Аліса та Кирило прожили разом двадцять п’ять років. У них було двоє синів. На ювілей шлюбу Аліса подарувала чоловікові дизайнерський срібний перстень з ексклюзивної колекції, а у відповідь отримала ложку.
Аліса була розчарована, але не подала виду.
— Не варто було витрачати стільки грошей, — промовив Кирило, приміряючи подарунок. — Ну, річниця, і що з того? Черговий звичайний день.
Для Аліси ж ця дата мала особливе значення. Вона ретельно готувалася: трохи схудла, змінила зачіску, придбала нову сукню. Замовила затишний столик у ресторані, сподіваючись провести вечір у романтичній атмосфері. Подружжю бракувало близькості, і вона мріяла повернути колишню іскру.
Проте Кирило, здається, не поділяв її настрою. Він поводився байдуже, економив на замовленні. Аліса подумала, чи не запропонувати оплатити частину рахунку, бо це не було схоже на її чоловіка.
— Можливо, у нього фінансові проблеми? — подумала вона.
Кирило завжди був стриманим і не ділився особистими труднощами. Останнім часом він перестав навіть поповнювати сімейний бюджет. Навіть молодшому сину, якому щойно виповнилося вісімнадцять, батько почав відмовляти у кишенькових грошах.
Раніше Кирило не шкодував грошей для сина, стверджуючи:
— Я привчаю його до якісного життя, щоб знав, чого прагнути.
Син звик до щедрості, тому важко прийняв нову політику батька.
— Тобі пора самому заробляти. Досить сидіти на нашій шиї, — сказав якось Кирило, скоротивши синові видатки до мінімуму.
— Але він не може працювати! Зараз головне — навчання, — заперечувала Аліса.
— У його віці я вже підробляв, — не згоджувався чоловік.
— Але він — це не ти!
— Саме тому й треба діяти, поки не пізно.
Кирило залишився непохитним. Аліса потайки переводила сину гроші на дрібні витрати. Чоловік цього не помічав, бо сім’ї майже не приділяв уваги, пояснюючи це завантаженістю на роботі.
Поведінка Кирила викликала все більше запитань. Його прохолодне ставлення у ресторані стало ще однією причиною для роздумів.
— Можливо, обійдемося без напоїв? Ти бачила ці ціни? — сказав Кирило, закриваючи меню. Він замовив лише салат.
— А я візьму келих ігристого. Сьогодні ж свято, — відповіла Аліса, викликавши офіціанта.
Їй принесли шампанське, а Кирилу — звичайну воду.
— Може, скажеш кілька слів? — запитала дружина.
— Ну… підсумовуючи, можна сказати, що ми непогано впоралися. Діти виросли, ми зробили, що могли.
— Стоп… які підсумки? — здивувалася Аліса.
— Двадцять п’ять років — це межа. Один етап життя завершується, починається інший.
— Якщо з цієї точки зору, можливо, ти й маєш рацію.
Подружжя мовчки доїдало свої страви. У голові Аліси крутилися думки, як все не схоже на її уявлення про святковий вечір. Кирило викликав таксі… для неї.
— А ти не їдеш додому?
— Треба заїхати в офіс. Є незавершені справи. Я попереджав, що переніс частину завдань через ресторан.
Кирило відчинив дверцята машини, і Аліса, кинувши на нього уважний погляд, сіла в таксі.
— Мам, ти вже? Чому так рано? — запитав син, зустрічаючи її вдома.
— Батько на роботу поїхав.
— У день вашої річниці?
— Ну, так вийшло.
— А квіти де?
— Які квіти?
— Він тобі нічого не подарував?
— Ось, — Аліса дістала з пакета срібну ложку. — Це його подарунок на срібне весілля.
— І це все?! — здивувався син.
— Дорогий не подарунок, а увага. Чула про цю приказку? Ти гуляти? — вирішила вона змінити тему.
— Так. Домовився зустрітися з друзями.
— Гроші потрібні?
— Ні.
Син пішов, а Аліса залишилася сама. Вона дістала з бару пляшку й налила собі келих. Треба було багато про що подумати.
— Ти щось забув? — почула вона кроки сина у передпокої.
— Так. Ось, — хлопець простягнув їй букет. — Це тобі, мамо. Ти класна.
Аліса прикусила губу, щоб не заплакати.
— Дякую, синку. Дуже гарні квіти. Ну йди, тебе, мабуть, друзі вже зачекалися.
— Якщо хочеш, я залишуся вдома. Можемо подивитися якийсь фільм.
— Та ні, щось я втомилася. Ляжу раніше спати… — Аліса відвела погляд. Вона не хотіла псувати синові вечір п’ятниці. Було достатньо того, що її власний вечір уже не вдався.
Аліса сховала подаровану ложку у шафу. Вона помітила, що у спальні накопичилося багато непотрібних речей, і вирішила вранці навести лад. Вона десь читала, що порядок у спальні — запорука гармонії у сімейних стосунках.
О котрій повернувся чоловік, Аліса не знала. Вона заснула на дивані у вітальні. Кирило її не розбудив. Цю ніч він спав один. А вранці знову пішов на роботу.
З сином вони не говорили. Аліса вирішила, що той образився на батька за те, що той не подарував їй квітів, і не надала цьому значення.
Вона влаштувала генеральне прибирання, а потім поїхала до матері в область. Син відпросився провести вихідні з друзями.
Ближче до вечора Аліса подзвонила Кирилові, щоб запитати, чи приїде він провідати тещу.
— Я вдома, дуже втомився. Ти залишишся у матері на ніч?
— Так. На вулиці сильний дощ, мені не хочеться їхати трасою у таку погоду. Ти впораєшся сам?
— Звісно. Передай мамі вітання.
— Добре.
Додому Аліса повернулася наступного дня ближче до обіду. Чоловіка вдома не було, але вона помітила, що на акуратно прибраному столику знову з’явилося кілька її кремів.
Вона навіть подумала, що їй здалося.
«Мабуть, Кирило шукав щось у шухляді… чи мазав моїм кремом обличчя,» — здивувалася вона й знову прибрала косметику на місце. Можливо, вона не звернула б уваги на цю випадковість, якби не виявила, що її улюблений шампунь із професійної серії відкрито. Вона щойно купила його у салоні краси й ще навіть не встигла скористатися.
Невже продали відкриту пляшку?
Аліса навіть збиралася подзвонити своєму перукареві, щоб з’ясувати ситуацію, але потім подумала, що шампунем, як і кремом, міг скористатися Кирило. Він іноді брав усе підряд. Йому було байдуже, скільки це коштує — усе йшло в хід.
— Кириле… нам треба поговорити, — ввечері вона попросила чоловіка не чіпати її косметику. На це він відповів, що взагалі не має такої звички й користується звичайним милом. Вони ледь не посварилися, але кожен залишився при своїй думці.
Аліса вирішила сховати дорогу косметику у дальню шухляду, щоб вона не потрапляла на очі ні чоловікові, ні синові. Здавалося, інцидент забувся.
Рівно до наступних вихідних, коли Алісі знову довелося поїхати до матері. Кирило відмовився супроводжувати дружину, пояснивши, що приболів.
— Мабуть, ти лікувався моїм шампунем?! — повернувшись додому, Аліса була роздратована тим, що у невеликій баночці шампуню залишилося майже половини. Вона сама мила голову лише двічі, і на її коротке волосся засобу потрібно зовсім небагато.
— Перестань вигадувати, Алісо. Я не чіпаю твоїх банок, — вибухнув Кирило.
— А хто? Домовик миється?
— Не знаю. Запитай у сина.
Ставлення Кирила, його вічне невдоволення, відстороненість і сварки з сином змусили Алісу подивитися на ситуацію під іншим кутом.
Але спочатку потрібно було поговорити з сином.
— Ти приводиш додому дівчат? — запитала вона напряму.
— Ні. Ми домовилися, що дім — це наш особистий простір. Поки я не зустріну ту, яку захочу привести у свою сім’ю… і не воджу сюди будь-кого, — відповів син. — Я, на відміну від деяких, думаю головою.
— Що ти хочеш цим сказати?
— А ти сама не бачиш? Ти ж розумна жінка, мамо…
— Говори прямо. Вистачить загадок.
Син подивився на неї з сумішшю жалю та осуду. Але нічого не сказав.
Аліса зрозуміла: він щось знає. У їхній родині всі мали свої секрети, крім неї.
Увечері, коли Кирило повернувся з роботи, вона поставила йому пряме запитання:
— У тебе є коханка?
— Що? — нервово засміявся він. — Ти здорова? Що на тебе найшло?
— Я вважаю, що ми повинні бути чесними одне з одним.
— Не говори дурниць. Якщо тобі нудно, займися чимось.
Кирило був роздратованим, але визнавати щось він не збирався. Аліса ж почала помічати все більше і більше «доказів».
Вона не розуміла, чому чоловік не хоче зізнаватися. Напевно, його влаштовувало, що він одружений, але має коханку. Так багато хто жив. Жінки закривали очі, чоловіки гуляли. Але Аліса не хотіла терпіти. А без доказів вона нічого не могла зробити.
Тоді вона вирішила, що зобов’язана вивести обманщика на чисту воду. Аліса перечитала в інтернеті всі можливі методи «викриття» і вирішила, що крем для депіляції замість шампуню може не спрацювати. Йод чи зеленка, ймовірно, викличуть шок, але не допоможуть знайти винного.
Однак ідея все ж з’явилася.
Щоб не відкладати надовго, Аліса оголосила, що на тиждень їде до подруги в інше місто.
Перші кілька днів її ніхто не турбував. Син «зависав» у друзів і дзвонив раз на два дні, а чоловік лише писав короткі повідомлення.
Наприкінці тижня, коли Аліса вже вирішила, що її підозри були безпідставними, а затія зі шампунем — дурість, їй раптом зателефонував Кирило.
Його голос був дивним. Він будив її серед ночі, одночасно злим і розгубленим.
— Що це за шампунь ти купила, Алісо?!
— Звичайний. А що?
— Моє волосся злиплося.
— Я просила тебе не чіпати мої речі. Навіщо ти взяв те, що я заховала?
— Так вийшло… Що тепер робити?!
— Надішли мені фото шампуню і волосся. Скоріш за все, ти переплутав засіб. У мене багато різної косметики, але є дещо, що допоможе врятувати волосся, поки воно не випало, — серце Аліси калатало, як шалене. Вона чекала, що буде далі. Але Кирило не поспішав надсилати фотографії. Тоді вона вирішила зателефонувати йому через відеозв’язок, але чоловік відхилив виклик.
«Кириле… що відбувається?!» — написала вона.
«Я викликав швидку», — відповів він.
«Зателефонуй мені негайно. Не ганьбися. Я знаю, як допомогти».
Та чекати дзвінка Аліса не стала. Поки чоловік роздумував, що робити зі злиплим волоссям, Аліса вже відчиняла двері квартири своїм ключем.
— «Швидка допомога» прибула, — оголосила вона, заходячи до ванної. Там, обгорнута рушником, ридала незнайома дівчина. Якби Аліса побачила її раніше, то вирішила б, що це подружка її сина. Але поруч із дівчиною був її чоловік, а не син. І було очевидно, що вони опинилися у ванній зовсім не випадково.
— Алісо? Як ти так швидко повернулася? — ахнув Кирило.
— Я нікуди й не їздила. Просто чекала, поки ти знову скористаєшся моїм шампунем, — сухо відповіла вона. — Засіб для очищення клею в цій банці. Не дякуйте.
Аліса кивнула на тюбик.
Ідея замінити шампунь засобом для зняття клею для накладних вій спала їй на думку випадково й здалася вдалою. По-перше, його було неможливо відрізнити за консистенцією та кольором від звичайного шампуню, а по-друге, він міг легко змитися спеціальним розчином, не завдавши шкоди «злочинниці». Але знала це лише вона. А от налякана дівчина, яка без сорому користувалася її косметикою, не здогадувалася, як розв’язати цю проблему.
— Я подам до суду! Ви зіпсували моє волосся! — крізь сльози кричала дівчина.
— Спробуйте. У відповідь я подам заяву за незаконне проникнення до моєї квартири і крадіжку косметики, — відповіла Аліса. — Просто зараз викличу поліцію, і будете пояснюватися з серйозними чоловіками. Ви якраз вдало вдягнені — лише в рушник.
Коханка чоловіка здригнулася, а Аліса вийшла з ванної. Їй було огидно продовжувати цей безглуздий діалог.
Кирило вийшов за нею. Він виглядав розгубленим і мовчав.
— Аліс… Вона зараз відмиється і піде. Просто давай зробимо вигляд, що нічого не сталося. Я їй казав, щоб не чіпала твої речі, але вона молода, дурна, з небагатої родини. Ти вже вибач її, — перервав тишу чоловік.
Аліса думала, що її вже нічим не здивувати, але ці слова діяли як відро холодної води.
— Так. Звісно. Зробимо вигляд, що нічого не сталося. Є лише одна умова: вона йде негайно. І ти разом із нею. Або я викликаю поліцію прямо зараз.
— Алісо…
— Збирай речі й провалюй, — процідила вона і зачинилася на кухні. Там усе говорило про те, що вечір був романтичним. Але зовсім не таким, як річниця їхнього шлюбу.
Алісі було дуже боляче. На щастя, її підтримали сини. Старший узяв на себе всі розмови з батьком, а молодший піклувався, щоб мамі було максимально комфортно пережити розлучення.
На диво, у Кирила вистачило гідності залишити квартиру дружині. Сам він не хотів іти, адже не сприймав свою коханку серйозно. Вона була молодою, наївною і лише розвагою в період відсутності дружини. Але Аліса не з тих, хто здатен пробачити зраду.
Хоча їй було страшно думати про майбутнє, вона змогла пережити цей біль і зрозуміла, що після розлучення життя не закінчується. Особливо коли поруч є підтримка близьких людей.
