Під час своєї другої декретної відпустки Дарина прийняла важливе рішення – більше ніколи не повертатися на попередню роботу. Вона з жахом згадувала начальника, який міг з розмаху відчинити двері та увірватися до невеличкого офісу. Кожного разу, коли він отримував догану від керівництва, він зі злістю вихлюпував усе невдоволення на підлеглих, сиплючи необґрунтованими звинуваченнями.
Сьогодні Даша вперше відвела молодшу доньку Настю в садочок. Всього на кілька годин, але навіть за цей час можна встигнути чимало. Саме коли дівчинці виповнилося два роки, у Дарини виникла ідея – почати шити на замовлення речі для новонароджених.
– Та кому взагалі потрібні твої пелюшки? – невдоволено заперечив її чоловік Ігор. – У магазинах є все, що завгодно. Швидше і дешевше. Краще йди на роботу і не займайся дурницями!
Жінці було прикро, що чоловік не підтримує її починання. Але чому б не спробувати? До офіційного виходу з декрету залишався ще рік. Даша взялася до справи: фотографувала готові вироби, публікувала їх у соцмережах, виставляла оголошення на різних платформах.
Першими клієнтами стали її друзі та знайомі, які замовляли бортики для ліжечок, постільну білизну, м’які іграшки та навіть піжами. Наполегливість та працьовитість допомогли Дарині вже за пів року вийти на стабільний дохід, що дорівнював її минулій зарплаті в офісі.
Саме тоді вона наважилася серйозно поговорити з чоловіком про звільнення.
– Ігоре, я вирішила піти з роботи та почати працювати на себе, – несміливо сказала Даша.
– Ти занадто захопилася цією грою в швачку, – холодно відповів чоловік. – Досить дитячих забавок.
– А якби я шила для дорослих, ти ставився б до цього інакше? – з підозрою запитала дружина.
– Ні, – твердо відповів Ігор. – Я все одно вважаю це марною витратою часу. Ти тільки й робиш, що купуєш тканини, нитки, а потім сидиш і шиєш. А я, між іншим, після роботи хочу відпочити.
– Але якщо я вийду на роботу, тобі доведеться забирати Лену зі школи, іноді відводити Настю в садочок і брати лікарняні. Я не зможу справлятися з усім сама, – заперечила Дарина.
– Щось придумаю, – байдуже відмахнувся Ігор.
– У нас двоє дітей, і здається, їхнім життям цікавлюся лише я. Попросити тебе про допомогу неможливо! – обурилася Даша та пішла з кухні.
Чоловік лише закотив очі й пробурмотів щось собі під ніс.
Попереду у Дарини залишалося ще пів року, щоб розширити клієнтську базу. Вона працювала у кожну вільну хвилину, особливо ночами. Днем допомагала старшій доньці з уроками, а ввечері гуляла з дівчатками в парку. Жінка намагалася бути хорошою мамою, водночас будуючи власну справу. Часу на чоловіка залишалося все менше, та й бажання теж.
Ігор, бачачи, як дружина метушиться вечорами, спеціально вмикав телевізор на повну гучність, демонструючи байдужість не лише до її нового заняття, а й до родини в цілому.
– То що ти вирішила з роботою? – якось запитав він.
– Нічого не змінилося. Я залишуся працювати вдома. Ти ж сам бачив, як часто Настя хворіла цього року. Думаєш, мені на роботі постійно даватимуть лікарняні? І чи багато я тоді зароблю?
– Це не мої проблеми, – відрізав Ігор.
– Ні, любий! Це і твої проблеми теж. Ми – сім’я, – нагадала йому Даша.
– І що? Скільки ти заробляєш на своїх ганчірках? – зневажливо кинув він.
– Минулого місяця я заробила вдвічі більше, ніж на офісній роботі, – спокійно відповіла Дарина. – Вважаю, це непоганий дохід.
Ігор задумався, а потім, усвідомивши, що дружина заробляє не менше за нього, розлютився. Йому не подобалося, що Даша більше не благала його про гроші. Його обличчя спотворила гримаса злості.
– Роби, що хочеш. Але більше не проси в мене грошей! – кинув він і грюкнув дверима.
Дарина подивилася йому вслід, розуміючи, що чоловік дуже змінився за цей рік.
На вихідних вона домовилася з мамою, щоб та забрала дівчаток на ніч. Повернувшись додому, вона нарешті відчула полегшення – спокійний вечір без дитячого галасу.
Зі спальні долинав голос Ігоря. Він розмовляв по телефону.
– Вона мене вже дістала зі своєю машинкою! Каже, що звільниться з роботи. Ото вже вигадала! – жалівся він комусь.
Жінка підійшла ближче, затамувала подих і продовжила прислухатися.
– Звісно, мамо. Приїдемо. Завтра заберемо дітей і вирушимо до вас у село. Ти вже поговори з Дашею, приведи її до тями. А то її родичі зовсім не справляються, – сказав Ігор і поклав слухавку.
Настала тиша, Даша хотіла непомітно повернутися в коридор, але не встигла.
– А хто це тут підслуховує? – язвливо прошепотів чоловік прямо над її вухом.
Даша проковтнула клубок у горлі і поки думала, що відповісти, Ігор продовжив:
– Моя мати чекає нас цими вихідними всією сім’єю.
– Але я не можу. У мене є замовлення на вихідні. До понеділка повинні бути готові кокон і бортики. Ти уявляєш, скільки це роботи! – відповіла Даша.
– Перестань займатися дурницями. Родичі важливіші за якісь твої кокони, – чоловік невдоволено похитав головою.
– Це моя робота. Я обіцяла клієнту, і я виконаю все вчасно.
– Як ти смієш? Забула, хто тебе утримує? – вигукнув чоловік.
– Хто? Ти чи що? Коли ти востаннє давав гроші на дітей? Що? Не пам’ятаєш? От і я не пам’ятаю, – відповіла Дарина з ненавистю. – Я ніколи не підлаштовуватимусь під тебе чи твою матір! Тобі треба в село? Їдь! Можеш там і залишатися!
Даша відчула, як клубок підступив до горла, і поспішила піти, щоб не видати своїх емоцій. Опинившись на кухні, вона закрила обличчя руками, і сльози потоком покотилися по її щоках, вивільняючи накопичені почуття. Того вечора Даша подумки не раз подякувала своїм батькам за те, що вони взяли дівчаток до себе.
Через кілька годин вона вмилася, привела себе до ладу, забрала швейну машинку на кухню і працювала до півночі. Наступного дня Ігор, ніби нічого не сталося, зібрав свої речі і поїхав у село. «Це кінець», – зітхнула Даша, спостерігаючи у вікно за постаттю чоловіка, який колись був для неї найріднішою людиною, а тепер став чужим.
Увечері Даша отримала несподівану пропозицію від батьків: дівчатка могли залишитися у них ще на одну ніч. Даша була приємно здивована такому щасливому збігу обставин.
У суботу вона не тільки завершила всі справи, а й дозволила собі відпочити. Молода жінка купила пляшку червоного вина, увімкнула улюблений серіал і просто насолоджувалася спокоєм. Вперше за кілька місяців.
Ранок неділі був чудовим. Даша неквапливо приготувала собі сніданок і насолоджувалася ним, розмірковуючи про те, що батьки, напевно, втомилися з дівчатками за два дні. Виявилося, що вони провели час дуже активно: їздили в парк розваг, обідали в кафе, дивилися кіно і гуляли з бабусею та дідусем.
Коли Дарина з доньками повернулися додому, ніхто з них не здивувався відсутності батька.
– Дівчатка, – Даша присіла навпроти дочок. – Ми з татом розлучаємося. Він більше не житиме з нами.
– Чому? Він нас більше не любить? – наївно спитала Настя.
– Ні, це не так. Він як і раніше вас любить, просто наші з ним шляхи розійшлися.
– Любить він, як же! – буркнула Лєна.
– Лєно, ну що ти? – дорікнула їй мати.
– Все нормально, мамо, – спокійно відповіла старша донька.
З цього дня почалося нове життя. Даша зібрала речі чоловіка і залишила їх біля вхідних дверей. Вона припускала, що той повернеться і не сприйме її слова серйозно. Так і сталося: об одинадцятій годині вечора двері скрипнули, і Ігор увійшов.
– О! А це ще що? Ми кудись переїжджаємо? – здивовано запитав він.
– Тихіше, дітей розбудиш. Я припускала, що ти приїдеш раніше, – відповіла Даша.
– Що це все означає? – суворо спитав чоловік.
– Це означає, що ти можеш забрати свої речі і повернутися назад у село, – Даша знизала плечима.
– Ти не можеш мене вигнати! Без мене ти – ніхто! – вигукнув Ігор.
– Я подаю на розлучення. Тобі не зрозуміло? Мені набридло тягнути ще одну дитину, – відповіла Даша.
– Твої батьки цього не схвалять, – пробурмотів Ігор.
– Вже схвалили, – парирувала Дарина. – Думаєш про квартиру? Ти на неї не маєш жодного права. Квартира належить моїй матері. Але якщо хочеш, можеш забрати старий диван і мікрохвильовку.
Ігор подивився на дружину з ненавистю і мовчки пішов. На душі у Даші стало спокійно. Наступного ж дня вона написала заяву про звільнення, а через місяць їх розлучили. Даша не розраховувала на аліменти, але Ігор платив їх справно, можливо, почувався винним перед доньками.
Вона продовжила свою справу, оформила документи і почала сплачувати податки. Через деякий час Даша накопичила достатньо грошей, щоб переїхати з маленької квартири в простору трикімнатну. Вона хотіла, щоб у кожної доньки була власна кімната. Робота приносила їй задоволення і гарний дохід. Найбільше вона дякувала собі за складне, але важливе рішення – розлучитися з Ігорем.
У той час Ігор залишався жити в селі у матері. Щодня витрачав по дві години на дорогу в місто, але нічого не змінював у своєму житті. Його мати була переконана, що саме Даша зіпсувала йому життя, і розповідала про неї все найгірше родичам та знайомим. А коли дізналася, чого досягла колишня невістка, її ненависть стала ще сильнішою.
– Поїдь до них. Ти – батько, вона зобов’язана дозволяти тобі бачитися з дітьми, – настійливо говорила Алла Петрівна.
– Я не поїду. Мені соромно. Ти бачиш, якою вона стала? А я хто? – бурмотів Ігор собі під ніс.
– Ти повинен забрати у неї половину квартири. Скільки вона тобі нервів зіпсувала? Цілих дванадцять років. А скільки ти її утримував, поки вона по декретах гуляла? – не вгавала Алла Петрівна.
Ігор лише мовчки кивав, але в глибині душі розумів, що сам зруйнував своє життя. Даша була найкращою жінкою, яка могла йому трапитися, але він хотів підкорити її своїй волі. У результаті залишився ні з чим. Втрачати залишки своєї гордості він не хотів, тому більше ніколи не з’являвся на горизонті колишньої дружини.
