– Але ж ти розумієш, Аллочко, що на таких, як ти, не одружуються, – сказав спокійно Арсеній, – є жінки для кохання та приємного проведення часу. А є ті, хто бережуть себе до весілля. На жаль, ти до таких не належиш.
– А що в мені тобі не підходить, Арсеній? Я ж смачно готую, виглядаю чудово, в домі – чистота. Як жінка я ж тобі до вподоби? – Алла здивовано дивилася на чоловіка, якого вважала коханим.
– От саме це й погано! Ти вже зіпсована. Зрозумій: таких, як ти, не беруть за дружин. З такими просто зустрічаються – без зобов’язань. А одружуються з дівчатами цнотливими, у яких ти – перший. Щоб готова була ноги чоловіку мити й ту воду пити, як у прислів’ї. – Арсеній, задоволений тим, що сказав останнє слово, відвернувся до стіни й захропів.
А ще тиждень тому Аллочка сиділа з подругами в кав’ярні й ділилася планами: мовляв, життя налагоджується. Так, тридцять – не дівчина вже, але кар’єра є, житло, авто, виглядає чудово. Можна й заміж, і дітей народжувати! Тим паче, кандидат є – наче з мрії. Арсеній: ніколи не був одружений, жив окремо, хоча квартиру придбав сусідню з мамою. Чотирнадцять років різниці, красень, доглянутий, майже без шкідливих звичок і з серйозною посадою. Суцільне везіння.
Познайомилися на роботі – він прийшов до неї на прийом як пацієнт у стоматкабінет, а вийшов уже з закоханістю. Алла тоді працювала багато: і в поліклініці, і в приватній клініці, тож на особисте часу не вистачало. А тут – квіти, не банальні троянди, а півонії. У лютому! Ресторан… І закрутилося.
Тільки одне непокоїло: вже другий рік стосунків, а пропозиції руки й серця не було. Подруги натякали: пора Аллі заміж. Вона й сама це відчувала. Тож наважилась на розмову. Підняла тему перед сном – і почула: вона «зіпсована», «не для шлюбу».
В голові не вкладалося. Що він собі дозволяє?! Наступного вечора Алла знову зустрілася з подругами в кафе – порада була потрібна.
– Уявіть собі, дівчата, – почала Алла, – він мені сказав, що я вже не та! Що на таких не одружуються!
– Ти серйозно?! – здивувалась Катерина. – Та ти ж красуня, розумниця, самодостатня!
– Каже, що тільки на цнотливих одружуються. А я, мовляв, третій сорт – бракована. І що мені тепер робити? В усьому іншому він мені підходить: розумний, із грошима, в ліжку все добре.
– Алло, кидай його, поки не зламав тобі самооцінку, – хмикнула Ліка.
– А ще краще – привези його до нас! У нас з Мишком якраз річниця – десять років шлюбу! Нехай подивиться, що таке сім’я, – додала Катя.
Вирішили: запросити. Арсеній, який зазвичай не любив таких заходів, раптом погодився. І навіть за кермо сів сам. Алла вже передчувала приємний відпочинок із подругами – нарешті не вона буде вести назад.
На дачі в Каті та Мишка було по-домашньому: діти, шашлики, пташки, песик Шкіпер носився, ніби мав невидиму батарейку.
Застілля тривало з полудня до вечора. Старші розійшлися, діти вклалися спати. За столом залишилися «свої» – подруги, господарі й Арсеній.
Пили чай з ягідним пирогом, говорили. І тут Арсеній знову розпочав своє:
– От скажіть мені, Катю, чому Алла досі не одружена? Ви ж от уже десять років в шлюбі.
– Ну, не всім пощастило закохатися на третьому курсі, як мені, – знизала плечима Катя. – Алла тоді вчилась, працювала, часу не мала.
– А ви виходили заміж цнотливою?
– Та ви що?! – Катя засміялась. – Ми з Мишком з першого курсу разом!
– Але ж він був першим?
– А вам що, паспорт показати? – обурився Мишко. – Моєю дружиною стала, і крапка.
– Ось, бачите! Значить, вона була «чистою». Це повага. А як одружитись із жінкою, що мала до тебе кількох? Це ж сором для родини!
– А що у вас за рід такий поважний, що вам обов’язково «без минулого» подавай? – засміялась Ліка. – Так чого ти тоді Аллі надії давав?
– Я нікому нічого не обіцяв, – знизав плечима Арсеній. – Ваша подруга сама мала б розуміти: вона жінка другого сорту. А для шлюбу з нею потрібні серйозні причини. Я їх не бачу.
– А я, значить, і взагалі третій сорт, розлучена з дитиною, – усміхнулась Ліка. – Жаль тебе, чоловіче. Тебе й твій рід.
– Ти як з жінками в моєму домі розмовляєш? – піднявся Мишко. – «Сорти» у нього! Сам ти прострочена оселедець! – Він схопив Арсенія й витягнув на двір. Йому це було не складно – два метри зросту, кремезний.
– Геть звідси! Псувати свято не дам. Якби не дівчата – давно б набив тобі пику. Ти нам не гість.
– Аллочко, я їду. Ти зі мною чи лишаєшся? – гордо виголосив Арсеній, підхоплюючи сумку.
Алла, заливаючись сміхом, відповісти не змогла. Арсеній, не дочекавшись її підтримки, грюкнув хвірткою й поїхав.
– Ну, Мишко, спасибі, – хихикала Алла. – Все! Жодного чоловіка більше! Навіть простроченого!
– Погана ідея була – просвітлювати його про шлюб, – усміхнулась Катя. – Але ж який персонаж! Дівчата, чули? Я – перший сорт! А ви – вже як вийшло.
Жартів вистачило на цілий вечір. Потім Ліка відвезла Аллу додому. Життя повернулось до звичних прийомів пацієнтів і заповнення історій хвороби.
Арсеній більше не телефонував.
– Алло Дмитрівно, вам залишили конверт на рецепції.
– Дякую, Леночко, перегляну пізніше.
Закінчивши прийом, Алла відкрила конверт. Усередині було…
