– Анастасіє Сергіївно, до вас прийшов чоловік. Він стверджує, що є вашим батьком, і наполягає на зустрічі, – розгублено повідомила секретарка, заходячи до кабінету начальниці.
За письмовим столом сиділа красива, статна жінка 34 років. Вона здивовано підняла брови і задумливо хмикнула. Слова секретарки викликали в Насті цікавість. Їй захотілося побачити людину, яка називає себе її батьком.
– Добре, Інго. Нехай зайде, – спокійно відповіла жінка, схрестивши руки на грудях.
За хвилину до кабінету зайшов високий, худорлявий чоловік близько 60 років. Його хода була кульгавою, а зовнішній вигляд – відштовхуючим. На ньому були старі, потерті джинси й м’ята сорочка, колись біла. Настя відразу впізнала свого біологічного батька, хоча востаннє бачила його після закінчення школи. Минуло багато років…
– У вас рівно одна хвилина. Говоріть, з якою метою ви тут, – різким голосом запитала Настя, намагаючись приховати свої емоції.
– Хіба ти мене не впізнала, доню? – вигукнув чоловік. – Я – твій батько. Твій рідний батько.
– Батько? – Настя зробила здивоване обличчя. – То ви стверджуєте, що є моїм батьком? Сміливо, однак. Дозвольте спитати, чим підтвердите свої слова? Які у вас докази?
Анатолій розгубився. Він здивовано дивився на доньку. Почуті слова вразили його, адже він такого не очікував. Її впевненість і холодність завдали йому удару. Настя майстерно приховувала свої справжні емоції. З її обличчя неможливо було зрозуміти, що вона відчуває.
– Отже, ти стала великою людиною і забула того, хто подарував тобі життя? – ображено мовив Анатолій.
Настя підвелася і підійшла до нього. Пильно дивлячись йому в очі, вона сказала з презирством:
– Ви знаєте, що таке слово «батько»? Якщо ні, зазирніть у словник. Вимушена вам повідомити: це слово до вас не має жодного стосунку. Ваш час сплив. Якщо ви більше нічого не хочете сказати, то залиште мій кабінет.
– Настю, навіщо ти так? Ти дивишся на мене, як на чудовисько. Але я – твій батько, не чужа тобі людина. Якби не я, тебе б не було на цьому світі. Ти в неоплатному боргу переді мною. Я старію, скоро мене не стане, і ти жалкуватимеш, – намагався переконати її чоловік.
– Ти прийшов, щоб вимагати «борг»? Ти надто переоцінюєш свою роль у моєму житті. До чудовиська в моєму кабінеті я б поставилася доброзичливіше, ніж до тебе. Мене не хвилює, старієш ти чи молодієш. Говори прямо: що тобі потрібно?
– Мені потрібні гроші на ліки, – прямо відповів чоловік. – У мене тяжка хвороба. Щомісяця потрібні дорогі препарати, а державної допомоги мало. Я бачу, ти багата: у тебе компанія, дорога машина, відпочинки за кордоном. А я живу в злиднях.
Наглість Анатолія вразила Настю. Вона мовчки дивилася на чоловіка, усвідомлюючи, що життя вберегло її від нього.
– До мого успіху ти не маєш жодного стосунку, – холодно відповіла Настя. – Ти не зробив нічого, за що я могла б бути тобі вдячною. У мене є батько, але це не ти. Покинь мій кабінет.
В цей момент зайшла секретарка, і Настя попросила її провести Анатолія до дверей. Чоловік пішов, нічого не досягнувши. Настя довго не могла заспокоїтися після цього візиту. Її переповнювали емоції, які вона не могла стримати.
Жінка попросила секретарку не турбувати її та зачинилася у кабінеті. Їй необхідно було побути на самоті. Несподівана зустріч з Анатолієм пробудила важкі спогади дитинства…
До п’яти років Анастасія була щасливою і безтурботною дитиною. Але все змінилося в одну мить. Це сталося в той день, коли їх залишив батько. Анатолій завів роман із молодою вдовою, яка мала двох дітей. Він кинув дружину й доньку, обравши нову сім’ю. Настя досі пам’ятала зі сльозами на очах, як її мати, стоячи на колінах, благала Анатолія не йти. Але він лише насміявся, назвав її жалюгідною, відштовхнув і пішов.
Так почалося доросле життя маленької дівчинки, яка занадто рано дізналася, що таке зрада, обман і біль. Анастасія, попри все, любила батька і мріяла про його присутність у своєму житті. Вона неодноразово намагалася налагодити з ним стосунки, але кожного разу отримувала відмову та відчуження.
Пасербиці Анатолія навчалися в тій самій школі, що й Настя. Щодня після уроків він приїжджав, щоб забрати дівчаток, але завжди проходив повз власну доньку, удаючи, що її не існує. Він обіймав пасербиць, брав їх за руки й забирав додому. Для Насті це було нестерпно боляче. Вона не могла зрозуміти, чим гірша за тих, заради кого її батько готовий на все.
Анатолій не допомагав фінансово колишній дружині. Мати Насті самотужки забезпечувала доньку. А коли Наталя зверталася до нього за допомогою, він лише відмахувався:
– Ти народила Настю, отже, це твоя відповідальність. Якщо не можеш самостійно забезпечити дитину, то навіщо тоді потрібна?
Одного разу, будучи підлітком, Анастасія наважилася прийти до батька додому. Це було в день його народження. Дівчина хотіла привітати тата, але двері їй не відчинили. Анатолій вийшов на сходовий майданчик і, насупившись, запитав:
– Навіщо ти прийшла? Хто тебе сюди кликав? Коли ти вже заспокоїшся? Це твоя мати тебе нацькувала? Хоче мене повернути?
– Ні, тату, – ледь стримуючи сльози, закричала Настя, – мама навіть не знає, що я тут. Я просто хотіла привітати тебе з днем народження. Ось, я зробила для тебе подарунок.
Дівчинка дістала з поношеного рюкзака дерев’яний кораблик, зроблений власноруч, і простягнула його батькові. Але Анатолій зневажливо кинув подарунок на підлогу:
– Ми з твоєю матір’ю розлучилися. У нас із тобою більше нічого спільного немає. У мене нова сім’я, і моя дружина проти, щоб ти приходила. Я також думаю, що вас сюди надсилає твоя мати. Забудьте про мене і живіть своїм життям.
У цей момент з квартири вийшла одна з пасербиць Анатолія й обійняла його, сказавши:
– Татусю, ходімо додому, мама вже спекла для тебе пиріг…
Насті було 16 років, коли в житті її матері з’явився новий чоловік. Ним став учитель історії з сусідньої школи. Сергій зізнався Наталі, що давно мав до неї почуття, але не наважувався розповісти про це. Спочатку Настя насторожено ставилася до нього, але з часом прийняла. Вона уважно спостерігала за Сергієм, оцінюючи його вчинки.
Зрештою Сергій став для Насті справжнім другом. Він був порядною, турботливою і доброю людиною. Він ніколи не кривдив Наталю, допомагав їй у всьому і піклувався про Настю. Дівчина бачила, як її мати розквітла поруч із Сергієм, і щиро раділа за неї. Наталя, нарешті, знайшла щастя, а її очі засяяли. Настя почала називати Сергія татом і всім серцем полюбила його.
Після закінчення школи Настя вступила до престижного університету. Завершила навчання з червоним дипломом і без труднощів знайшла роботу. Через кілька років вона зрозуміла, що настав час залишити найману працю та стати капітаном на власному кораблі. Анастасія самовіддано працювала, вперто йшла до своєї мети, гідно долаючи труднощі та невдачі. Зрештою, їй вдалося досягти бажаного. Тепер Настя була шанованою людиною, генеральним директором успішної торговельної компанії.
Анастасія й її мама ні в чому не мали потреби. Досягнувши успіху, Настя допомагала матері та вітчиму, робила для них усе можливе.
Одного разу вони вечеряли в ресторані. Наближався день народження Наталії. Анастасія хотіла обговорити свято та його організацію, але помітила, що мати виглядає задумливою й похмурою, час від часу важко зітхаючи.
— Мамо, що з тобою сталося? — стурбовано запитала Анастасія. — Що тебе так тривожить?
— Сьогодні я зустріла твого батька. Він просив милостиню на вулиці.
— І що з того? Це так сильно тебе зачепило? Через це ти така засмучена? Життя буває жорстоким, але справедливим. У результаті кожен отримує те, на що заслуговує.
— Ти говориш про це так спокійно. Адже він твій батько.
— Він мені не батько і ніколи ним не був. Тож, що саме тебе так вразило?
— Я дізналася від знайомих, що Анатолія його дружина і падчерки вигнали з квартири після того, як він захворів і став безпорадним. Тепер він залишився без нічого і змушений просити милостиню.
— Хіба це не заслужено? Чому ти так дивуєшся, мамо?
— Так, він завдав нам багато болю, але мені все одно його шкода.
— А мені ні. Я така людина, мамо. Я готова підтримувати тих, хто добре до мене ставиться, готова подарувати їм весь світ, але водночас я можу знищити того, хто був до мене несправедливим і жорстоким. У свій час він зробив свій вибір. Це життя.
Через три дні після цієї розмови Анатолія не стало. Його замерзле тіло знайшли в покинутому будинку на околиці міста. Друга дружина Анатолія та її доньки відмовилися брати на себе витрати, пов’язані з похованням.
Настя, на прохання матері, все ж допомогла фінансово, але лише після його смерті. Вона взяла на себе всі витрати на похорон і поминки.
Кінець.
