– Ти в курсі, що завтра у нас гості? – поцікавився Ігор, зайшовши на кухню з телефоном у руках.
– Які ще гості? – Наталя завмерла й строго подивилася на чоловіка.
– Я вирішив зробити тобі сюрприз на день народження. Запросив моїх родичів. Має бути весело! – з гордістю промовив він.
– Сподіваюся, ти жартуєш, – відмахнулася дружина. – Ти ж прекрасно пам’ятаєш, як минулого року все обернулося катастрофою. Я ж тоді чітко сказала – більше жодних свят вдома. Особливо з твоїми родичами.
– Ну не перебільшуй! Випили трохи, подискутували…
– І мало не зруйнували нам квартиру разом із надіями на нормальний вечір! – додала Наталя.
– Але ж ти сама завжди повторюєш, що день народження – родинне свято. От я й вирішив зробити його справді родинним.
– Родинне – це коли ми з тобою вдвох у затишному ресторанчику при свічках. А не я знову цілий день бігаю кухнею, щоб приготувати купу страв для твоїх рідних!
– Ну вже як є. Мама сказала, що приїде з тьотю Людою. Ще Сергійко з дружиною й дітьми, ну і Лєнка – без неї ж ніяк. Я не міг їм відмовити. Ти ж знаєш, яка в мене мама…
Наталя тяжко зітхнула. Вона знала, що Ігор насправді хотів як краще, але його постійне потакання матері дратувало все більше.
Подружжя було разом уже п’ятнадцять років. Їхній шлюб був міцним, але, як у кожній сім’ї, не без труднощів. Ігор працював менеджером у великій компанії, а Наталя займалася домом і вихованням дітей. Вона завжди була чудовою господинею – готувала, прибирала, організовувала свята.
Ігор, хоча й любив дружину, часто забував, що шлюб – це не тільки його бажання. Йому важко було усвідомити, що навіть якщо Наталя офіційно не працює, їй також хочеться вийти в світ, розвіятись, відпочити від рутини.
Коли Наталя сказала, що хоче провести день народження в тиші, Ігор чомусь сприйняв це по-своєму. І, як зазвичай, зробив усе на власний розсуд.
– Ти що, зовсім не зраділа? – розгублено спитав він, помітивши її мовчання.
– Звісно, рада, – відповіла Наталя, намагаючись стримати роздратування. – Просто було б добре, якби ти попередив заздалегідь. Я б хоч морально підготувалась.
– Але ж це мав бути сюрприз! – заперечив Ігор. – Та й нічого складного – накрити стіл, купити щось до столу.
– Тобі завжди все здається простим, – з прикрістю мовила Наталя, зачиняючи вікно.
Їй хотілося сказати, що святкування серед шумного натовпу – це не відпочинок, але вона стрималась. Ігор намагався зробити їй приємне – і вона не хотіла псувати йому настрій.
Наступного ранку Наталя прокинулася без особливого ентузіазму, хоча мала б радіти – сьогодні її день народження. Але вчорашня розмова залишила після себе неприємний осад. Їй не хотілося вставати, бо вона знала – щойно ступить на підлогу, почнеться метушня. Ігор тим часом весело готувався на кухні, базікав по телефону з мамою.
– Так, звісно, мамо, Наташа все приготує! Вона ж у нас золоті руки!
Наталя скривилась. Вона не мала наміру весь день крутитися біля плити. А тут ще й телефон задзвонив – це була її подруга Маргарита.
– З днем народження, кохана! Бажаю всього найкращого! І щоб твої бешкетники не приносили двійок! – розсміялася Маргарита.
– Привіт, Риточка! Дякую!
– Що плануєш сьогодні? Яка удача – день народження в суботу!
– Знаєш, Ігор знову запросив родичів. Каже, у них так заведено. Тепер маю готувати весь день…
– Що?! Наташо, це ж твій день народження, а не кулінарний марафон! Ти серйозно?
– А що робити? Він же вже всім пообіцяв.
– Та хай сам і готує! А ти збирайся – я забираю тебе і їдемо в театр. У мене два квитки на прем’єру.
– В театр?.. А гості?
– А нехай Ігор розважає своїх гостей. Хоче святкування – хай і відповідає. Ти не служниця.
Наталя замислилася. Ідея покинути все й вирватися з цього «свята» була дуже привабливою.
– Ти права, – сказала вона нарешті. – Я це заслужила. О котрій вистава?
– Я заїду о третій. Посидимо перед цим у кафе, побалакаємо.
Наталя поклала слухавку, відчула полегшення й пішла готуватись. Ігор на сніданок зробив млинці – це максимум, на що він був здатен.
Час спливав, а Наталя замість готування сіла з в’язанням і дивилась серіал. Ігор почав нервувати:
– Ти впевнена, що все встигнеш? Може, краще почати готувати?
– Ти хочеш, щоб я весь день стояла біля плити? – з іронією перепитала Наталя.
О другій вона почала збиратися: одягла улюблену сукню, нафарбувалась. Коли вийшла зі спальні, Ігор здивовано глянув:
– А ти куди зібралась?
– В театр. Рита подарувала мені квитки. Я йду святкувати.
– А гості?
– Це ж ти їх покликав – от і розважай. Я вирішила відпочити. І не забудь про торт!
Вона вийшла, залишивши Ігоря одного на кухні з порожнім столом. Йому довелося швидко шукати доставку – пиццу, роли, салати.
За дві години приїхали гості. Мати Ігоря – Алевтина Петрівна – з пиріжками, за нею тітка Люда, Сергій із сім’єю.
– А де іменинниця? – спитала мати, оглядаючи квартиру.
– Наташа… затримується, – невпевнено промимрив Ігор.
– Що значить затримується? Вона ж домогосподарка…
– Вона з подругою пішла в театр.
– В театр?! А нас хто годувати буде?!
– Я вас нагодую. Ходімо до столу.
На столі гостей зустріли коробки з доставкою.
– Це що, обід такий? – тітка Люда була явно вражена.
– Я вирішив зробити сучасне святкування, – виправдовувався Ігор.
– Сучасне?.. – Алевтина Петрівна була шокована. – Ти навіть яєчню толком не приготуєш, а тут ціле застілля!
– Але ж я старався…
– Це ганьба! – сердито кинула мати. – Я не витрачатиму час на таке. Ми йдемо. Хай твоя дружина просить пробачення, якщо хоче, щоб ми ще приходили!
Гості один за одним почали збиратись. Сергій кинув напослідок:
– Дякую за вечерю. Наступного разу попереджай, що буде дієта.
Ігор залишився сам, за столом з холодною піцою та порожніми коробками.
Пізно ввечері Наталя повернулась додому в чудовому настрої. Побачивши чоловіка в самоті, з розгромленою вечерею, запитала:
– Як усе минуло?
– Жахливо. Мама оголосила бойкот. Вимагає, щоб ти просила пробачення.
– Я? За що?
– За те, що ти не залишилась і не нагодувала гостей.
– А чому я маю вибачатись за твої рішення?
– Ти права…
– Я більше не гратиму за маминими правилами. Ми вже дорослі, пора самим вирішувати, як жити.
Наступного дня Ігор подзвонив мамі:
– Привіт, мамо. Я хочу, щоб ти знала – Наташа не винна. Це я запросив гостей.
– Ну звичайно! Вона тобою крутить, а ти радієш! Така дружина має думати про нас, а не про театри!
– Якщо ти й далі будеш її ображати, нам доведеться обмежити спілкування.
– Якщо ти обираєш її, то я з тобою більше не говоритиму!
І Алевтина Петрівна поклала слухавку. Минуло кілька тижнів – і вона так і не вийшла на зв’язок. Навіть онукам не подзвонила.
Наталя лише знизала плечима:
– Усе через один обід. Це так по-дитячому.
– Так, – зітхнув Ігор. – І знаєш, мені вже байдуже.
Нарешті, у сорок років, Ігор зрозумів: настав час жити своїм життям, а не за вказівками мами.
Дякую за коментарі та репости!
