Історії

Чоловік запевняв, що його нічні відлучки — це робота, я не вірила й одного разу прослідкувала за ним до старого будинку, звідки долинав жіночий плач.

У 70 я зрозуміла, що найстрашніше — це не порожня квартира, а повний дім людей, яким ти не потрібна.

«Старі нам не потрібні», — сказали мені під час звільнення, але за пів року мій колишній бос прийшов до мене на співбесіду.

Чоловік і свекруха вигнали мене на мороз. А я, змінивши зовнішність, викупила їхній бізнес за копійки. Вони мене не впізнали…

Я обігріла стареньку в люті морози. Вранці її вже не було, але у дворі стояла новенька іномарка…

«Бабусю, ти нам більше не потрібна», — заявив онук, коли я відмовилася продати дачу, щоб оплатити його весілля.

«Ти стара невдаха», — скривився начальник, звільняючи мене. Він і гадки не мав, що я йду на побачення з власником усієї його компанії.

До 69 років я зрозуміла: найстрашніша брехня — це коли діти кажуть «ми тебе любимо», а насправді люблять твою пенсію та квартиру.

Син привів у дім психіатра, щоб визнати мене недієздатною, але він не знав, що цей лікар — мій колишній чоловік і його батько.