Аліса поступово приходила до тями, відчуваючи, як страх пронизує кожну клітину тіла. Голова розколювалася від дикого болю, а в роті стояв металевий присмак — суміш крові та чогось гіркого. Вона лежала на вологій бетонній підлозі, вкрита пліснявою та слизьким нальотом. Над нею тьмяно миготіла лампочка, кидаючи тривожні тіні на сірі стіни.
Аліса спробувала поворухнутися — та зрозуміла, що руки й ноги туго перев’язані грубою мотузкою, що врізалася в шкіру. Паніка охопила її. Де вона? Як сюди потрапила? Озирнувшись, вона побачила ті самі сірі стіни, іржаві труби, калюжу в кутку. Просто підвал, але для неї — справжня камера.
В голові промайнули уривки спогадів: обличчя Сергія, біль у шиї, темрява… По щоках покотилися сльози, коли вона усвідомила, в якій пастці опинилася. Думки плутались, тіло скував холодний піт, а в душі оселилось відчайдушне безсилля.
Три дні тому Аліса повернулась додому раніше. Хотіла зробити чоловікові сюрприз — купила його улюблені тістечка й гарне вино. Тихо відкрила двері власним ключем — і почула жіночий сміх зі спальні. У грудях все стиснулося, залишивши крижану пустоту.
У кімнаті Сергій був із якоюсь жінкою — ефектною блондинкою років тридцяти. Вони так захопилися, що не помітили її одразу. Чоловік схопився, почав щось пояснювати, але Аліса мовчки рушила до виходу. Пакет із тістечками випав із рук на підлогу.
— Зачекай! — вигукнув він, накидаючи халат. — Це не те, що ти подумала!
— А що тоді? — спокійно, але з крицею в голосі, спитала вона.
Сергій зам’явся, шукаючи виправдання.
— Але ж я тебе кохаю!
— Кохаєш мене чи мої гроші? — гірко зиркнула на нього. — Ти ж пам’ятаєш умови шлюбного контракту: зрадиш — залишишся ні з чим. Завтра я подаю на розлучення.
Вона вийшла, грюкнувши дверима. Сергій залишився стояти, перекошений від люті. Аліса ж, попри бурю всередині, виглядала зібраною.
Сівши в авто, вона завела двигун. Руки тремтіли, але рішучість не похитнулась — вона мала їхати до адвоката. Та раптом гострий біль пронизав шию. Аліса озирнулася — біля неї стояв Сергій із шприцом у руці.
— Пробач, люба, — прошепотів він із усмішкою. — Але без грошей я не залишуся.
Все навколо попливло. Сили покидали тіло, свідомість згасала. Востаннє вона відчула, як опускається на сидіння… і темрява.
Прийшовши до тями, Аліса опинилась у вологому підвалі. Сергій сидів на старому стільці, курив і насмішкувато дивився на неї. У його очах не було жалю.
— Нарешті прокинулась, — сказав він, стряхуючи попіл. — Я вже замовив тобі похорон. Один знайомий патологоанатом випише довідку про смерть від інфаркту. А я стану багатим вдівцем.
— Ти збожеволів… — прошепотіла Аліса, намагаючись вивільнитись.
— Ні, навпаки — нарешті прокинувся. Думаєш, мені подобалося вдавати люблячого чоловіка? Слухати твої моралі? Терпіти? Краще вже одразу все отримати.
Він загасив сигарету, встав і попрямував до виходу:
— Скоро повернусь. Подумай, як тобі піти з життя — швидко чи повільно.
Аліса смикалась у мотузках, але сил майже не залишилось. Відчай стискав груди — вона розуміла, що на межі.
За кілька годин Сергій закинув зв’язану Алісу в багажник. Дорога була довгою, тряскою. В темряві вона намагалася запам’ятати повороти, але марно. Нарешті машина зупинилась.
— Приїхали, крихітко, — сказав він, витягуючи її.
Навколо — густий ліс. Сосни, як стіна. Ані сліду людей. Сергій міцно прив’язав її до дерева.
— Тут тебе ніхто не знайде, — прошипів він із задоволенням. — А звірі зроблять свою справу. Я ж буду горювати й отримаю всі твої гроші.
Завів двигун і зник. Аліса закричала, кличучи на допомогу. У відповідь — тиша і шелест гілок. Голос осип, сльози котились. Ліс здавався безмежним, байдужим і глухим. Кожен шурхіт викликав паніку.
І раптом із-за дерев з’явилася темна масивна тінь. Серце Аліси завмерло — вовк! Від жаху вона закричала й знепритомніла.
Прокинулася вона від того, що хтось обережно розв’язував мотузки на її зап’ястях…
Перед нею стояв чоловік років сорока, з втомленим, але добрим обличчям і уважним поглядом. Поряд, помахуючи хвостом, сидів великий німецький вівчар — саме його Аліса й сприйняла за дикого звіра.
— Як вас звати? — тихо запитав чоловік. — Я Єгор, єгер у цих місцях. А це Джек, мій пес. Він вас і знайшов.
— Аліса… — прошепотіла вона, все ще не вірячи, що жива. — Мене хотів убити мій чоловік…
Єгор нахмурився, але не став допитуватися. Обережно допоміг їй піднятися — ноги тремтіли, слухались погано. Він підтримував її, поки вони повільно йшли вузькою стежкою до невеликої дерев’яної хатини, яка для Аліси здавалася справжнім порятунком.
Усередині панували тепло й затишок. Пахло деревиною й лісовими травами. Єгор посадив її в м’яке крісло біля каміна, обробив зап’ястя, налив гарячого чаю з медом і цілющими травами.
— Пийте, — лагідно сказав він. — Це заспокоїть. Ви вже в безпеці.
Аліса зробила ковток і вперше за довгі години відчула спокій. Він не став задавати зайвих питань, не вимагав пояснень. Просто був поруч. Його голос і спокійна впевненість стали її опорою. Вперше за довгий час вона знову відчула, що може довіряти.
Наступного дня вона розповіла йому свою історію — як зустріла Сергія на діловій вечері, як закохалась, як втратила батька й отримала у спадок його справу. Як склали шлюбний договір, який мав її захистити, але не вберіг.
— Тато завжди казав, що гроші притягують небезпечних людей, — зітхнула вона, вдивляючись у полум’я каміна. — Але я була занадто наївною, щоб це усвідомити.
Єгор слухав мовчки, лише іноді підкидаючи дрова. У його погляді вона читала розуміння й глибоку внутрішню біль — він теж знав, що таке зрада.
— Мені шкода, що вам довелося це пережити, — нарешті промовив він. — Але ви живі. А це означає, що у вас є шанс усе почати спочатку.
Цієї ночі Аліса вперше заснула без жахіть. Поруч на підлозі лежав Джек, а Єгор задрімав у кріслі. Вона почувалася захищеною, як ніколи раніше.
Вранці Єгор сказав спокійно, але твердо:
— Тут залишатися небезпечно. Сергій може повернутися. Треба діяти.
Вони доїхали до міста на старому УАЗику. У лікарні зафіксували сліди насильства, а в поліції Аліса написала заяву. Слідчий уважно вислухав і пообіцяв допомогу. Розпочалося розслідування.
А тим часом у ресторані «Золота рибка» проходили поминки за «померлою» Алісою. Сергій у дорогому чорному костюмі зображав убитого горем вдовця. Поруч сиділа його коханка — Світлана.
— Аліса була надзвичайно доброю людиною, — говорив він гостям, показово витираючи «сльозу». — Не уявляю життя без неї…
Світлана підтримувала його, граючи роль співчуваючої. Присутні були зворушені його «горем».
Та раптом двері з гуркотом відчинилися. На порозі стояла жива й здорова Аліса в супроводі поліції. У залі запанувала тиша.
— Сподіваюся, ви за мною скучили? — з холодною посмішкою сказала вона, ступаючи вперед. — Особливо ти, мій любий чоловіче.
Сергій зблід. Бокал вислизнув з його руки й розбився об підлогу.
— Розкажи всім, як саме я померла, — голосно промовила Аліса, підходячи ближче.
Сергій почав гарячково виправдовуватися, але голос тремтів. Поліцейські наділи на нього кайданки. Разом із ним затримали й підкупленого патологоанатома, що був серед гостей.
— Я не хотів її вбивати! — кричав Сергій, коли його вели. — Це все Світлана підмовила!
Та ніхто його вже не слухав. Гості дивились із огидою. Аліса стояла в центрі зали, й відчувала, як з її плечей спадає страх останніх місяців. Жахіття закінчилося.
Згодом вона дізналася від дільничного правду про Єгора. Колись він був успішним підприємцем, мав будівельну компанію. Та найближчий друг і партнер зрадив його, підставивши під кримінальну справу. Єгор втратив усе — бізнес, свободу, добре ім’я. Три роки відсидів за злочин, якого не скоював.
Після звільнення не зміг повернутися до старого життя. Розчарувавшись у людях, оселився в лісі, став єгерем. Багато років жив сам, лише з псом Джеком.
Коли Аліса прийшла до його дому, він саме колов дрова.
— Дякую тобі за все, — сказала вона, простягаючи чек. — Будь ласка, візьми.
Єгор похитав головою:
— Мені не потрібні гроші. Я допоміг тобі, бо так треба було.
— Тоді забери мене з собою, — несподівано прошепотіла вона. — Я більше не хочу міста. Не хочу бути нічиїм трофеєм або засобом досягнення мети.
Єгор здивовано подивився на неї і вперше за довгі роки щиро посміхнувся.
— А ти зможеш жити подалі від усього?
— Навчуся, — відповіла Аліса. — Поруч із тобою я відчуваю, що знову живу.
Минуло два роки. Аліса продала більшість спадку, залишивши лише трохи для стабільності. Тепер вона жила в лісі з Єгором. Навчилася готувати на печі, читати сліди, визначати погоду по хмарах.
Їхнє кохання було щирим і чистим — двоє людей, які втратили віру в життя, знайшли її знову в обіймах одне одного.
Одного дня Аліса повернулася від лікаря, усміхаючись, і показала знімок УЗД:
— Дивись. Наша родина скоро збільшиться.
Єгор ніжно обійняв її. Вони довго стояли так, мовчки. А Джек весело замахав хвостом, наче теж розумів — у нього незабаром з’явиться новий друг.
