В інтернеті повно відео, де ентузіасти-експериментатори заливають у простий бензиновий двигун радянських часів якусь горючу рідину — і після кількох характерних «чихів» мотор запускається та продовжує працювати, ніби нічого дивного не сталося.
Звідси й виникає логічне запитання: як таке взагалі можливе? Невже справді можна лити в бак усе, що горить, і двигун настільки «невибагливий» до пального? Чи це була унікальна риса саме радянських моторів?
Насправді секрет зовсім не в марці автомобіля і не в якомусь особливому конструктивному генії. Уся справа в тому, як влаштовані карбюраторні двигуни старої школи.
Двигун не «знає», що саме він спалює
Двигун внутрішнього згоряння не має уявлення, що саме ви залили в бак. Ба більше, навіть сучасні мотори не здатні «проаналізувати» пальне на молекулярному рівні — що вже казати про старі системи.
Для мотора немає принципової різниці, бензин це, спирт чи гас. Він «розуміє» лише одне: чи є в циліндрі горюча суміш потрібної концентрації, яка здатна спалахнути від іскри під час стискання. У простих двигунах — таких, як мотори ранніх «Москвичів», мотоциклів, човнових моторів або стаціонарних генераторів — суміш утворюється дуже грубо, без будь-якої електроніки. За схожим принципом і сьогодні працюють дешеві чотиритактні китайські мопеди.
Карбюратор просто розпилює рідке пальне в потік повітря, а далі все вирішує фізика: випаровування та горіння. Якщо рідина здатна випаровуватися й горіти — мотор працюватиме. Потрібно лише «влучити» у правильні пропорції, тому спочатку двигун і чхає — адже система налаштована під бензин, а не під експерименти.
Чому спирт часто «працює»
З погляду фізики етиловий спирт — майже ідеальне горюче. Саме тому так багато роликів у стилі «завів дідівську розвалюху на горілці».
Октанове число спирту вище, ніж у бензину, отже він менш схильний до детонації й спокійно витримує стискання. Для примітивних моторів це навіть плюс. Спирт легко займається, горить рівно і, що важливо, краще поводиться на холоді: температура його випаровування нижча, ніж у важких бензинових фракцій. Саме тому в сильні морози старі двигуни інколи легше запускалися на спиртових сумішах, ніж на «дубовому» зимовому бензині.
Більше того, в автомобільних журналах тих років, в інструкціях для автопарків і навіть у навчальних посібниках прямо писали: за сильних морозів допускається додавання невеликої кількості спирту в бензин, щоб запобігти обмерзанню паливної системи. Йшлося насамперед про вологу, яка неминуче конденсувалася в баку й магістралях.
Вода при −10…−20 °C перетворювалася на крижані пробки, перекриваючи жиклери та канали карбюратора. Спирт фізично вирішував цю проблему: він змішується і з бензином, і з водою, знижує температуру замерзання суміші та не дає льоду утворюватися. Фактично це був примітивний, але дієвий аналог сучасних осушувачів пального.
У публікаціях завжди наголошували на мікродозах — десятки мілілітрів на бак, а не «залити замість бензину». Це була саме антифризна добавка, а не повноцінне альтернативне пальне. Тож легенда про спирт у баку з’явилася не з анекдотів.
Чому це не панацея
Навіть якщо повністю замінити бензин спиртом, двигун не руйнується миттєво. Але практичного сенсу в цьому небагато.
У спирту нижча питома теплота згоряння. Тобто з того самого об’єму він дає менше енергії, ніж бензин. Щоб отримати ту саму потужність, мотору потрібно спалювати більше пального. Карбюратор цього «не розуміє» і не вміє автоматично підлаштовуватися. У результаті двигун або втрачає потужність, або працює на збідненій суміші й перегрівається.
Є й інша проблема: спирт активно тягне вологу з повітря. А вода в паливі — це корозія, нестабільне горіння й поступове «вбивство» жиклерів.
Найпідступніший момент — мастило. Бензин сам по собі поганий мастильний матеріал, але спирт ще гірший. Він змиває масляну плівку зі стінок циліндрів і руйнує стару гуму, прокладки та шланги. Прості двигуни це терплять завдяки великим зазорам, низьким обертам і запасу міцності, але плата неминуча: прискорений знос, задири, підтікання. І за певних умов усе це може з’явитися дуже швидко.
Чому «старі» мотори все пробачали
Чим простіший двигун, тим менше в нього вимог до пального. Немає датчиків, електронного впорскування, тонких налаштувань — отже, немає й жорстких обмежень. Такі мотори пробачають бруд, сурогати, помилки й працюють там, де сучасні системи давно б відмовилися запускатися.
Тому спирт, бензин, суміші й різні замінники — це не магія і не особливі радянські лайфхаки, а прямий наслідок законів термодинаміки, горіння та випаровування. Просто раніше двигуни робили не «розумними», а витривалими. Коли ж з’явилися складні системи впорскування, датчики та каталізатори, спирт у баку з категорії «допустимо» дуже швидко перейшов у категорію «категорично ні». Але для старих моторів це справді могло працювати певний час.
Тож відповідь проста: так, двигуни справді могли запускатися майже на всьому, що горить, і навіть деякий час їздити. Але довгострокові наслідки такої «всеїдності» далеко не завжди були безпечними.
