Історії

Відтоді, як вона вигнала за двері свого благовірного, минуло рівно вісім років, два місяці й сімнадцять днів. Не те щоб вона рахувала кожну добу, просто ця дата назавжди закарбувалася в пам’яті як початок нової, справжньої історії. Їхній син, Женя, уже виріс, став самостійним чоловіком.

Родичі чоловіка вигнали мене на вулицю в старому халаті. Через рік я купила всю їхню вулицю і повісила на кожному будинку один і той самий банер.

У 65 я усвідомила, що найстрашніше — це не залишитися самій, а благати своїх дітей зателефонувати, знаючи, що ти для них тягар.

Чоловік мене побив і не прийшов у пологовий будинок. Додому я їхала сама — з двома немовлятами й комом у горлі… — Таксі на Кленову, вісім, — сказала я, перекладаючи сина на ліву руку, а правою пригортаючи до себе доньку.

«Ти вийшла за нього з розрахунку!» — верещала свекруха на весіллі. — Авжеж, — усміхнулася я, — щоб повернути те, що ваш батько 30 років тому вкрав.

— Чоловік вигнав мене на вулицю з двома дітьми, але за рік він впав навколішки й благав у мене грошей…

Люся була повна. Їй виповнилося тридцять, і вага сягнула 120 кілограмів. Можливо, в усьому винна була якась хвороба, збій у роботі організму чи порушення обміну речовин.

— «Ти нічого не досягла», — казав чоловік. Але він не знав, що його новий начальник — мій син від колишнього чоловіка.

— «Ти сіра миша без грошей», — сказала подруга. Але саме на моєму ювілеї вона стояла біля дверей із підносом