмішка така?!
Двері до спальні розчахнулися так різко, що сухі квіти у вазі здригнулися. Борис вискочив у коридор у самих трусах, червоний як буряк— від люті, розгубленості й сверблячки.
— Ти що нам підсунула, я питаю?! — він струснув коробку, і з неї на підлогу викотився флакон із антисептиком.
Галина підійшла ближче, зовсім не реагуючи на його агресію. Вона простягла руку й натиснула вимикач, вмикаючи найяскравіше, безжальне світло, що підкреслило кожну деталь.
Потім вона рішуче взяла Бориса за підборіддя і повернула його голову до великого дзеркала. Той спробував вирватися, але завмер, побачивши власне відображення.
— Я не натякаю, Борю, я констатую факт, — промовила Галина тихо, але так, що це прозвучало гучніше за крик. — Глянь уважно на себе.
На лобі, грудях і шиї Бориса, виразно освітлених лампою, проступали великі водянисті червоні плями — ніби дрібні опіки, що раптово розповзлися по його шкірі.
— Учора до нас приїжджала наша дочка, Світлана Борисівна, — продовжила Галина рівним голосом. — Ти з онуком Олежиком три години стрибав, грав у «конячку», катав його на спині й обціловував.
Борис скам’янів. Його рука машинально торкнулася живота, де свербляча пляма вже розповзалася ще швидше. Кристина, що визирала зі спальні в самій білизні, з переляком затулила рота долонею.
— В Олега сьогодні вранці підтвердили вітрянку, — холодно додала Галина. — Я перехворіла нею ще в молодшій школі, а ти, наскільки пам’ятаю з твоєї медичної карти, — ні.
Борис зблід до синюватого кольору, тож червоні плями стали видаватися темними проваллями. Кристина перелякано оглядала свої плечі та руки, шукаючи хоч якийсь натяк на висип.
— І що тепер робити?! — Кристина притиснула до себе плюшевого ведмедя, ніби він міг її врятувати. — У мене в понеділок важлива зустріч, я не можу захворіти!
— А те, люба моя, що у дорослих чоловіків цей вірус проходить значно важче, — Галина подивилася прямо на дівчину. — Температура за сорок, свербіж до непритомності і повна втрата чоловічої сили на місяць.
Вона зробила паузу, дозволяючи словам повільно провалюватися в їх злякані голови.
— Організм буде зайнятий виживанням, не до ваших обіймів, — тихо додала Галина. — Тож коробка з чорним хрестом — це ваш перепустка в світ суворого, справжнього карантину.
Борис гарячково почухав спину й озирнувся, наче шукаючи втечу. Кристина вже ридала, розмазуючи туш і лаячи той день, коли повелася на «харизматичного дорослого мужчину».
— Будете один одного зеленкою мазати, — Галина поправила ремінець сумки. — Дуже ніжний процес, саме те, чого вам хотілося — зближує так, що не роз’єднати.
Вона підняла валізу, що стояла в тамбурі, й зробила крок за поріг. Борис, шкандибаючи, кинувся за нею, мало не збивши Кристину з ніг.
— Галя, почекай! Не кидай мене! У мене все тіло палає, мені вже мариться! Хто мне робитиме компреси?!
— Твоя нова муза, — спокійно відповіла вона, не озираючись, натискаючи кнопку виклику ліфта. — Вона ж молода, енергійна, прагне змінювати світ.
Ліфт дзенькнув, двері розсунулися, запрошуючи її в простір без brехні та принижень. У дверному прорізі лишилися двоє — Борис, укритий плямами, і тремтяча Кристина.
— Ой, ледь не забула, — Галина зупинилася на порозі кабіни. — Квартиру я вчора здала.
Борис застиг із простягнутою рукою. Кристина перестала ридати й відкрила рота від шоку.
— Кому здала?! Це ж наше житло! — заволав Борис, голос його зривався.
— Бригаді малярів з іншого регіону. Вони суворі, працюють з ранку, завтра о восьмій будуть тут.
Галина натиснула кнопку першого поверху.
— Я сказала їм, що в спальні живуть два аніматори, які спеціально розмалювалися в зелений горох. Тож ведіть себе чемно, не свербіть — шрами залишаться на все життя.
Двері зімкнулися, перекриваючи галас, що знову здійнявся всередині. Галина вийшла на вулицю й підставила обличчя під дощ, що змивав залишки минулого.
Епілог
Минуло два тижні. Галина сиділа на терасі невеликого заміського будиночка, який орендувала на час змін. Перед нею стояла склянка соку, а в руках — книга, до якої давно не доходили руки.
Телефон безперервно пищав від Борисових повідомлень: то благав пробачити, то знову проклинав. Малярі виявилися веселими хлопцями і швидко поставили «анімаційну парочку» на місце.
Кристина втекла вже на другий день, коли температура Бориса зашкалювала, а його тіло стало суцільною зеленою плямою. Зовнішність була дорожчою за «почуття».
Галина заблокувала номер і вперше за довгий час відчула тишу — справжню, внутрішню.
Вона більше нікому не дозволить вимагати від неї «посунутися» там, де вона господиня.
Її нове життя лише починалося — життя без тих, хто не цінує ні доброти, ні вірності. Галина закрила книгу й поглянула на яскравий, чистий захід.
