Єгор із гордістю простягнув мені мобільний телефон. На екрані усміхалася молода дівчина. Жовта керамічна чашка вислизнула з моїх пальців і розлетілася на шматки по бежевій плитці.
Я виховувала пасинка з семи років як рідного сина. Але зараз із фотографії на мене дивилася моя рідна сестра Маша. Та сама, яка поїхала на заробітки двадцять років тому і безслідно зникла.
— Мамо, ну ти чого? — Єгор невдоволено присів збирати черепки. — Знайомся, це Свєта. Ми вирішили жити разом.
Я дивилася на родимку над губою, на цей характерний зверхній прижмур. Помилки бути не могло. Генетика — вперта річ.
Увечері Свєта вже сиділа за моїм кухонним столом. Вона не привіталася, коли зайшла. Просто кинула сумку на пуфик у передпокої й по-господарськи пройшла на кухню.
Олег, мій чоловік, розплився в усмішці. Він завжди прихильно ставився до молодих і зухвалих.
— У вас тут якось затісно, — кинула гостя, бридливо відсуваючи тарілку з м’ясним рулетом. — Могли б уже й ремонт оновити. Усе виглядає так, ніби з минулого століття.
— Зате стіни міцні, чужі амбіції не пропускають, — спокійно відповіла я, витираючи стільницю.
Я чекала, що Олег поставить дівчину на місце. Але він лише винувато розвів руками.
— Та ніяк не зберемося. Лена в нас консерватор, не любить змін.
За тиждень Свєта перевезла свої речі. Два величезні чемодани зайняли половину кімнати Єгора. А сама вона поступово зайняла весь наш простір.
Вона буквально поглинала квартиру. У передпокої постійно валялися її брудні кросівки, об які я щоранку перечіпалася.
Зранку ванна була зайнята надто довго. Я спізнювалася на роботу, стукала у двері, а у відповідь чула лише невдоволене цокання.
— Май совість, я взагалі-то на роботу збираюся! — говорила я крізь двері.
— Могли б і другу ванну зробити, раз гостей кличете, — лінькувато відповідала вона.
На кухні вона залишала після себе гори брудного посуду. Могла з’їсти дорогі продукти, які я купувала на свято, і навіть не вибачитися.
Одного разу я знайшла свою шовкову блузку у кошику з брудною білизною. На комірі красувалася велика пляма від тонального крему. Я зайшла у вітальню й кинула блузку Свєті на коліна.
— Що це таке? Чому ти риєшся в моїх речах?
Вона навіть не відірвалася від телефону.
— Ой, подумаєш. Мені треба було в чомусь піти на співбесіду. Твої речі все одно висять без діла. Ти ж нікуди не ходиш.
Єгор одразу підскочив, став перед нею, ніби прикриваючи.
— Мамо, ну серйозно? Через якусь ганчірку такий скандал? Я куплю тобі нову.
Я перевела погляд на чоловіка. Він сидів із планшетом і старанно робив вигляд, що його це не стосується.
— Олег! — покликала я.
Він неохоче підняв голову.
— Лено, перестань чіплятися до дитини. Дівчинка сирота, її бабуся виховувала. Їй просто не вистачає тепла. Будь мудрішою, ти ж старша.
— Близькі люди не беруть чужого без дозволу, Олеже, — тихо відповіла я.
— Ти завжди всім незадоволена! — підвищив він голос. — Залиш дітей у спокої.
Я відчувала себе чужою у власній квартирі. Мої правила демонстративно ігнорувалися.
Одного вечора я повернулася з роботи раніше — зустріч скасували в останню хвилину. Я нікому не телефонувала, просто купила по дорозі продукти й поїхала додому. У передпокої було тихо. Я зняла туфлі, повісила плащ. Із вітальні долинав приглушений голос.
Я зробила крок і завмерла.
— Мама казала, що ця квартира наполовину її, — голос Свєти звучав зовсім інакше. Без лінощів, без розтягнутості — холодний, розрахований.
Вона зробила паузу й продовжила:
— Вона просто тоді не стала боротися за спадщину з цією вашою недоторканою. Тож я тут цілком законно. У мене є права.
У мене пересохло в горлі. Мама? Значить, Маша жива. Моя сестра не зникла. Вона просто втекла, залишивши хвору матір на мені. А тепер прислала свою доньку за квадратними метрами.
Але наступний голос буквально прибив мене до підлоги.
— Я знаю, Свєточко, — голос Олега був солодкий до нудоти. — Твоя мама все мені розповіла ще навесні, коли ми з нею спілкувалися.
Олег знав. Він знав усе з самого початку.
— Тільки не тисни на Лену занадто, — продовжив він, перегортаючи якісь папери. — Нехай Єгор офіційно на тобі одружиться.
Він кашлянув і додав головне:
— Я вже почав обробляти дружину, щоб вона переписала квартиру на сина. Як подарунок на весілля. Вона мені в рот дивиться, зробить як миленька.
— А якщо впиратиметься? — пирхнула Свєта.
— Не буде. Твоя мати права, Лена занадто м’яка. Вона заради сім’ї на все піде. Ми цим скористаємося. А коли житло буде оформлене на Єгора — ти станеш господинею.
— Мама каже, що вона просто квочка, — хихикнула Свєта. — Стільки років минуло, а вона навіть не здогадалася, хто я.
— Лена бачить тільки те, що хоче бачити, — зверхньо посміхнувся Олег.
Я не плакала. Істерики теж не було. Я стояла в коридорі, і в голові складалася проста арифметика.
Троє людей. Одна квартира. Моя квартира, отримана від бабусі ще до шлюбу.
Я тихо вийшла на сходову клітку, спустилася вниз і зайшла в найближче кафе. Мені потрібен був план.
У п’ятницю Олег радісно повідомив, що вони всі троє їдуть на дачу на вихідні.
— Тобі треба від нас відпочити, Леночко, — лагідно сказав він. — Побудеш одна, приберешся, розслабишся.
— Обов’язково, — кивнула я. — Приберуся так, що нічого зайвого не залишиться.
Щойно за ними зачинилися двері, я дістала з комори рулон щільних будівельних мішків.
Я збирала речі спокійно й безжально. Без сортування, без жалю.
Сукні Свєти летіли в мішки разом із брудними кросівками, косметикою, фенами й баночками. Потім я взялася за Олега — костюми, улюблені вінілові платівки, дорогі рибальські снасті — усе опинилося в чорних пакетах.
Речі Єгора я зібрала найшвидше. Він зробив свій вибір.
За кілька годин у коридорі стояла величезна гора.
Я викликала вантажне таксі.
— Адреса доставки — вулиця Будівельників, будинок вісім.
Це була адреса свекрухи. Маленька однокімнатна квартира, ідеальна для “возз’єднання”.
— Оплата? — уточнив диспетчер.
— При отриманні.
Коли вантажники поїхали, квартира стала порожньою й легкою.
Потім я викликала майстра й змінила замки. Обрала найдорожчий варіант. Замок клацнув чотири рази — надійно.
Я дістала телефон. Олег. Єгор. Свєта.
Жодних пояснень. Просто чорний список.
Потім заблокувала банківську картку, якою користувався пасинок.
Я розстелила плед прямо на підлозі у вітальні, кинула подушки, замовила великий сет ролів і вишневий сік.
Сиділа на підлозі, їла й дивилася безглузду передачу про ремонт.
Телефон у передпокої безупинно вібрував від дзвінків із незнайомих номерів. Напевно, Олег уже стояв біля дверей матері й дивився на мішки.
Але я не вставала.
Завтра я зміню номер. А сьогодні просто сиділа на підлозі й насолоджувалася тим, чого в мене давно не було — повною, беззаперечною свободою.
