— Та як же тебе занесло, дурна ти голово! Кому ти тепер треба з дитиною?! І як ти збираєшся її ростити? Я тобі не помічниця, запам’ятай!
Мати залишила Ольгу, коли тій було всього п’ять.
— Мамо, познайомся. Це Віра. Моя наречена. Ми одружуємось, мамо!
Вони зрадіють…
Мій запізнілий чоловік… Вперше вийшла заміж у п’ятдесят п’ять…
Він підійшов до мого столу в дешевій кав’ярні, коли я сиділа з паперовим стаканчиком остиглої кави в руці та дивилася у вікно, по якому невпинно стікав дощ.
У Насті почав рости жuвіт, а вітчим дивився на неї якось дивно і неприємно посміхався. Мама, спочатку нічого не помічаючи, одного разу все ж звернула увагу — і повела доньку до гінеколога. Лікарка лише поглянула — і зблідла…
Лена чудово розуміла: на батьківщині чоловіка її навряд чи приймуть із розпростертими обіймами, адже за всі роки шлюбу вона так і не змогла завагітніти. Їхала туди з важким серцем. А як би сама ставилася до такої невістки?
Із aрмії син повернувся не з порожніми руками, а з дитиною. Зазвичай таке буває з дівчатами, а тут — хлопець приїхав із немовлям.