Автомобілі ВАЗ у Радянському Союзі справді зазвичай цінувалися вище, ніж продукція АЗЛК та ІЖ. Проте й у «Москвичів» вистачало відданих прихильників. Чим же керувалися ці люди, яких дехто вважав дивакуватими?
Сьогодні це важко уявити, але на початку 1970-х років «Жигулі» було навіть простіше придбати, ніж «Москвич». Про це згадували очевидці тієї епохи. Досвідчені автомобілісти ставилися до радянського варіанту FIAT із певною насторогою. «Орусілому італійцю» не довіряли: він здавався надто тендітним, легковажним і не надто придатним до суворих радянських умов експлуатації.
Технічно ВАЗ-2101 на початку 1970-х став справжнім проривом для СРСР.
За основними характеристиками ВАЗ-2101 із двигуном потужністю 62 к. с. (пізніше вказували 64 к. с.) не надто поступався тодішній новинці АЗЛК — «Москвичу-412» з мотором на 75 к. с. Паспортна максимальна швидкість у тольяттінської та московської моделей була однаковою — 142 км/год. Різниця в розгоні до 100 км/год становила лише близько однієї секунди на користь «Москвича», і в реальному повсякденному русі це майже не відчувалося.
Дизайн перших «Жигулів» був стриманим, але для Союзу — свіжим.
До того ж карбюратор К-126Н ленінградського виробництва, встановлений на двигунах «Москвича-412», не вирізнявся стабільністю роботи. Натомість агрегат ДААЗ, який мав «родовід» від Weber і застосовувався на «Жигулях», був значно досконалішим.
Ті, хто пересідав із «Москвича» на «Жигулі», одразу відзначали ефективніші гальма. Хоча ВАЗ-2101 не мав підсилювача, передні дискові механізми забезпечували впевнене уповільнення та кращу стабільність траєкторії. У «Москвичів» із цим часто виникали труднощі. Водночас прихильники консервативних рішень ще певний час із підозрою ставилися до незвичних для СРСР дискових гальм. Саме «Жигулі» стали першим радянським автомобілем, у який із заводу заливали антифриз. Крім того, автолюбителів приємно дивувала ефективна система опалення салону — слабке місце багатьох «Москвичів».
ЗМІНА ПОКОЛІНЬ
І «Жигулі», і «Москвичі» з часом, звісно, еволюціонували — і технічно, і зовні. Так, на початку 1970-х «Москвич-412» виглядав, мабуть, цікавіше за ВАЗ-2101. Хоча для невибагливих радянських водіїв зовнішність мала другорядне значення.
У середині ж десятиліття наймоднішим автомобілем СРСР став ВАЗ-2103. Причому не лише з естетичних причин. Двигун об’ємом 1,5 л розвивав 77 к. с., і «трійка» була динамічнішою за «Москвич-412». Максимальна швидкість сягала 152 км/год, а розгін до 100 км/год займав близько 17 секунд — це був найшвидший серійний автомобіль країни тих років. До того ж ВАЗ-2103 отримав вакуумний підсилювач гальм, значно надійніший за гідровакуумний механізм «Москвича».
Загалом конструкція ВАЗ-2103 залишалася близькою до «копійки», але з’явився гальмівний підсилювач
А ВАЗ-2106, який дебютував у 1976 році, був ще жвавішим: максималка — 154 км/год, розгін до «сотні» — 16 секунд. До того ж «шістка» за радянськими мірками вирізнялася розкішним оздобленням — не гіршим за культову «Волгу» ГАЗ-24. Автомобіль оснастили сидіннями з комбінованою оббивкою, передні — з підголівниками, а панель приладів прикрасили плівкою «під дерево».
У першій половині 1970-х «трійка» стала найошатнішою радянською машиною
Втім, і «Москвич» на той час помітно змінився. Модель 2140 отримала не лише оновлений кузов, а й позбулася частини недоліків 412-го. Хоч і не всіх. У «Москвича-2140» покращили вентиляцію, осучаснили салон, встановили передні сидіння з підголівниками. Двигун залишився тим самим, але його оснастили карбюратором ДААЗ і термостатом, аналогічним «жигулівському». Мотор став чутливішим до педалі газу, а система охолодження краще забезпечувала прогрів. Опалення салону також удосконалили. Нарешті, з’явилися передні дискові гальма та надійний вакуумний підсилювач за ліцензією Girling.
Втім, найзапекліші суперечки між автолюбителями точилися навколо ходових якостей тольяттінських і московських машин, а головне — їхньої надійності та довговічності.
ГОЛОВНИЙ СПІР
Загалом «Жигулі» тут мали перевагу, але й не без застережень. Технології, успадковані від FIAT, забезпечували кращу якість комплектуючих і складання. У цьому сенсі ВАЗи стали своєрідним радянським еталоном. Водночас нова конструкція принесла й нові проблеми, особливо на тлі порівнянь із «Москвичем». Адже для багатьох радянських водіїв ключовою була ремонтопридатність — більшість обслуговувала автомобілі власноруч.
«Москвич-2140» порівняно з 412-м зазнав серйозної модернізації
Завдяки легкому пуску двигунів «Жигулів» узимку дедалі більше власників почали їздити цілий рік. Але вже через кілька зим корозія активно нищила кузов. «Москвичі» іржавіли не менше, проте у «Жигулів» передні амортизатори спиралися на кузов, і на певній стадії корозія могла порушувати геометрію передніх коліс. Саме тому деякі власники згодом встановлювали під капотом поперечні розпірки.
Проста ресорна задня підвіска «Москвича», навіть без стабілізатора, забезпечувала цілком пристойну керованість за мірками тих років. Пружинна підвіска «Жигулів» із п’ятьма штангами була сучаснішою, але в швидких поворотах автомобіль мав схильність до знесення задньої осі. Не критично, проте відчутно.
«Москвич-2140» вирізнявся й помітно оновленим дизайном
До того ж у зношених «Жигулів» корозія часто вражала місце кріплення поперечної штанги — так званий «домик». Його ремонт вимагав часу, зварювання та досвіду. Загалом обслуговування задньої підвіски ВАЗ було складнішим, ніж у «Москвича», особливо якщо міняти не штанги в зборі, а лише сайлентблоки — саме так чинила більшість через дефіцит запчастин і нестачу коштів.
Коли на початку 1980-х у двигунів ВАЗ почали часто проявлятися дефекти розподільчих валів і передчасний знос маслознімних ковпачків, власники «Москвичів» відчули певну перевагу. Двигуни 412-ї серії славилися надійністю, ресурсом і відносною простотою капремонту. Заміна гільз була значно легшою, ніж розточування й хонінгування циліндрів у моторів ВАЗ. До того ж «москвичівські» двигуни зазвичай не потребували доливання оливи між замінами, хоча були чутливими до налаштувань запалювання й карбюратора. Для досвідчених механіків це не ставало проблемою. Втім, наприкінці 1980-х якість уфимських моторів різко погіршилася, а в 1990-х траплявся вже відвертий брак.
Інтер’єр «сорокового» «Москвича» також зазнав суттєвих змін
Коробки передач ВАЗ значно перевершували омські агрегати, які ставили на «Москвичі», і за надійністю, і за зручністю керування. У «Москвичів» застосовувався дистанційний привід із тягами, що з часом створювало люфти. До того ж синхронізатори цих КПП були посередні, тому досвідчені водії перемикали передачі дуже обережно.
Власники «Жигулів» таких труднощів не знали, зате масовою проблемою для них стали хрестовини карданного вала.
Наприкінці 1980-х у «Жигулів» додалося клопотів: часті відмови електрики, несправні термостати, протікання кранів опалювача. Але порівнювати їх тоді вже доводилося переважно з іжевськими «Москвичами». Випуск «Москвича-2140» припинили, а модель 2141 зазвичай зіставляли вже з сімейством «Самара». Та це — зовсім інша історія.
