Олена Степанівна та Дмитро Володимирович — батьки мого чоловіка. З ними у мене одразу не склалися стосунки.
Я добре пам’ятаю, як вони прямо заявили мені, що я не підходжу їхньому синові, коли Толік вперше привів мене знайомитися.
Після нашого весілля все стало ще гірше. Свекруха постійно мене принижувала, ображала, і для цього навіть не потрібна була причина. Вона могла почати говорити гидоти просто так, без жодного приводу.
І, до речі, не лише я зіткнулася з цим. У Толіка є брат Льоша і сестра Наталя. Льоша давно створив власну родину, і його дружину Олену свекруха ненавиділа не менше, ніж мене.
Особливо Аллу Степанівну дратувала Олеся, дружина Льоші. Одного разу вона навіть штовхнула її зі сходів. Льоша тоді подав на батьків до суду, щоб домогтися компенсації за шкоду здоров’ю своєї дружини.
Кілька років тому сталося те, чого я боялася найбільше. Дмитро Володимирович став лежачим — у нього відмовили ноги. Йому був потрібен постійний догляд, адже сам він не міг обслуговувати себе. Алла Степанівна не справлялася сама.
Я сподівалася, що Наталя якось допоможе, але вона навчалася у випускному класі та готувалася до іспитів. Щось вона робила, але цілковито покластися на неї свекруха не могла. Олеся відмовилася допомагати, і це було зрозуміло після того, що сталося.
Залишалася я. І ось я кожного дня ходила до батьків чоловіка. Від Алли Степанівни я тоді наслухалася такого, що запам’яталося на все життя.
– Ти безмoзkа! – кричала вона. – Нічого робити не вмієш. Твої батьки не навчили тебе нічого! Що тут казати — самі колгоспники і нездари.
Це були ще її найлагідніші слова. Я терпіла, але зрештою сказала, що більше не буду приходити.
Толік мене зрозумів і пообіцяв розв’язати це питання. Він поговорив зі своєю мамою, пояснив ситуацію, і свекрусі довелося якось справлятися самотужки.
Я думала, що більше ніколи не переступлю поріг їхнього дому. Але згодом у Алли Степанівни почалися проблеми із серцем, і вона більше не могла доглядати за лежачим чоловіком.
Толік почав переконувати мене, що я маю допомогти його батькам.
– Я не буду приходити до твоїх, – сказала я. – Мені вистачило тих кількох тижнів, коли я доглядала за твоїм батьком. Дзвони брату й сестрі, хай допомагають. Або наймайте сиділку. Ви можете скинутися на це разом, якщо не хочете доглядати за батьками по черзі.
– Наталя навчається, у неї складна спеціальність. Льоша весь час зайнятий роботою. Та й взагалі, він із батьками не спілкується. Про Олесю навіть говорити не хочу — ти й сама все знаєш.
– Але брату це не завадило просити у матері гроші на машину для Олесі.
– Так, але вона сказала, що краще викине гроші, ніж віддасть невістці.
Ми довго обговорювали цю ситуацію, але я категорично відмовилася їхати до його батьків і жити там, щоб доглядати за ними. Я висловила все, що в мене накопичилося.
– А ти не ображай моїх рідних, – сказав Толік. – Я теж можу багато чого сказати про твоїх.
– Починай, – відповіла я. – Але не забувай, що вони у сто разів кращі за твоїх. Вони до тебе добре ставляться, завжди підтримують тебе, якщо ми сваримося. І вони нам допомагають, як можуть. А твої? Цього не скажеш про них.
Толік задумався, бо розумів, що я права. Зрештою він вирішив сам розібратися.
Мій чоловік кожного дня їздив до своїх батьків і протримався в такому режимі три тижні. Потім він поговорив із Наталею та Льошею. Сестра й брат не погодилися доглядати за батьками, але були готові скинутися на сиділку.
Сиділку знайшли за кілька днів. Свекруха була не в захваті від присутності чужої людини в домі, але їй довелося прийняти це.
Після цієї ситуації я почала замислюватися, що буде далі у стосунках із чоловіком, які вимоги він висуне наступного разу. Я впевнена, що це не останній виклик у нашій родині. Але поки розлучатися не планую, адже Толіка я хоча б знаю, а з іншим чоловіком усе доведеться починати спочатку.
